---

Сільськогосподарські ризики та методи побудови тарифів при страхуванні врожаю сільськогосподарських культур

Сільськогосподарське виробництво­ – одна з важливих галузей економіки кожної держави. У перехідний період до ринку виробництво вітчизняної продукції сільського господарства різко зменшилося. Скоротилися посівні площі ряду зернових культур, а також поголів’я худоби.

Серед причин цього – невідповідність цінових пропорцій: високі ціни на промислову продукцію( електроенергію, паливно – мастильні матеріали, сільськогосподарську техніку та запчастини до неї, добрива) і у кілька разів нижчі ціни на сільськогосподарську.

Досвід світового сільськогосподарського виробництва підтверджує безперечну необхідність страхування врожаїв сільськогосподарських культур. Протягом майже 200 років сільськогосподарський виробник страхує кінцеву рослинницьку продукцію, тобто урожай конкретної сільськогосподарської культури від можливої загибелі або пошкодження.

Це зрозуміло, бо зелена рослина протягом періоду вегетації перебуває під постійним впливом навколишнього середовища, яке характеризується, дуже часто, негативними непередбаченими явищами стосовно майбутнього урожаю с точки зору його кількості та якості отриманої продукції. [27, с. 132]

Високий рівень ризикованості сільського господарства взагалі примушує не тільки вивчати природу та особливості негативних явищ, але й шукати засоби управління ризиками з точки зору зменшення рівня їх небажаної дії та нанесення збитків сільськогосподарському виробнику як у матеріально-фінансовому, так і у морально-психологічному відношенні.

Треба відзначити, що у розвинених країнах із стабільним сільськогосподарським виробництвом необхідність страхування в сільському господарстві є одним з головних напрямків державної політики в аграрному секторі. У цьому аспекті досягнуто досить високого рівня як у методологічному, так і нормативному відношенні.

Невипадково, що більш ніж 90% фермерських господарств у США, в Канаді, Австралії, Великої Британії та інших розвинених країнах щорічно страхують майбутні врожаї. При цьому використовується різноманітність підходів до страхування:

–                    страхування безпосередньо майбутнього врожаю від багаточисельних ризиків;

–                    страхування очікуваного прибутку;

–                    страхування від катастрофічних явищ;

–                    страхування якості продукції.

Несприятливі природні чинники, що впливають на кінцеві результати рослинництва можна поділити на дві групи. До першої входять постійні, тобто звичайні для тієї чи іншої місцевості чинники: короткий вегетаційний період, середньорічні коливання температури повітря, низька якість ґрунту та інші. Друга група відзначається незвичайними, випадковими відхиленнями від нормальних умов розвитку рослин: ранніми приморозками, довготривалою відсутністю опадів, повінню, градобиттям та іншими лихами. [22, с. 133]

Вплив першої групи чинників нівелюється шляхом фінансування необхідних затрат на вирощування швидкозріваючих сортів зернових та інших культур, здійснення витрат на поліпшення родючості ґрунтів, впливу на ціну через механізм через механізм надбавок тощо. Нейтралізація впливу другої групи чинників досягається за допомогою системи грошових фондів, які створюються безпосередньо страховими компаніями. Тому для реалізації завдання щодо поширення страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності було прийнято низку законодавчих актів, які передбачили здійснення такого виду страхування в обов’язковому порядку.

11 липня 2002 року Кабінет Міністрів України затвердив Постанову №1000 про Порядок та Правила проведення обов’язкового страхування сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур та цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності, що буде сприяти розвитку аграрного сектора економіки та захисту інтересів сільськогосподарських підприємств, а також позитивно вплине на розвиток страхового ринку України. При розробці документу спеціалісти Міністерства аграрної політики України використали методологічні розробки та розрахунки Національної акціонерної страхової компанії «Оранта». [29, с. 98]

Страхування майна сільськогосподарських підприємств, включаючи посіви та худобу, з 1991 року значно змінилася, насамперед, це відмова від державної монополії на проведення страхової діяльності, що забезпечило появу та зростання кількості страхових товариств, які внесли в роботу нові напрямки, розширили сферу послуг.

Суб’єкти страхової діяльності здійснюють її переважно на конкурентній основі. Тому перетворення Держстраху України в НАСК «Оранта» має не формальне, а глибоко економічне й соціальне значення.

У реалізації програми візьмуть участь страхові компанії, які отримають відповідні ліцензії. Страхуванню підлягає врожай культур усіх сільськогосподарських підприємств. Держава компенсуватиме страхувальникам 50% страхових платежів за даним видом, що сприятиме активізації вирішення проблеми інвестицій у сільське господарство.

Страхування є одним із важливих елементів гарантування економічної безпеки й стабілізації фінансового стану сільськогосподарських виробників. Механізм його дії досить простий: органи страхування за рахунок коштів, отриманих від господарств у вигляді страхових платежів та доходів від їх інвестування, виплачують страхові відшкодування при неврожаях, загибелі худоби та птиці, втраті іншого майна. Страхові платежі, як правило, сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками за кожним видом застрахованого майна у відсотках від його вартості, а їх ставка визначається з таким розрахунком, щоб ці платежі покривали страхові відшкодування, а також витрати, пов’язані з функціонуванням органів страхування. [29, с. 84]

Причин несприятливого стану, який склався зі страхуванням тварин, майна, життя працівників за рахунок коштів підприємств, можна виділити декілька.

По-перше, досить несприятливий фінансовий стан більшості господарських товаровиробників, особливо великих, що поставляють основну частину продукції на продовольчий ринок. Багато керівників сільськогосподарських підприємств, нажаль, більше хвилює проблема невиплати поточної заборгованості заробітної плати, ніж загальний фінансовий стан підприємства.

По-друге, інфляційні процеси. Як переконує досвід останніх років, отримання страхових відшкодувань за загиблих тварин чи згорілу споруду при інфляції покриває неповною мірою реальні витрати. Тому розмір страхового полісу не може гарантувати господарству повного покриття матеріальних збитків. Водночас запровадження поправочних коефіцієнтів на розмір страхового відшкодування залежно від часу виплат призводить до зростання страхових тарифів, що суттєво обмежує і так малий попит на економічний захист на ринку сільськогосподарського страхування.

Третьою причиною, що стримує розвиток сільськогосподарського страхування, є відсутність гарантій своєчасної виплати страхового відшкодування у зв’язку із відсутністю необхідних коштів у страхових компаній. Це пояснюється тим, що сільськогосподарське страхування, передусім страхування врожаїв, має ряд особливостей. Прикладом цього можуть бути неврожаї, викликані посухою або іншими несприятливими погодними умовами, що охоплюють значні території.

Четвертою суттєвою причиною є відсутність необхідної гнучкості під час проведення страхових операцій, передусім не врахування реального ступеня ризику настання страхових випадків. Так використання при створенні при страхуванні врожаю єдиних страхових тарифів у розрізі великих адміністративно-територіальних утворень призводить до того, що господарства у порівняно сприятливих районах областей, змушені платити страховій організації страховий платіж, в середньому більший за той, що вони отримають у вигляді страхових відшкодувань. А от господарства, які розміщені у зонах ризикованого землеробства, навпаки, отримують більше, ніж платять.

Узагальнення аналізу розглянутих причин занепаду системи сільськогосподарського страхування дає можливість зробити висновок, що вона ще знаходиться у нерозвиненому стані, та налічити ряд заходів, реалізація яких значною мірою дасть змогу налагодити економічні відносини між аграрними секторами АПК України і страховими компаніями.

На сьогоднішній день головною причиною, яка спонукає сільськогосподарських виробників брати участь у страхуванні – це необхідність страхувати заставу під час отримання кредиту в банку. Отже, господарства, які користуються послугами комерційних банків, більшою мірою схиляються до страхування свого виробництва чи майна. Серед них, відсоток тих, хто здійснював страхування, вищий, ніж загальний відсоток по масиву (див. табл. 1).

Таким чином, бачимо, сільськогосподарську техніку страхували загалом 10,4%, з яких 6,7% - це ті, хто отримував кредит, і 3,7% - ті, хто їх не отримував. Виробничі споруди страхували 2,2% сільськогосподарських виробників (тих, хто отримував кредити, відповідно 1,5 та 0,7). Сільськогосподарських тварин страхували 3,8% виробників (відповідно цифри складають 2,8% та 1%).

Таблиця 1

Страхування об’єктів аграрного сектору у 2003 році (%)

Страхували овочі		Страхували технічні культури		Страхували зернові культури		Страхували сільсько-господарських тварин		Страхували виробничі споруди		Страхували транспортні засоби
з метою отримання кредиту	на загальних умовах	з метою отримання кредиту	на загальних умовах	з метою отримання кредиту	на загальних умовах	з метою отримання кредиту	на загальних умовах	з метою отримання кредиту	на загальних умовах	з метою отримання кредиту	на загальних умовах
0,3	–	1,3	–	4,8	0,3	2,8	1,0	1,5	0,7	6,7	3,7

 

Щодо страхування сільськогосподарських культур, то тут різниця між тими, хто отримував і хто не отримував кредити, є більш значущою. Зокрема, з 5,1% тих, хто страхував зернові культури, 4,8% представлені тими, хто робив це з метою отримання кредиту, а технічні культури та овочі страхували тільки ті виробники, хто робив це задля отримання кредиту (відповідно 1,3% та 0,3%). [22, с. 135]

І хоча наведені дані говорять про те, що страхування сільськогосподарських ризиків в Україні здійснюється з метою отримання кредиту. Проте опитування керівників господарств у п’яти областях України: Херсонській, Полтавській, Житомирській, Івано-Франківській та Донецькій, дозволяє з упевненістю сказати, сільгоспвиробники розуміють, що основним завданням страхування є знижувати ризики, які пов’язані з їхнім виробничим процесом, а не повинні слугувати лише допоміжним засобом для отримання кредиту. Результати опитування з цього приводу наведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Відношення до основного завдання страхування серед опитуваних сільгоспвиробників 5 областей України

Страхування необхідне, оскільки знижує ризики			Страхування необхідне, оскільки дозволяє отримати кредит
Згоден	Не згоден	Відмова від відповіді	Згоден	Не згоден	Відмова від відповіді
70%	20%	10%	51%	31%	18%

 

Серед ризиків, які найбільше загрожують виробництву, респонденти, насамперед, назвали природнокліматичні ризики, зокрема посуху (53% учасників страхування) та вимерзання (38% учасників страхування). Велику стурбованість в них викликають також стихійні лиха (32% опитуваних) та град (20% опитуваних).

Серед ризиків, не пов’язаних з природнокліматичними умовами, було зазначено пожежу (11%) та загрозу знищення закупівельних цін (21%) (див. табл. 3). Щодо цінового ризику, то значення, якого сільськогосподарські виробники надають цьому ризику, може бути підставою для запровадження в Україні, поруч із страхуванням витрат та страхування врожаю, також страхування доходу від виробництва культури, що вирощується.

Таблиця 3

Ризики, що найбільше загрожують сільськогосподарському виробництву (%)

Посуха	Вимерзання	Стихійні лиха	Низькі ціни	Град	Пожежа
53%	38%	32%	21%	20%	11%

Отже, в Україні є потенціал для подальшого розвитку ринку страхових послуг аграрному сектору. Проте однією з суттєвих перешкод для такого розвитку є недовіра сільськогосподарських виробників до страхових компаній. Сільгоспвиробники часто переконані, що отримання відшкодування в разі настання страхового випадку є досить складною і невдячною справою.

За даними опитування, з тих сільськогосподарських виробників, які стикалися з виникненням страхового випадку, відшкодування отримали 30%. Для 43% з тих, хто отримав відшкодування, його обсяг склав менше 20% втрат (див. табл. 4). Половина з тих, хто отримали відшкодування, отримали його в період від 3-х до 6-ти місяців з моменту подання заяви на відшкодування, 32% – в період до 3-х місяців, і 18 – в період більше 6-ти місяців.

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 4

Обсяг відшкодування втрат сільськогосподарським виробникам

	Загалом	Фермерські господарства	Реформовані КСП
До 20% Від 20% до 45% Більше 45%	43% 29% 29%	50% 50% –	40% 20% 40%

 

Отже, успіх розвитку ринку страхування сільськогосподарських ризиків, великою мірою залежатиме від того, чи довірятимуть сільгоспвиробники страховим компаніям. На мою думку аби викликати довіру, страхові компанії мають пропонувати сільгоспвиробникам прості і зрозумілі продукти, докладно знайомити своїх клієнтів з умовами страхування, їх правами та обов’язками, та сумлінно ставитися до процедур оцінки збитку, виконувати свої зобов’язання.

Одним із головних заходів активації розвитку страхового ринку з участю суб’єктів сільгоспвиробництва є встановлення страхових тарифів і страхових сум, порядку й правил проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.

При розрахунках тарифів зі страхування сільськогосподарських культур страховик керується наявністю об’єктивних факторів, які впливають на величину тарифу, а саме:

–              чинне законодавство;

–              природнокліматичні умови;

–              історично-соціальні показники;

–              статистичні дані;

–              математичні розрахунки;

–              власний досвід роботи.

На сьогодні розмір страхового тарифу впливає на собівартість сільськогосподарської продукції, зокрема зернових і зернобобових культур, цукрових буряків. У свою чергу, собівартість є складовою ціни продукції, що встановлюється державними органами і є фіксованим показником. Тому виникає проблема, як страховику розрахувати тарифну ставку, яка б відповідала умовам договору страхування та інтересам господарства й держави. [27, 132]

Страховий тариф складається з нетто-ставки і навантаження. Навантаження, у свою чергу, складається з витрат на ведення справи, прибутку страховика, а також запобіжних заходів. До нетто-ставки входить формування страхових резервних фондів (див. рис. 1).

Величини нетто-ставки не підлягає коригуванню, адже формування страхових резервних фондів і статутного фонду компанії – адже з головних завдань функціонування страховика взагалі. Тому коригуванню дедалі частіше підлягає власний прибуток страховика. [13, с. 64]

 

 

		Брутто-ставка

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Структура страхового тарифу

 

На формування страхових тарифів у першу чергу впливають показники урожайності сільськогосподарських культур. Оскільки дана величина має різні значення залежно від регіону, дотримання агротехнічних умов, впливу природних факторів, то відповідно і розміри страхових тарифів неоднакові. Так при визначенні ставок страхових тарифів необхідно враховувати такі показники:

а) збитковість страхової суми;

б) поправочний коефіцієнт;

в) ризикову надбавку;

г) навантаження;

д) коефіцієнт уточнення врожайності.

Збитковість страхової суми може розраховуватися за якийсь певний період, наприклад за 5 або 3 роки у відсотках для кожної окремо взятої культури, та діленням страхового відшкодування на вартість урожаю з цієї культури і множенням на 100. Це дасть змогу страховику обґрунтувати нетто-ставку на майбутній період і визначити розмір ризикової надбавки. Остання засвідчує, що у несприятливі роки основної частини нетто-ставки буде недостатньо для виконання страховиком своїх зобов’язань і потрібен певний запас, який і створюватиме ризикова надбавка. [27, 133]

Розрахунок ризикової надбавки здійснюється арифметичним методом за такою формулою:

 

,                                                 (1)

 

де  – середня арифметична збитковість;

У – показник збитковості у конкретному році;

п – кількість років у часовому ряді показників збитковості;

і – роки.

Далі визначається відхилення окремих значень збитковості від середньої арифметичної, а кожне знайдене відхилення підноситься до квадрата. Квадрати відхилень додаються і діляться на кількість відхилень мінус 1, після чого вираховується квадратний корінь за формулою:

 

                                      (2)

 

Отриманий результат є середнім квадратичним відхиленням, яке і становить розмір ризикової надбавки. Але для визначення кінцевої ставки страхового тарифу до нетто-ставки необхідно додати навантаження, яке включає витрати на проведення страхування, та прибуток страховика, що в середньому може становити не більше як 20% від усього тарифу.

Страхувальник може встановити свій показник урожайності, але коли договори обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур укладаються на підставі врожайності, яка більш ніж середня за останні 5 років, тоді встановлені ставки страхового тарифу мають бути відповідно підвищені або зменшені. Щоб ставка страхового тарифу відображала цю зміну необхідно при укладанні договору збільшити її у стільки разів, у скільки зазначена у договорі страхувальником урожайність вища від середньої п’ятирічної.

Необхідно зауважити, що така методика визначення тарифних ставок характерна для системи страхового захисту врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень, яка застосовувалась при страхуванні втрат, тобто різниці між плановим і фактично отриманим врожаєм. При цьому страхова сума не перевищувала 70% вартості застрахованого врожаю.

Виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі акту про страховий випадок, про який страхувальник зобов’язаний повідомити страховика протягом доби з дня настання страхового випадку.

Страхове відшкодування не виплачується, якщо:

-      врожай загинув внаслідок навмисних дій страхувальника;

-      збитки є результатом безгосподарності.

Страхова організація має право висувати регресний позов до осіб, які винні у загибелі або пошкодженні застрахованих сільськогосподарських культур і багатолітніх насаджень.

Не менш важливим , ніж страхування врожаю, є страхування тварин, що знаходяться в сільськогосподарських підприємствах. Воно здійснюється тільки у добровільній формі, а об’єктами страхування є: усі сільськогосподарські тварини( велика рогата худоба, коні, вівці, кози, домашня птиця, пушні звірі, кролі, свині, сім’ї бджіл і т.п.

 

 

 

 

 

 

Рис.2 Об’єкти страхування сільськогосподарських тварин

 

Страхування тварин здійснюється на випадок їхньої загибелі( падежу, вимушеного забою або знищення) в результаті стихійних лих, інфекційних захворювань, пожежі. Страхова сума становить, як правило, до 80% балансової вартості тварин, а відшкодування виплачується як правило, у розмірі 70% від страхової суми. Для правильного визначення розмірів виплат страхового відшкодування у випадку загибелі тварин представникам страхової необхідні знання основ ветеринарно – зоотехнічних правил, системи заходів з годування, утримання та відтворення тварин.

Головним документом, на підставі якого виплачується відшкодування, є Акт про загибель тварини із висновком фахівця ветеринарної служби.

Договір страхування тварин укладається на один рік . Ставки страхових платежів залежать від виду тварин, їхнього віку та умов їх утримання.