Відкриття Європи: Юнацьке Пробудження

Полегшення від аргентинських  задирак прийшли в 1914 році, коли Борхесове життя драматично змінилось.  Змушений до ранньої відставки через проблеми зору, його батько забрав сім'ю і переїхав до Європи, перебуваючи декілька тижнів у Парижі на шляху до Женеви. У Женеві діти, Хорхе Луїс та Нора, почали ходити до школи, а його батько зустрічався з швейцарськими фахівцями з проблем зору. ..   Але розпочалася війна, і  з нею повністю змінилось їхнє життя. Їхня подорож, яка на перший погляд, мала бути короткою, різко змінилася, і  вони змушені були оселитися в Женеві. До них приєдналася потім бабуся по татовій лінії Фані Гашлан (його інша бабуся, Леонор Суарес де Асеведо, була вже з ними). Діти протягом чотирьох років навчалися у Ліцеї “Жан Калвін”. Там навчилися говорити, читати і писати латинською, німецькою та  французькою мовами – в чому Нора дивовижно стала майстернішою за свого брата. Саме ці мови дозволили йому розширити  коло читання,  відкриваючи поетів експресіоністів і відомих філософів (Шопенгауера, Ніцше і т.д.). На щастя, студенти тут були вищого калібру, ніж ті, що вчилися у державній школі в Буенос-Айресі,  із більшістю з них Борхес міцно подружився. Фактично, його майстерність у писанні, переконала директора, щоб підвищити Борхеса у класі, незважаючи на його далеко недосконале володіння французькою мовою !

Тут, у ліцеї, Борхес відчуває свій перший смак до літератури символістів, представлених йому парою польських друзів, досвідчених у життєвих справах. Вчитавшись у роботи Верлена[1], Рембо[2] і Малларме[3], він відкрив  для себе цілком новий шлях ставлення до світу через абстрактну літературу. Але це було тільки однією стороною його нового світу – він  дізнався про багатьох інших письменників та філософів. З допомогою Карлайда[4] він відкрив для себе те, що дуже часто саме винайдення  правильної ідеї для книги є найбільш важливим....    І це все було в Женеві, де  спочатку Борхес полюбив твори Шопенгауера[5], свого фаворита серед усіх філософів. Також у ці роки він познайомився із творчою роботою Вітмена[6], який для нього у ті юні роки був кульмінацією всієї витонченої мети поетичності. Взагалі, це були продуктивні роки, які змінили курс його життя, роблячи його обізнаним із всіма новими дослідженнями та ідеями, що на той час панували поміж інтелектуалів. Незважаючи на війну, сім’я виїжджає до північної Італії, де Борхес, який не забув про ґавчо, декламує їхні легенди у пустому амфітеатрі у Вероні....   

У 1919 помирає бабуся по материнській лінії, і сім'я залишає Женеву, щоб оселитися в Лугано (Італії); Борхес,  який вже отримав вищий ступінь у Женеві вирішує, що вже час стати серйозним письменником. Після декількох невдалих спроб англійською і французькою мовами він переконався, що іспанська мова буде “його” мовою. Сім’я переїжджає в Іспанію, і там (приблизно протягом року) переїжджають від Барселони до Мальорки, потім до Севільї і кінець-кінцем до Мадриду. В Іспанії молодий Борхес допомогав батькові писати роман про громадянську війну 1870 року. Протягом зими у Севільї він остаточно побачив одну з його надрукованих поем. Після декількох невдалих спроб, щоб приєднатися до різних літературних кіл у 1920 році, у Мадриді він зустрічається із андалузьким поетом Рафаелем Казінос-Ассенсом. Під його впливом Борхес знайомиться з новим літературним колом “ультраїзтів” -- групою ідеалістів, які зустрічалися кожного суботнього вечора в Колоніальному кафе. Ультраїзти  “захоплювалися американським джазом, і більше були зацікавлені в існуванні європейців, ніж іспанців”. Протягом  ночі вони перекидалися ідеями змагаючись у виблискуванні літературної розмови, яка вогнем запалила уяву Борхеса.  Це було у цьому колі, де Борхес остаточно усвідомлює, що йому потрібно не прив'язуватися до будь-якої єдиної традиції, а особливо до єдиного “громадянства”. Він написав дві книги есе і поем, вихваляючи в них пацифізм речей,  анархію, російську революцію та вільнодумство взагалі.  Незабаром він зрікається цього і знищує ці дві книги перед тим, як  залишити Іспанію в 1921 році.