---

Сучасні тенденції в міжнародному русі капіталу

Аналіз даних про накопичену на початок 2003 року суму ПІІ в 180 країнах і територіях свідчить про далеко не рівномірний їх розподіл і про високий ступінь їх географічної концентрації. Загальна сума в $2,66 трлн. розподілялася в такий спосіб: 66,4% прийшлося на 10 найбільших країн-реципієнтів (в тому числі 44,4% - на п'ять країн); близько 17% - на 10 найбільших за обсягом ПІІ країн; 15% - на інші 50 країн. Іншим 111 країнам (включаючи Україну) дісталося в сумі тільки 1,4% [65, с.69].

У 2003 році дослідницька група англійського часопису «The Economist» підготувала доповідь про інвестиційний клімат у 58 країнах (з погляду великих міжнародних корпорацій і банків, що вибирають країну для вкладення інвестицій і підприємницької діяльності) і обнародувала рейтинг країн за рівнем їх принадності для іноземних інвесторів.

Як відомо, до найважливіших чинників, що визначають інвестиційний клімат і принадність для іноземних інвесторів, а отже і географічну спрямованість ПІІ, відносяться такі:

ü  стан національної економіки і рівень її розвитку;

ü  ступінь економічної і політичної стабільності;

ü  характер і результати проведення структурних перебудов, господарських реформ;

ü  ступінь економічної свободи, ризики підприємницької діяльності; рівень відкритості економіки і її інтегрованості у світове господарство;

ü  позиції країни на світових ринках, рівень її конкурентоспроможності.

Важливо відзначити, що в ринковій економіці (особливо в сучасних умовах) міжнародна конкурентоспроможність, яка являє собою інтегральний показник, може помітно змінюватися, що відображається на припливах ПІІ. Змінюються співвідношення навіть між країнами, що є головними за цим показником. Так, помітно підвищують свою конкурентоспроможність Великобританія (яка перемістилася з 15-го на 7-е місце), Канада (із 8-го на 4-те). Норвегія і Нова Зеландія, навпаки, втрачають свої позиції на світових ринках [65, с.70].

Аналізуючи географічну спрямованість і структуру ПІІ з урахуванням цих і інших чинників, доцільно виділити три категорії країн-реципієнтів:

ü  розвинуті,

ü  які розвиваються,

ü  країни з перехідною економікою.

Аналіз загальних статистичних даних про ПІІ, свідчить, що велика частина (майже 73%) ПІІ продовжує зосереджуватися в 26 розвинених країнах. Набагато менша частина (21%) припадає на 127 країн, що розвиваються. І зовсім мала частина (більше 6%) - на 28 держав із перехідною економікою.  Найбільша і всезростаюча частина ПІІ зосереджується в західноєвропейському регіоні: 53,6% у 1980-му році, 55,2% - у 1990-му і 56,3% - у 2003-му, що пояснюється успішним розвитком інтеграційних процесів, і в першу чергу - у рамках ЄС, який у 2003 році включав 15 країн - повноправних членів із загальною кількістю населення більше 370 млн. чол. і ряд країн - асоційованих членів [65, с.71].

Крім того, з 2003 року після досягнення угоди між ЄС і країнами - членами ЄАСТ (Європейської асоціації вільної торгівлі, що включає чотири держави - Ісландію, Норвегію, Швейцарії і Ліхтенштейн) функціонує «зона вільної торгівлі», куди входять 19 європейських країн. У результаті ЄС стає найбільшим світовим фінансовим центром і найбільшим регіоном міжнародної торгівлі. Причому 40% - це внутризональна торгівля в рамках ЄС.

Міждержавна економічна інтеграція стимулює припливи і швидке накопичення ПІІ в країни регіону по двох каналах. У першому відбуваються зустрічні потоки інвестицій країн - членів інтеграції, тому що економічні межі між ними широко відкриті. По другому йдуть інвестиції з «третіх» країн, минаючи митні бар'єри (тарифні й особливо нетарифні) за принципом «троянського коня». Про це красномовно свідчить обсяг ПІІ, що збільшується, в економіку країн, що приймають до складу  ЄС. Так, якщо за п'ять років (1980-1985) до  прийняття Іспанії в ЄС загальна сума ПІІ в країні зросла тільки на $3,8 млрд., то в такі ж п'ять років - (1986-1990) після прийняття - на $57,34 млрд., а ще за такі п'ять років - на $62,6 млрд. З цій і інших причинах відбувається інтенсивне накопичення ПІІ в Португалії (починаючи з 1999- го), Греції (з 1981-го), а раніше - у Великобританії і Данії [65, с.72].

Процес приватизації став одним із важливих засобів величезних по вартості поглинань підприємств, у тому числі іноземними інвесторами. Загальна вартість злить і поглинань у Західній Європі зросла з $185,8 млрд. у 1995-1999 роки до $242,5 млрд. у 2002-2003-му. Цим також обумовлене зростання середньорічних припливів ПІІ до західноєвропейського регіону з $40 млрд. у першій половині 90-х до $99 млрд. у першій половині 2000-х. Водночас аналіз свідчить про високу географічну концентрацію ПІІ в цьому регіоні: 71% цих інвестицій припадає на п'ять країн, майже 18% - на чотири країни і ледве більше від 11% - на 10 країн, що залишилися [65, с.73].

Іншим, значним по накопиченню ПІІ регіоном, є промислово розвинена частина Північної Америки (США, Канада), на якій припадає більше 35% ($ 681 млрд.) загальної суми прямих інвестицій у всі розвинуті країни, у тому числі на США - більше 29% ($565 млрд., тобто трохи більше, ніж у 127 разом узятих країн, що розвиваються,). США традиційно займає головне місце серед країн - імпортерів капіталу. Особливо швидке накопичення ПІІ в США відзначається з 80-х років: за останні 23 роки обсяг приросту таких інвестицій ($482 млрд.) у 5,8 разів перевищив накопичену суму ПІІ за всю попередню (до 1980 року) історію держави. Зростає не тільки абсолютний, але і відносний розмір прямих інвестицій: питома вага США в загальній сумі ПІІ в розвиненій частині світу збільшилась з 22,2% у 1980 році до 28,7 у 1990-р. і 29,2% у 2003 р [65, с.73].

Інша важлива тенденція - скорочення розірвання і навіть відставання рівня витрат на робочу силу в США й інших розвинених країнах, в результаті чого на початку 2003 року за рівнем заробітної плати (включаючи платежі за святкові дні, різні соціальні платежі) в обробній промисловості США зупинились на 13 місці серед 19 розвинених країн: $14,6 в годину у порівнянні з $31,8 у ФРН, $21 у Японії. Додатковим важливим стимулом для прямих іноземних інвесторів у США є створення в 1994 році Східно-американської зони вільної торгівлі (НАФТА), що включає США, Канаду і Мексику з загальною чисельністю населення 370 млн. чоловік і обсягом виробництва $7 трлн [65, с.74].

Визначаючи перспективи припливу ПІІ в США, необхідно звернути особливу увагу ще на дві обставини. Перша пов'язана з корінними структурними змінами в американській економіці, спрямованими на формування «нової економіки», що базується на інформаційних технологіях, що істотно зміцнить позиції США на світових ринках. Інша обставина стосується подальшого розвитку інтеграційних процесів в Америці: НАФТА повинна бути основою для формування зони вільної торгівлі на Американському континенті - ФТАА (Free Trade Аrea of America).  Тому є всі підстави стверджувати, що США і далі будуть «відбирати» в інших країн ПІІ і будуть нарощувати їх у себе, загострюючи конкуренцію на світовому ринку ПІІ. Не випадково експерти по міжнародному руху ПІІ вважають, що в теперішньому п'ятилітті серед 100 країн, найбільш привабливих для іноземних інвесторів, США перемістяться із шостого місця, яке вони займали в 1998-2003 роках, на п'яте [65, с.75].

Розвиток інтеграційних процесів у Північної Америці багато в чому пояснює значні розміри ПІІ в Канаді (у даний час більше $120 млрд.), а також той факт, що майже 70% цих інвестицій припадає на американські. Тим часом у США зосереджено більше 50% всіх іноземних інвестицій Канади. Важливим об'єктом додатка ПІІ в розвинутій частині світу є Австралія і Нова Зеландія. ПІІ грають істотну й усе більше зростаючу роль в економіці цих країн: частина таких інвестицій у ВВП Австралії зросла з 8,7% у 1980 році до 25,7% у 1990-му і 28,3% у 2003 р. А Нової Зеландії - відповідно з 10,5% до 18,5% і 31,6% [65, с.75].

Серед основних чинників, що стимулюють припливи капіталу в ці країни, необхідно виділити такі:

§  високорозвинене виробництво,

§  надзвичайно багата і різноманітна сировинна (у тому числі промислова і сільськогосподарська база), розвинена сфера послуг ( що дає, приміром, більше 2/3 ВВП Австралії); 

§  значний експортний потенціал, високий рівень міжнародної конкурентноздатності (по цьому показнику Нова Зеландія займала третє місце у світі в 1990-му і п'яте в 2003-му), а також високий рейтинг принадності для іноземних інвесторів (відповідно 8-е і 13-е місця) [65, с.76].

Крім цього, ці країни входять до складу Британської співдружності націй, що дає їм (а отже, і іноземним інвесторам) визначені вигоди і переваги перед «третіми» країнами в зовнішньоекономічних зв'язках із Великобританією і багатьма іншими членами співдружності.

Особливе місце серед розвинених країн - імпортерів підприємницького капіталу (зокрема, у формі прямих інвестицій) займають Японія і ПАР. Особливість Японії полягає в тому, що, будучи другий після США економічно розвинутою країною, по обсягу прямих іноземних інвестицій вона займає серед розвинених країн 16-е місце (а серед усіх країн - реципієнтів світового співтовариства - 26-е), а в розрахунку на душу населення - останнє. І це незважаючи на зростання абсолютної суми ПІІ (із $3,27 млрд. у 1980-му до $9,85 млрд. у 1990-му і $17,83 млрд. у 2003-му) [65, с.76].

Стимулюючим для припливу ПІІ чинником є зниження темпів економічного розвитку Японії: якщо в 1981-1990 роках середньорічний приріст ВВП складав 4,1%, то в 2001- 2003 рр. - тільки 0,75% (у порівнянні з 2,17% у всіх розвинених країнах в цілому і 3,05% у США). Частка Японії на світовому ринку капіталізації скоротилася з 43% у 1991-му до 15% у 2002-му. Проте слід зазначити, що з 2002 р. надходження ПІІ в Японії починають зростати: якщо в 2002-му іноземці придбали японські компанії і підприємства на суму $1,2 млрд., то в 2003-му - на $4,8 млрд., і в 2006 році, як очікується, розмір подібних придбань значно зросте [65, с.77].

У міру зростання ролі ТНК у глобалізованій світовій економіці масштаби міжнародного виробництва продовжують розширюватися. Відповідно до останніх оцінок, у світі сьогодні нараховується порядку 65 000 ТНК, які мають близько 850 000 філій за кордоном. Їх вплив на економіку може бути оцінений різними способами. У 2003 році в закордонних філіях ТНК було задіяно близько 54 млн. працівників у порівнянні з 24 млн. у 1990 році; обсяг їх продажів, що складав майже 19 трлн. дол., у 2003 році більш ніж удвічі перевищував обсяг світового експорту, тоді як у 1990 році ці два показники були приблизно однаковими; за цей же період сумарний обсяг вивезених ПІІ виріс з 1,7 трлн. дол.. до 6,6 трлн. дол. На закордонні філії ТНК у даний час доводиться одна десята частина світового ВВП і одна третина світового експорту. Більш того, якщо врахувати загальносвітові вартісні обсяги діяльності ТНК, не зв'язаної з взаєминами на рівні капіталу (наприклад, міжнародні субпідряди, ліцензування, підрядне промислове виробництво), то частки ТНК у цих глобальних агрегованих показниках будуть ще вище [65, с.77].

У 2003 році падінням обсягів ПІІ торкнулося головним чином розвинених країн: скорочення припливу ПІІ в них склало 59% проти 14% у країнах, що розвиваються. Приплив інвестицій у Центральну і Східну Європу в цілому залишився стабільним. Приплив ПІІ в усьому світі склав 735 млрд. дол., з яких 503 млрд. дол. прийшлося на розвинені країни, 205 млрд. дол. - на ті, що розвиваються, а інші 27 млрд. дол. - на країни ЦСЄ з перехідною економікою. Частки країн, що розвиваються, і країн ЦСЄ в глобальному припливі ПІІ в 2003 році досягли відповідно 28% і 4% проти в середньому 18% і 2% у два попередніх роки [65, с.78].

Економічний спад підсилив конкурентний тиск, змусивши фірми активніше вести пошук місць розміщення інвестицій з більш низькими витратами. Це може привести до збільшення ПІІ в тих галузях діяльності, які виявляються у виграші від перебазування в країни з низькими рівнями заробітної плати чи розширення операцій у цих країнах. Відтік інвестицій може також збільшитися з країн, у яких внутрішні ринки ростуть повільніше закордонних ринків. Є ознаки того, що обидва цих чинника зіграли свою роль у минулому.