---

Аналіз власного капіталу за допомогою методу коефіцієнтів

Аналізуючи стан власного капіталу банків, використовують різні види та методи аналізу. Серед них важливе місце посідає метод ко­ефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, класами чи групами статей балансу.

Власний капітал банку, виходячи з функцій, які він виконує, посідає важливе місце в системі показників, що характеризують фінансовий стан банку. Одним із показників, що характеризує стан власного капіталу, особливо під час створення банку, є мінімальний розмір статутного капіталу. Однак заведено вважати, що у процесі подальшого функціонування банку його статутний капітал пере­стає відігравати вирішальне значення як перманентна складова власного банківського капіталу, а відтак його питома вага, за інших рівних умов, в сукупному власному капіталі поступово змен­шується. Натомість збільшується питома вага інших елементів власного капіталу банку. Проте нехтувати показником мінімаль­ного розміру статутного капіталу не слід: чим більший розмір статутного капіталу, тим фінансово стійкішим вважається банк.

Однак  складність  визначення  достатності  власного  капіталу  полягає  в

 

49

розрахунку не абсолютного, а відносного його розміру. Саме відносні показники достатності власного капіталу є провід­ними в системі аналізу фінансової стійкості банку.

Спочатку для оцінювання достатності власного капіталу банку використовувався коефіцієнт співвідношення власного капіталу (ВК) та залучених коштів (ЗК):

 

Порядок розрахунку коефіцієнта К₁ має суттєві недоліки, які знижують його привабливість при проведенні аналізу. До них, зокрема, відносять такі: не враховується рівень ризикованості ак­тивів, у які вкладаються банківські ресурси; не беруться до уваги позабалансові зобов'язання банку та пов'язані з ними ризики; не враховується специфіка та призначення складових елементів влас­ного капіталу, а також залучених коштів. Разом з тим цей коефі­цієнт показує, скільки власних коштів вистачить для забезпечення надійного зберігання коштів вкладників та кредиторів.

Для оцінювання власного капіталу банку можуть використо­вуватися і такі коефіцієнти:

 

Зазначені вище коефіцієнти характеризують з того чи іншого боку функціональне призначення власного капіталу банку, однак їм властиві недоліки. По-перше, не враховується призначення окремих складових власного капіталу. По-друге, суб'єктивний характер оцінок та висновків, відсутність обґрунтованих та за­гальновизнаних значень перелічених вище коефіцієнтів. По-третє, велика трудомісткість визначення цих коефіцієнтів.

Значна частина вказаних вище недоліків була врахована в ме­тодиці визначення адекватності капіталу, прийнятої Базельським комітетом по банківському нагляду. Ця методика ґрунтується на взаємозв'язку структури власного капіталу і врахуванні кредит­ного ризику активів та позабалансових зобов'язань. Основні стан­дарти угоди єдині для всіх банківських установ країн,  що  підпи­сали  чи  приєднались  до  Базельскої  угоди, а регулювальні

 

50

органи мають право встановлювати деякі коефіцієнти ризику та визначати окремі складові власного капіталу.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспромож­ності або коефіцієнт Кука) визначається як співвідношення регу­лятивного власного капіталу (РВК) до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених на відповідні коефіцієнти ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями (А₃):

 

Порядок розрахунку РВК розглянуто в підрозділі 2.3. Що сто­сується знаменника формули, то кожний вид балансових активів банку множиться на відповідний коефіцієнт ризику (від 0 до 100 %), який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кож­ний елемент позабалансових зобов'язань конвертується в активи через перевідні коефіцієнти, а потім також зважується на відпо­відний коефіцієнт ризику.

Нормативне значення К₆ має бути (залежно від строку діяль­ності банку) не менше 8 %, 12 або 15 %, тобто на кожні 100 оди­ниць потенційних збитків банк повинен мати відповідно не менше 8, 12 або 15 одиниць власного капіталу. У випадку недостатнос­ті власного капіталу банк може довести його до мінімального нормативного значення через: збільшення розміру власного ка­піталу; зменшення розміру активів; зміну структури активів змен­шенням частки високоризикованих активів. Зауважимо, що і ко­ефіцієнт Кука має недоліки, зокрема він не враховує, крім кре­дитного, інші види ризиків, такі як відсотковий, валютний та фондовий ризики.

Іншим коефіцієнтом, який слід використовувати при аналізі власного капіталу, є відношення власного регулятивного капіталу (РВК) до загальних активів банку, зменшених на створені відпо­відні резерви (Ар):

 

Коефіцієнт К₇ визначає достатність власного регулятивного капіталу, зважаючи при цьому на загальний обсяг банківської ді­яльності, незалежно від розміру різних видів ризиків. Норматив­не значення К₇ повинно було бути не менше 4 %. Зауважимо, що Національний банк України при розрахунку нормативу адекват­ності основного капіталу К₇ тепер використовує в чисельнику формули замість РВК основний власний капітал банку (капітал 1-го рівня), а в знаменнику загальні активи, зменшені на суму коштів за окремими рахунками, зокрема недосформованого резер­ву на можливі втрати за кредитними операціями банків.

 

 

51

Залежність банку від його засновників (акціонерів, учасників) характеризує наступний коефіцієнт:

де СК — сплачений статутний капітал банку;

БВК — балансовий власний капітал банку.

 

Якісну оцінку власного капіталу банку дає співвідношення:

де БВК — балансовий власний капітал, або як іноді його назива­ють брутто-капітал, який містить як відвернений (іммобілізова­ний) власний капітал, так і фактичні залишки власного регулятив­ного капіталу (РВК), які можна використати для здійснення активних операцій. Від'ємне значення РВК свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких приносить дохід, а й про використання залучених та позичкових коштів не за ці­льовим призначенням.

 

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується за формулою:

де ОЗ — основні засоби,

ВК — власний капітал банку.

 

Коефіцієнт К₁₀ характеризує захищеність власного капіталу від інфляції через вкладення коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи. Однак таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід враховувати існуючі законо­давчі обмеження. Зокрема, банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 % капіталу банку (це об­меження не поширюється: на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські операції; майно, яке перейшло до банків у власність на підставі реалізації прав заставодержателя; майно набуте банком з метою запобігання збиткам за умови відчуження його банком протягом одного року з момен­ту набуття права власності на нього).

 

Ефективність використання власного капіталу характеризує коефіцієнт його рентабельності:

де ЧП — чистий прибуток банку;

ВК — власний капітал банку.

52

Визначити ефективність використання коштів власників та доцільність їх вкладання до банку можна за допомогою коефіцієн­та рентабельності статутного капіталу:

де ЧП — чистий прибуток банку;

СК — сплачений статутний капітал банку.

 

Важливим показником, який характеризує власний капітал бан­ку є мультиплікатор капіталу. Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов'язання чи акціонерний капі­тал). Мультиплікатор (М) капіталу обчислюється як відношення суми загальних активів (А) до власного капіталу банку (ВКБ):

 

Отже, мультиплікатор капіталу є прямим показником фінан­сового важеля банку. Він показує, яку кількість гривні активів повинна забезпечувати кожна гривня власного капіталу (тобто коштів власників банку) і відповідно яка частка банківських ре­сурсів може бути сформована у формі боргових зобов'язань. Оскільки власний капітал повинен покривати збитки за активами банку, то чим вищий рівень мультиплікатора, тим вищий ступінь ризику банкрутства банку. Водночас чим вищий мультиплікатор, тим вищий потенціал банку для більш високих виплат своїм вла­сникам (акціонерам).

У процесі аналізу власного капіталу доцільно також використо­вувати коефіцієнти, що визначають співвідношення регулятивно­го власного капіталу з різними категоріями банківських операцій і послуг з метою зниження різних видів ризиків. Ці коефіцієнти використовують органи банківського нагляду. До них належать, зокрема, коефіцієнти, подані у табл. 2.8.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

53

Таблиця 2.8

КОЕФІЦІЄНТИ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ

ДЛЯ АНАЛІЗУ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ

 

Назва коефіцієнта	Алгоритм розрахунку
Максимальний кредитний ризик на одного контр­агента	Співвідношення суми всіх вимог банку до цьо­го контрагента та всіх позабалансових зобо­в'язань, виданих банком щодо цього контр­агента, до РВК
«Великі» кредитні ризики	Співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контраген­тів або груп пов'язаних контрагентів, з ураху­ванням усіх позабалансових зобов'язань, вида­них щодо цього контрагента або групи пов'я­заних контрагентів, до РВК
Максимальний розмір кре­дитів, гарантій та поручи­тельств, наданих одному інсайдеру	Співвідношення суми всіх зобов'язань певного інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього ін­сайдера, та РВК
Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам	Співвідношення сукупної заборгованості зобо­в'язань усіх інсайдерів перед банком і всіх по­забалансових зобов'язань, виданих банком що­до всіх інсайдерів, та РВК
Інвестування в цінні папе­ри окремо за кожною уста­новою	Співвідношення розміру коштів, які інвестую­ться на придбання акцій (часток, паїв) окремо за кожною установою, до РВК (до РВК додається сума вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ)
Загальної суми інвестування	Співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (часток, паїв) будь-якої юридичної особи, до РВК (до РВК додається сума вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ)
Загальної відкритої (довгої/ короткої) валютної позиції	Співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до РВК