Быстрый переход к готовым работам
|
Суб’єктивні ознаки злочину
Зміст
суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки.
Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов'язані
між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину
неоднакові. Вина особи — це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу
злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її
зміст. Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони — це завершальний етап у
констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності.
Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення. По-перше, вона
виступає обов'язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи
відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає
на кваліфікацію злочину і дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними
ознаками. По-третє, зміст
суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину,
ступінь суспільної небезпечності особи суб'єкта і тим самим на призначення
покарання. Згідно з ст. 23
КК вина — це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності,
передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або
необережності. Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого
складу злочину нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознаками. Її зміст
відображують об'єктивні ознаки злочину, що характеризують його об'єкт, предмет
і об'єктивну сторону. Тому не існує абстрактної вини, відірваної від
конкретного суспільне небезпечного діяння. Прямий
умисел — це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа
усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна
небезпечні наслідки
і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК). Інтелектуальні ознаки
прямого умислу полягають в усвідомленні суспільне небезпечного характеру свого
діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних
наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної
діяльності, але вони є різними за своїм змістом. Свідомість суспільне
небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної
сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні
ознаки склад) злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, характеру
діяння, місця, часу. способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння
соціального значення діяння, його соціальне шкідливості. Передбачення
означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або
неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний
характер. Особа має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про
те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні
суспільне небезпечні наслідки. Вольова ознака
прямого умислу — це бажання настання передбачуваних наслідків своєї дії чи
бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь
мети, задовольнити ту чи іншу потребу. Мотив — це
внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і
допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мета — це
уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість
діяння. Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої
вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак,
коли йдеться про мотив і мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною
спрямованістю. Мотив злочину — це спонукання до вчинення
злочину, а мета — уявлення про його
суспільне небезпечний
наслідок, про ту шкоду, яка зазнаки для винного настане для охоронюваних
кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього бажаною. Мотивом
проституції є ряд обставин, які постійно та в однаковій мірі впливають на це.
На мій погляд, вони можуть бути поділені на декілька груп, в кожній з котрих
класифікуючою є якась одна найбільш характерна ознака причини. Наприклад така,
яка характеризує економічну сутність соціальних відносин, принципи існування
соціальних відносин або враховує біологічні чи психоемоційні особливості людини,
її поведінки в особистому житті і їх вплив на формування соціальної поведінки
громадян. Спробуємо розглянути їх більш детально стосовно проституції. До факторів
(чинників) економічного характеру, які можуть впливати на можливість існування
проституції (економічні передумови), можна віднести такі, як незадовільний стан
економічного розвитку суспільства, майнове розшарування населення, економічний
зиск від заняття проституцією. В умовах, коли
держава не в змозі забезпечити нормального розвитку економічних відносин, коли
постійно знижується рівень виробництва, зростає безробіття, розкручується інфляційна
спіраль, коли значна частина населення не може законопослушним шляхом—робота,
служба, навчання і таке інше — забезпечити свого добробуту, з'являється прошарок
суспільства, який бачить вихід з цього становища в протиправній діяльності, в
тому числі і занятті проституцією. При цьому для людини другорядними стають
поняття моральності тих чи інших дій, нівелюються та змінюються моральні,
духовні загальнолюдські цінності, вихолощується правовий аспект проблеми.
Занепадом економіки та пов’язаним з цим духовним занепадом можна пояснити і існування
так званої валютної проституції, коли наявність значних коштів у вільно конвертованій
та національній валюті, високий рівень
життя іноземців
притягує до них осіб
які стали
на шлях проституювання. Заперечувати, що
заняття проституцією—це безперспективна діяльність і що вона не приносить
людині зиску — було б не зовсім правильно. Проведені нами у 1988—1990 рр.
соціологічні дослідження серед осіб, що займаються проституцією, у Києві;
Львові, Донецьку, Одесі, Ялті (кількість респондентів 237 осіб) дозволили
визначити найбільш характерні спонуки такої діяльності, які прямо вказують на
те, що проституювання надає повії можливість мати зиск від такої діяльності.
Наприклад, дві з трьох опитаних повій вказали, що до проституювання їх
підштовхнуло скрутне матеріальне становище, коли рівень існуючої заробітної
платні не дозволяє забезпечити нормальне існування. Кожна четверта з них
вказала на можливість отримати змогу користуватися додатковими матеріальними
благами, мати вільні кошти на свої потреби, а кожна п'ята—на можливість стати матеріально
незалежною від батьків, чоловіка. Інших родичів та значно покращити умови
життя. Але
проституювання—це не тільки змога вирішити питання свого матеріального
добробуту і одержання .прибутку, а й значні витрати, які йдуть на забезпечення
можливості такої діяльності. Це оплата послуг лікарів, косметологів,
відповідного одягу, косметики, способу життя і т. ін. Тому тривале заняття проституцією
(рік і більше) призводить до того, що людина повністю стає залежною від такої
діяльності. З кожним днем збільшуються витрати на забезпечення змоги
проституювання, все меншою стає можливість самостійно покінчити з таким способом
життя. Тим паче, що більшість новій не враховує того, що в їх діяльності дуже
зацікавлені організовані злочинні угруповання. Встановлення контролю над діяльністю
повій дозволяє їм отримувати значні прибутки як у вільно конвертованій, так і
національній валюті, «відмивати» кошти, одержані від інших видів злочинної
діяльності, використовувати повій для шантажування окремих скомпрометованих посадових осіб, а
також для забезпечення вирішення питань, пов'язаних
з легальною економічною діяльністю і т. ін. Навіть якщо у повії .виникає бажання
покінчити з таким способом життя, то здебільшого їй це не вдається. У
рекетирів, сутенерів, утримувачів домів розпусти, звідників та інших осіб, які
наживаються па проституції, завжди знайдуться різноманітні засоби, щоб примусити
повію продовжувати свою діяльність. А тенденція примусового втягнення до
проституювання в нашій державі з кожним днем стає все більш явною. Проституція і
організована злочинність тісно пов'язані між собою. Дуже часто кошти, одержані
.від проституювання, використовуються для забезпечення біржових махінацій та спекуляцій,
купівлі-продажу крадених цінностей, нелегального прального бізнесу, торгівлі
наркотиками та вчинення деяких інших злочинних діянь . Тому майже у всьому
світі зберігається тенденція до збільшення масштабів утягування злочинними
організаціями людей у проституювання незалежно від їх віку, статі,
національності, громадянства, соціального становища та матеріального стану
окремих осіб . Залежність заняття проституцією від організованої злочинної діяльності
—це одна з найбільш явних причин існування такого соціального явища. Серед причин,
.що сприяють існуванню проституції та втягнений в таку діяльність все нових і
нових осіб, можна також назвати недоліки у вихованні особи, правовий та моральний
нігілізм, негативний вплив оточення та ін. Однак соціальні
та економічні фактори не вичерпують кола причин, які породжують проституцію. В
деяких випадках вони можуть не мати суттєвого значення для вирішення питання
про заняття такою діяльністю. Наприклад, таке можливе у випадках потреби людини,
в силу її фізіологічних особливостей, мати значну .кількість статевих
контактів. Дуже часто це або бажання задовольнити статеві потреби в неприродній
формі призводить до відмови від загальноприйнятих
у суспільстві форм їх задоволення і стає головною причиною
розбещеності, ненормальності у сексуальних зносинах, в тому числі веде до заняття
проституцією . Такі випадки не численні, та нехтувати ними не можна. До
проституювання людина приходить не зразу, одноразово, хоча і таке не можна
виключати. Передумовою цього стає певний проміжок часу, коли під впливом
економічних, соціальних чи біологічних факторів в особи формується внутрішнє
переконання, готовність до такого роду діяльності. Цілком можливо, що особа,
яка веде розбещений спосіб життя у сфері статевих відносин, так і не стає
повією. Це цілком природно. Для того, щоб використовувати статеві зносили для
заробітку засобів для життя, у людини повинні змінитися погляди на моральні
цінності, вона має прийняти такий спосіб життя як єдино можливий для себе. Це
трапляється, як правило, тоді, коли особа опиняється у скрутному становищі,
безвиході. Для оточуючих це може і не здатися таким, бо кожна людина в силу
своїх психологічних особливостей, виховання, освіти і такого іншого по-різному
сприймає і оцінює одні й ті ж факти дійсності, а по цьому й обирає той чи інший
шлях для вирішення своїх проблем. У деяких випадках їх вирішення вбачається
тільки у можливості займатися проституцією. Поштовхом для прийняття такого
рішення, як правило, стають емоційні стреси, байдуже відношення оточуючих до
проблем цієї людини та ін. Так, наприклад,
причиною, яка спонукала до проституювання повії вказують таке: сімейні чвари
та безладдя в між особових відносинах, аморальну поведінку родичів—більш ніж 50
% опитаних; нещасливе одруження та пов'язану з цим психологічну
несумісність—близько 30%; психологічну неврівноваженість та необхідність вийти
з емоційної кризи — близько 10%; потребу мати кошти для купівлі наркотичних
речовин чи придбання алкогольних напоїв—близько 8%; удівство та труднощі
одинокого життя, можливість виправити його таким чином на краще—близько 5%. Тому, як
здається, можна зробити висновок, що певний психічний стан особи, труднощі особистого
життя і таке інше теж можуть виступати факторами, що сприяють поширенню
проституції. При цьому вони стають тим каталізатором, який об'єднує усі негативні
моменти, їх вплив на життя людини і реалізує направленість особи на аморальну,
антигромадську діяльність, в тому числі і заняття проституцією. На підставі
викладеного можна дійти висновку, що однієї якоїсь головної причини, що
штовхає людину до заняття проституцією, не існує. Вона стає можливою лише при
збігові негативного впливу на особистість усіх негативних факторів, які є
наслідком розвитку економічних та суспільних відносин, причин, що випливають з
особистого життя людини, та її біологічних потреб. Метою
проституції є отримання за надання послуг сексуального характеру грошей, цінних
паперів, коштовностей, або інших речей які представляють цінність для
проститутки. Отриманий доход може бути для винної особи основним або додатковим
джерелом існування. Винагорода за проституювання може надаватися у
будь-якому вигляді. Найчастіше засобами оплати виступають гроші — національна
та іноземна валюта. Іноді в якості платні використовуються різні матеріальні
цінності—ювелірні вироби, державні цінні папери, акції, побутова телерадіотехніка,
носильні речі, предмети жіночого туалету, продукти харчування, спиртні напої і
т. ін. Як виняток оплата може набувати нематеріального вигляду, тобто мати
форму різного роду послуг соціально-побутового чи соціально - культурного
характеру, які надаються повії за її діяльність. Наприклад, надання пільгових
путівок, вирішення питання про позачергове одержання житла з державних фондів,
підтримка і забезпечення перемоги в різних конкурсах, лотереях тощо. Різниця між
цими формами оплати незначна і полягає
лише в тому що при
грошовій та матеріальній оплаті послуг повії
матеріальні цінності безпосередньо переходять у власність повії, а при нематеріальній
вона спочатку одержує можливість володіти та користуватись якимись послугами
чи майном безкоштовно, а потім за незначну платню чи безкоштовно стає його
власником чи має від цього якийсь інший зиск. Відплатність проституювання
— це одна з головних рис, яка відрізняє таку діяльність від іншої аморальної
поведінки в сексуальній сфері, наприклад, розпусти. Як відомо, послуги повії
завжди відплатні, і їх надання переслідує завжди корисливу мету, а розпуста,
як правило, безкоштовна та передбачає вступ в статеві зносини лише на підставі
взаємного потяту чи необхідності задоволення сексуальних потреб. Можна навести
приклади, коли і при розпусті можливі матеріальні витрати для однієї чи обох
сторін. Але це не, можна вважати платнею за надання сексуальних послуг, тому
що, такі витрати носять добровільний характер і безпосередньо залежать від
доброї волі. бажання особи (осіб), які приймають участь у таких діях. Крім
цього, у таких витрат інші психологічні засади. Вони більше схожі на вид подяки
за вступ у сексуальні відносини, ніж на їх оплату. Винагороду за
проституювання повія може одержувати як самостійно, так і через посередництво
третіх осіб. У деяких випадках вона може знаходитись на утриманні сутенера.
Це означає, що повія одержує в останнього раз в обумовлені строки певну суму
коштів в національній чи іноземній валюті незалежно від того, який .прибуток
вона може мати від своєї діяльності. Якщо ж повія за обумовлений термін не
заробить якогось визначеного мінімуму коштів, то вона буде працювати
безкоштовно. При таких відносинах сутенер повністю гарантує вирішення будь-яких
питань та конфліктних ситуацій, які можуть виникнути у процесі такої діяльності.
З іншого боку повія повністю підпадає в залежність від сутенера. Організоване
таким чином заняття проституцією надзвичайно утруднює виявлення
та документування протиправної діяльності повій |
|