Майнові зобов’язання та майнова відповідальність за договором морського перевезення вантажу, страхування ризиків

Стабілізація відносин на суттєво підірваному ринку морських перевезень України та договірних відносин багато в чому залежить від механізму дії принципу договірної свободи, що актуально при економічних відносинах. Це пояснюється, з одного боку, основними принципами виконання зобов’язань, а з другого – необхідністю підтримувати високу ділову репутацію при виконанні договірних та інших зобов’язань, а також необхідністю всякими заходами максимально попереджувати втрати економічного характеру. Окрім цього, чинне законодавство прo морські перевезення повинно містити норми, які б попереджували економічну експлуатацію більш слабої сторони, нав’язування їй таких умов, що  ставлять її  у скрутне становище.

Власне, останнє при відсутності контролю за зовнішньоекономічними зобов’язаннями та їх виконанням, на наш погляд, й призвело до краху Українського торговельного флоту. Внаслідок кабальних умов, грубих прорахунків у маркетинговій політиці, зловживань посадових осіб, ігнорування загальноприйнятих правил при здійсненні торговельного мореплавства Україна майже позбулася свого торговельного флоту.

Відповідно до ч. 1 ст. 556 ЦК України зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог правових актів, а при відсутності таких – відповідно до вимог, що  пред’являються. До останніх можна віднести й так звані звичаї ділового обігу, вимоги добросовісності, розумності і справедливості. Хоча останні є в більшій мірі оціночними категоріями і не притаманні праву як такі, що не мають точного, раз і назавжди встановленого масштабу, але в морській справі та договорах морського перевезення вони практикуються. За своєю юридичною природою всі дії по виконанню зобов’язань є угодами (правочинами). Вони спрямовані на припинення чи зміну встановлених договором правовідносин. У зв’язку з цим до дій з виконання зобов’язань застосовуються загальні положення про здійснення угод. Зобов’язання повинні виконуватися належним, а морські зобов’язання особливо безпечним способом. Нехтування правилами безпеки та особливостями морської стихії призводило, призводить і буде  призводити до тяжких людських та матеріальних втрат. Ми можемо говорити про два підходи до оцінки виконання забов’язань: загальний, що характерний для цивільних зобов’язань взагалі, та спеціальний – притаманний лише певним видам зобов’язань. Так, якщо безпека виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу поглинається принципом належного виконання, то при здійсненні морських та повітряних чи інших перевезень вона, на наш погляд, має як самостійне значення, так і самостійний зміст.

Виконання цивільних зобов’язань, у тому числі й договірних, досягається двома шляхами: переконанням і примусом. Якщо перший шлях базується на загальнолюдських цінностях, то другий має більше економічний характер і є проявом договірної дисципліни. Він є властивістю самого права і проявляєтся в різних заходах примусу, що надають можливість суб’єктам господарювання надати перевагу сплаті неустойки замість реального виконання взятих зобов’язань. Віддаючи пріоритет переважно економічним засобам забезпечення виконання зобов’язань, цивільне, а особливо господарське, право має доволі широкий арсенал інших, крім неустойки, засобів стимулювання сторін до їх належного виконання. Iншими словами, закон повинен мати набір таких правових засобів, завдяки яким суб’єкт господарювання зміг би в повній мірі реалізувати своє суб’єктивне право лише за умови належного виконання взятого на себе юридичного  обов’язку.

Така загальнотеоретична позиція підходу до розуміння виконання договірних зобов’язань визначена сутністю самих договірних відносин у сфері господарювання і їхньою двосторонністю та синалагматичністю. Інакше кажучи, взаємне кореспондування прав і обов'язків сторін припускає добровільність виконання. У той же ризиковий характер підприємницьких відносин, особливо при морських перевезеннях вантажу, змушує сторони застосовувати спеціальні правові заходи забезпечення своїх економічних інтересів. Ці засоби виражені у правилах ІНКОТЕРМС, введених у дію на території України Указом Президента України “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” від 4 жовтня 1994 р. Особливо це стосується третьої групи умов міжнародних договорів морського перевезення, куди входить CER “Вартість та фрахт”,  CIF “Вартість, страхування і фрахт”,  CRT “Перевезення сплачене”,  CIP “Перевезення і страхування сплачене”. Такі правові засоби є спеціальними при міжнародних перевезеннях, але вони не виключають і загальних.[1]

Актуалізація забезпечення належного виконання зобов'язань на морському транспорті визначена конфліктом  колишніх підходів та нових цивільно-правових засобів їх забезпечення. Перші спричинили інерційність старого законодавства і всі негативні наслідки, а другі є запорукою становлення товарних відносин. Руйнування старої системи управління економікою не супроводжувалось і не супроводжується таким же швидким створенням саморегулюючого механізму ринкових відносин. З огляду на це питання про належне виконання зобов'язань при морських перевезеннях вантажу більш ніж актуальне. Воно набуло ще більшої актуальності в зв'язку з можливим дуалізмом господарського законодавства та відносною замкненістю морського права. До морських перевезень внаслідок їх регулювання спеціальним нормативним актом це ніби прямого відношення не має, але, на наш погляд, це не так. Як забезпечувати виконання зобов'язань і на якому рівні, якими правовими й економічними засобами, яке поєднання при цьому публічних і приватноправових засобів – ці питання далеко не вторинні.

 Якщо виходити з принципу переважного значення договірних відносин у сфері підприємництва, то і забезпечення належного виконання зобов'язання повинно бути адекватним. Якщо ж виходити з публічного інтересу, то “підганяти” сторони до  такого виконання зобов'язань припустимо за допомогою публічних важелів.  При регулюванні приватних відносин ми повинні виходити із засад приватного права і використовувати можливості приватного права, у тому числі і стосовно забезпечення виконання зобов’язань.  Але у той же час ми повинні чітко усвідомлювати, що в умовах перехідного періоду необхідно використовувати всі можливі правові засоби для стабілізації економіки країни і окремих ринків.

Це можна досягти за умови кодифікації законодавства. Самий статус кодексу повинен свідчити про підвищені гарантії його стабільності та серйозну наукову і практичну значимість і розробку регульованих ним правовідносин. Кодекси, як і збірники законів, розраховані на тривалий час.

Порядок виконання окремих видів зобов'язань визначається, насамперед, специфікою безпосередньо цих видів зобов'язань. Для того, щоб виконання зобов'язання вважалося належним, воно повинно відповідати визначеним умовам. До умов, що характеризують належне виконання, відносяться вимоги щодо суб'єктів і предмета виконання, терміну, місця і способу його виконання. Такі умови звичайно закріплюються в диспозитивних нормах законодавства, що дозволяє учасникам обрати оптимальний для них варіант виконання. В подальшому це деталізується самим договором, а в морському законодавстві і тими підходами до формування його змісту, які протягом тисячолітньої історії належним чином відпрацьовані, добре прижилися і є загальноприйнятими. Тому особливо видумувати щось нове й руйнувати такі установленості не варто.

             У той же час внаслідок диспозитивності цивільного права належне виконання зобов'язання гарантоване спеціальними нормами законодавства про окремі інститути договірного права. В такому разі застосовуються не загальні положення про угоди, а  вимоги, що сконструйовані для окремих видів договірних  зобов'язань.

           Зобов'язання за договором перевезення вантажу виникають між їх учасниками  з метою задоволення економічних потреб, у нашому випадку – у переміщенні вантажу. У зв'язку з цим особливого значення набувають загальні положення про виконання цивільних зобов'язань, що виявляються у принципах виконання зобов’язань. Виконання зобов'язань підкоряється загальним правилам, що іменуються принципами виконання зобов'язань, а такі принципи, як реальне і належне виконання зобов'язань, протягом тривалого часу розглядалися і розглядаються як основа виконання зобов'язань. При цьому якщо одні автори ці два принципи ототожнюють, сперечаючись, що є загальне, а що – окреме, то інші справедливо виходять з того, що це різнопланові явища, які відображають кількісну і якісну сторони виконання. З цим ми не можемо погодитися ні з погляду значення цього принципу, ні з позиції його нормативного закріплення в новому ЦК України, ні із принципу непорушності договірної дисципліни. Навіть у тому випадку, коли угода носить спекулятивний характер, сторони, йдучи на її укладення, усе одно припускають одержання вигоди від неї. Але такі угоди мають спеціальний правовий механізм (біржа) укладення та забезпечення і є  винятком із загального правила.   При юридичній оцінці  виконання зобов'язань боржником зважуються два питання: чи здійснила зобов’язана особа дію, що є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи реально виконано зобов’язання), а так само яким чином цю дію виконано (чи дотримували сторони умов належного виконання).  Не випадково ЦК підкреслює, що  зобов'язання повинно бути виконане не тільки в натурі, але і реально, тобто у такому виді, як це передбачено відповідною підставою.    Основний принцип виконання зобов'язань зводиться до вимог належного, насамперед, реального виконання зобов'язань. Зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо боржник виконав покладений на нього обов'язок відповідно до вказівок закону, державного  замовлення чи контракту, передбаченими в договорі умовами, а при їхній відсутності – відповідно прийнятим вимогам. При порушенні умов договору (наприклад, термінів) виконання визнається неналежним.Принцип належного виконання договору морського перевезення вантажу полягає в тому, що передбачені для сторін юридичні обов’язки повинні бути ними виконані беззастережно. Це, по суті, означає необхідність виконати зобов'язання з дотриманням всіх особливостей порядку виконання щодо предмета, способу терміну, місця і суб'єктів виконання. До того ж законодавчо встановлено необхідність виконувати зобов'язання, керуючись умовами, визначеними в змісті договору, вимогами, передбаченими законодавством, а при відсутності таких умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обігу чи керуючись звичайно встановленими вимогами. В останньому випадку застосовуються звичаї договірного обігу, при цьому виконання повинне проводитися з урахуванням положень про сумлінність, розумність, справедливість і, додамо, взаємовигідність.

            З усього сказаного випливає, що дія принципу належного виконання направлена на виконання кожного конкретного зобов'язання в точній відповідності з тією метою, заради досягнення якої воно і було встановлено. Крім предмета, дія цього принципу охоплює і визначені розпорядження, що відносяться до суб'єктів, термінів, місця і способу виконання зобов'язань. Так, зобов'язання за загальним правилом повинно бути виконано належним боржником на користь належного кредитора. Якщо це, наприклад, перевезення за коносаментом, то відповідно на користь його власника. Для перевезень вантажу за коносаментом характерним є те, що перевізник може і не знати отримувача вантажу. Він передає вантаж тому, хто пред’явить коносамент.

      За загальним правилом, оскільки виконання зобов'язання обумовлене взаємними, іноді і таким, що не співпадають інтересами сторін у зобов'язанні, його виконання повинно бути здійснене між ними. Однак у ряді випадків можливі передоручення і переадресування виконання зобов'язання, якщо інше не випливає з законодавчого акта, договору або сутності зобов'язання про обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. Наприклад, щодо грошових зобов'язань для кредитора байдуже, хто виконає це зобов'язання – особисто сам боржник чи це зробить за нього інша особа. При морських перевезеннях вантажу вантажоотримувач може змінюватися, що має суттєве значення для інформування перевізника та належного виконання зобов’язання взагалі.

        У цьому випадку кредитор зобов'язаний прийняти виконання, що запропоноване за боржника третіми особами. Можливість виконання зобов'язання третіми особами передбачається безпосередньо законодавчим  актом або договором за умови дотримання ряду спеціальних вимог або супроводжується додатковими зобов'язаннями. Так, обов'язок по виконанню зобов'язання, що виник із договору, частково або повністю може бути покладений на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а рівно, якщо третя особа зв'язана з однією зі сторін адміністративною підпорядкованістю, або відповідним договором. У випадку  невиконання  або неналежного виконання зобов'язання третіми особами обов'язок виконати його покладається на боржника, а у випадку невиконання ним зобов'язання він відповідає перед кредитором за порушення обов'язків.[2]

Принцип реального виконання, як загальне правило передбачає обов'язковість виконання зобов'язання в натурі, тобто здійснення боржником саме тієї дії, що складає зміст зобов'язання без заміни цієї дії грошовим еквівалентом у виді відшкодування збитків і сплати неустойки. Іншими словами, при морських перевезеннях вантажу не можна замінити предмет виконання на інший чи відкупитися грошима, змінити умови договору. Тобто зобов'язання повинно бути виконане в натурі так, як це було обговорено в договорі, і боржник зобов'язаний виконати своє зобов’язання.

        Загалом у цивільному праві умови договору в період його виконання можуть бути змінені за взаємною згодою сторін. Але при морських перевезеннях є ряд особливостей пов’язаних з можливістю розпоряджатися вантажем, у тому числі його переадресувати, змінити вантажоотримувача. Гарантіями дотримання цього принципу визнаються:

—                                   відшкодування потерпілій стороні збитків і сплата неустойки, що не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі;

—                                   можливість виконати визначену роботу за рахунок боржника, що порушив своє зобов'язання;

—                                   можливість вимагати співрозмірного зменшення ціни при невідповідності переданого товару встановленим договором вимогам;

—                                   можливість у випадку невиконання зобов'язання про передачу товару придбати його на ринку, а різницю стягнути з боржника.

Чинне законодавство передбачає право потерпілої сторони звернутися в господарський суд за захистом порушених прав безпосередньо після їхнього порушення (без попереднього врегулювання розбіжностей у претензійному порядку). Господарська практика свідчить про те, що для підприємців України це нововведення виявилося незручним і передчасним. Господарники звикли до претензійного порядку врегулювання розбіжностей, і тому одержання ними копій позовних заяв, направлених у господарський суд, служить для них сигналом про необхідність термінового розгляду заявлених вимог. Правомірні вимоги задовольняються, а заявники звертаються в суд із клопотанням про повернення позовних заяв. Але повернення позовної заяви можливе тільки в тому випадку, якщо вона ще не прийнята судом і не призначена дата її розгляду. Як правило, ці процесуальні дії судом уже здійснені, і спір, якого практично не існує, розглядається, власне кажучи, зі стягненням з винної сторони  витрат. 

       В умовах ринкової економіки і розвитку підприємництва в Україні вимоги реального виконання зобов'язань мають дуже важливе значення, оскільки формують ділову репутацію контрагентів і тим самим впливає на стабільність правовідносин сторін.

       Зберігають, на наш погляд, свою актуальність принципи взаємного співробітництва й економічності, хоча вони і набули  розширеного тлумачення, наприклад, повідомляти про конкурентів і т. ін. Принцип взаємного співробітництва чи, як його ще іменують, принцип ділового співробітництва полягає в тому, що кожна зі сторін договору повинна всіляко сприяти іншій стороні (створювати контрагенту найбільш сприятливі умови) У виконанні нею своїх зобов'язань. Співробітництво сторін починається зі стадії виникнення зобов'язання і закінчується їх виконанням.  Сторони взаємно сприяють одна одній виконувати не передбачені ні законом, ні договором  обов'язки. Так, боржник має право інформувати кредитора про хід виконання зобов'язання. Умови такого взаємного сприяння мають юридичне значення тоді, коли вони закріплені  договором або передбачені спеціальними нормативними актами. Такий принцип має  важливе значення при налагодженні довгострокових відносин, у яких  зацікавлені сторони морського перевезення. Тому приниження його ролі необґрунтоване і передчасне.

Договірні зобов'язання сторони повинні виконувати добровільно, сумлінно, належним чином і у встановлений договором термін. У випадку порушення цих умов до винної сторони можуть бути вжиті заходи і застосовані способи, що змушують і зобов'язують її виконати умови договору: вилучення майна боржника на користь кредитора, компенсація збитків, залучення до кримінальної відповідальності.

У морських перевезеннях є й інші способи забезпечення виконання умов договору. Так, значні складнощі  на практиці виникають при забезпеченні виконання морських вимог,  у тому числі й стосовно морських перевезень вантажу. На відміну від загальноцивільних, забезпечення вимог, що випливають із морських перевезень, має свої особливості. Для цього в морській практиці застосовують, як правило, особові та речові види забезпечення (ст.551 ЦК України). Перші полягають у тому, що задоволення вимог кредитора перед боржником гарантується третьою особою. До них можна віднести: банківську гарантію, гарантію (поруку) клубів судновласників та страхове покриття. При цьому в морській практиці належним вважається забезпечення, яке надається першокласними банками. Гарантія (порука) клубу судновласників, наприклад, UK P&1 Clab (Бермудська асоціація взаємного страхування судновласників З’єднаного Королівства), полягає в тому, що він зобов’язується перед кредитором повністю або частково нести відповідальність за боржника – члена цього клубу. Ця гарантія видається на обмежений термін (дні, місяці) і залежить від платоспроможності члена клубу та кількості введених ним до клубу суден. При цьому гарантія видається лише на судно, яке введене до клубу та стосовно якого сплачені членські внески. Після надання гарантії клуб вправі вимагати від свого члена фінансового забезпечення. Страхове покриття є наслідком договору морського страхування (хеджування) і широко використовується на практиці. В умовах функціонування ринкової економіки, основу якої становить господарська (підприємницька) діяльність з використанням різних форм власності, та механізму державного регулювання відносин у сфері економіки потреба суб'єктів господарської діяльності у захисті своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів від різноманітних ризиків зростає. Інтерес у створенні адекватного розвиненим економічним відносинам ринку страхових послуг проявляють не тільки суб'єкти господарювання, а й держава, яка заінтересована у страховому захисті державного майна. Ці питання вирішуються шляхом впровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування. Страхування - одна з галузей економіки України, в якій останніми роками спостерігається зростання основних показників. Страхова діяльність - це врегульована нормами права господарська діяльність страхових організацій з надання страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів.  Так, Міжнародна конвенція про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р. передбачає існування постійного фінансового забезпечення  морських вимог до операторів ядерних суден і приділяє особливу увагу страхуванню.   Ст. 242 КТМ України визнає страхове покриття належним забезпеченням виконання морських вимог щодо судна, вантажу та фрахту. До речі, в літературі відзначається схожість страхового покриття та гарантії (поруки) клубу судновласників, але це не означає що їх необхідно ототожнювати. Вони різні не тільки за своїм економічним призначенням, але й за правовим становищем гарантів грошових зобов’язань.