---

Аналіз нерозподіленого прибутку як складової власного капіталу

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з ме­тою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та в інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень за­гальних зборів учасників (засновників, учасників) банку або згідно з чинним законодавством. У фінансовому обліку нерозподілений прибуток включає результат минулих років, результат минулого року, що очікує затвердження зборами акціоне­ре (засновників) та результат поточного року. Чим більші значення нерозподіленого прибутку, тим краще. Проте слід мати на увазі, що результат поточного року може бути відкоригований у рік зменшення за результатами аудиторських перевірок і до цього моменту не може бути сплачений у вигляді дивіден­дів. Натомість від'ємне значення результатів минулих років та поточного року означає, що банк у той чи інший період мав збитки, тобто «проїдав» свій власний капітал.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить переважно від розміру дивідендів, які повинні сплачу­ватися акціонерам (учасникам). З метою додержання встановле­ного Національним банком України співвідношення «власний капітал/активи» банки часто змушені вибирати між збільшен­ням розміру нерозподіленого прибутку й емісією нових акцій. Однак акціонери банку є його власниками і неохоче йдуть на розширення кола акціонерів та нову емісію акцій. Коли частина прибутку залишається у розпорядженні банку, замість того щоб бути розподіленою на дивіденди, власники банку вважають, що ці утримані кошти в майбутньому забезпечать їм необхідну ринкову дохідність звичайних акцій. Збільшення власного капі­талу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідно також тому, що з ним не пов'язані ніякі витрати. Однак тривале стримування виплати дивідендів може призвести до зниження ринкової вар­тості акцій.

Здійснюючи аналіз нерозподіленого прибутку як джерела власного капіталу, необхідно поєднувати його з аналізом фі­нансових результатів діяльності банку, а також враховувати методи визначення дивідендів, які використовує банк, здійс­нюючи дивідендну політику. Слід враховувати також форми виплати дивідендів, обмеження на їх виплату, які встановлюю­ться чинним законодавством та Національним банком України, а також діючий порядок виплати та оподаткування дивідендів (табл. 2.6).

 

 

41

Дані табл. 2.6 свідчать, що банк близько 20 % чистого прибутку направляє на виплату дивідендів, хоча питома вага дивідендних виплат зменшилася за аналізований період на 1,8 процентного пункту. У своїй діяльності банк дотримується методу постійного Розміру дивідендних виплат. Виплата дивідендів здійснювалася виключно у грошовій формі.

 

Таблиця 2.6

АНАЛІЗ ДИВІДЕНДНИХ ВИПЛАТ

 

Рядок	Показник	Періоди
		звітний	попередній
1	Категорія банку за рівнем капіталу	добре капіта-лізований	добре капіта-лізований
2	Норматив адекватності капіталу, %	18	17
3	Капітал банку, тис. грн..	15 000	13 000
4	Регулятивний капітал банку, тис. грн..	14 000	11500
5	Чистий прибуток банку, тис. грн..	550	500
6	Направлено на капіталізацію: — сума, тис. грн.. — % до чистого прибутку	200 36,4	170 34
7	Направлено на виплату дивідендів: — сума, тис. грн.. — % до чистого прибутку	100 18,2	100 20
8	Форма виплати дивідендів: — грошова — негрошова — змішана	+	+

 

Аналізуючи розмір дивідендів, які виплачуються власникам бан­ку, необхідно з'ясувати тип дивідендної політики, яку проводить банк: консервативний, помірний чи агресивний. Кожному типу ди­відендної політики відповідають конкретні методи визначення ди­відендів, кожний з яких має як позитивні риси, так і певні вади.

Консервативному типу відповідають залишковий метод та метод постійного розміру дивідендних виплат. Сутність першого методу полягає в тому, що розмір прибутку для виплати дивіден­дів визначається як залишок після задоволення інвестиційних можливостей банку. Перевагою зазначеного методу є те, що за­безпечуються високі темпи розвитку банку, підвищується його фінансова стійкість. Недолік же полягає в нестабільності розмірів дивідендних виплат, що негативно впливає на формування рин­кової вартості акцій та імідж банку.

 

42

Сутність методу постійного розміру дивідендних виплат поля­гає в збереженні стабільної суми дивідендних виплат протягом тривалого проміжку часу. Цей метод створює почуття впевненості власників у стабільності розміру поточного прибутку незалежно від різних чинників, визначає стабільність котирування акцій на ринку цінних паперів. Вадою зазначеного методу є слабкий взаємозв'язок між дивідендами та фінансовими результатами діяль­ності комерційного банку. Для зменшення впливу зазначеної вади стабільний розмір дивідендних виплат встановлюється, як прави­ло, на відносно низькому рівні.

Помірному типу дивідендної політики відповідає метод по­стійної та змінної частини дивіденда. Сутність цього методу поля­гає в регулярності виплат стабільних, невеликих за розміром ди­відендів у тісному взаємозв'язку з результатами фінансової дія­льності банку, яка дає змогу збільшувати розмір виплачуваних дивідендів у періоди його ефективної роботи. Недоліком цього методу є зниження ринкової вартості акцій у випадку тривалої виплати мінімальних розмірів дивідендів, а також те, що він може ефективно застосовуватися банками з нестабільними в динаміці розмірами прибутку.

Агресивний тип дивідендної політики включає: метод стабіль­ного приросту дивідендів та метод постійного коефіцієнта виплат.

Перший метод передбачає стабільне зростання рівня дивіден­дних виплат у розрахунку на одну акцію. Для цього встановлює­ться, як правило, фіксований розмір процента приросту дивіден­дів до їх розміру в попередньому періоді. Перевага цього методу полягає у забезпеченні високої ринкової вартості акцій банку та у формуванні його позитивного іміджу серед потенційних інвесторів при додаткових емісіях. Недолік цього методу полягає у відсут­ності еластичності в його застосуванні, скороченні інвестиційної діяльності та погіршенні фінансового стану банку за умови збільшення темпу зростання коефіцієнта дивідендних виплат.

Метод постійного коефіцієнта дивідендних виплат передбачає додержання встановлених пропорцій розподілу отриманого при­бутку між акціонерами (засновниками) та банком, тобто встанов­лення співвідношення між прибутком, який споживається та капі­талізується. Перевага цього метода у простоті формування фонду дивідендів та у тісному взаємозв'язку з розміром одержаного бан­ком прибутку. Основний же недолік полягає у нестабільності ди­відендних виплат на одну акцію, що пов'язано з нестабільністю суми сформованого прибутку. Така нестабільність впливає на коли­вання ринкової вартості акцій, а також свідчить про високу ризи­кованість діяльності банку. Метод постійного коефіцієнта диві­дендних виплат можуть застосовувати лише банки зі стабільним прибутком.

 

 

43

Рішення про форму виплати дивідендів приймають Загальні збори учасників банку, при цьому вона може суттєво вплинути на розмір власного капіталу (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Основні форми виплати дивідендів

 

Здійснюючи аналіз власного капіталу, слід враховувати обме­ження, встановлені чинним законодавством на виплату дивідендів:

—  банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти
капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл при­
зведе до порушення нормативу адекватності капіталу;

—  у разі, якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розпо­діляти капітал у будь-якій формі у сумі, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

НБУ, залежно від рівня достатності капіталу банку, рекомен­дує вживати таких заходів недокапіталізованим та значно недокапіталізованим банкам:

—  припинити в будь-якій формі виплату дивідендів, крім ви­
плати дивідендів у вигляді власних акцій (паїв, часток);

—  припинити викуп власних акцій (паїв, часток учасників у
статутному капіталі).

Суттєво впливає на розмір та структуру власного капіталу по­рядок оподаткування дивідендів. Аналізуючи вплив дивідендної політики на структуру та розмір власного капіталу банку, слід враховувати, зокрема, таке:

1. У разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних  прав,  на  які нараховуються  дивіденди, провадить зазначені

 

44

виплати власникові таких прав пропорційно частці його в статутному капіталі емітента незалежно від того, чи була діяльність емітента прибутковою протягом звітного періоду за наявно­сті інших власних джерел для виплати дивідендів.

2.   Платник податку, який виплачує дивіденди своїм акціонерам (власникам), нараховує та утримує податок на дивіденди в розмірі 30 % нарахованої суми виплат за рахунок таких виплат незалежно від того, чи є емітент платником податку на прибуток.

Податок на дивіденди не застосовується у разі виплати диві­дендів у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих банком, який нараховує дивіденди, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі емітента.

3.  Платник податку-емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди. У разі, коли сума сплаченого по­датку на дивіденди перевищує суму податкових зобов'язань банку-емітента за податком на прибуток звітного періоду, різниця переноситься на зменшення зобов'язань за податком на прибуток такого банку у майбутніх податкових періодах у порядку, перед­ баченому чинним законодавством.

4.  Що стосується періодичності виплати дивідендів, то її обмежено для акціонерних товариств — один раз на рік за підсум­ками календарного року. Це питання регулюється Законом Украї­ни «Про господарські товариства» та ст. 9 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Для інших видів господарських товариств законодавчі обмеження на періодичність виплати диві­дендів не встановлено.