---

Зміст та завдання аналізу активних операцій банку

Фінансовий потенціал комерційного банку характеризується обсягом і структурою його необоротних та оборотних активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів (як влас­них, так залучених і позичених). Обґрунтоване оптимальне роз­міщення фінансових ресурсів під час здійснення активних опера­цій є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності банку.

Активні операції являють собою розміщення банками власно­го капіталу та залучених ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення діяльності та підтримання необхідного рівня ліквідності. До активних операцій банків відносять:

—   операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формі з метою підтримання ліквідності банку;

—   розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

—   касові операції з приймання і видавання готівки;

—   інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери;

—   фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

—   валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

—   депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;

—   операції з купівлі-продажу банківських коштовних металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках.

Наведена вище класифікація банківських операцій не є винятковою і не має чітких безумовних меж, адже багато операцій мо­жуть одночасно виступати в ролі як активних, так і пасивних.

Наприклад, залучення коштів на депозит вважається пасивною операцією, оскільки збільшує ресурсну базу банку. Разом з тим отримані на депозит кошти розміщуються у вигляді залишку на кореспондентському рахунку в центральному банку або в операційній касі банку, ідо є активною операцією. Таким чином, роз­поділяти банківські операції на суто активні чи

 

100

пасивні доцільно й економічно можливо під час аналізу підсумкових результатів здійснення цих операцій, що відображаються у змінах сум відповідних статей у певних розділах банківського балансу.

Водночас для аналізу потрібне більш чітке визначення акти­вів. Так, у бухгалтерському обліку активи трактуються як ресур­си, що контролюються банком як результат минулих подій, вико­ристання яких, імовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких має принести в майбутньому дохід. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в ка­сі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які перебу­вають у портфелі банку тощо.

Метою аналізу активів банку та операцій з ними є, з одного боку оцінка раціональності фактичної структури активів з погляду забезпечення прибутковості та стабільності роботи банку, а з іншого — визначення шляхів її оптимізації та узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу банку.

Мета аналізу активів банку конкретизується у таких завданнях:

§ дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структу­ри активів;

§ дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури
дохідних і недохідних активів;

§ дослідження та оцінка якості активів;

§ дослідження та оцінка якості «кредитного портфеля» за класифікаційними видами кредитів;

§ дослідження та оцінка «портфеля цінних паперів»;

§ дослідження та оцінка іммобілізованих активів у дебіторську заборгованість, капітальні вкладення та ін.;

§ визначення узагальнюючої оцінки активів і способів оптимізації їх структури.

Інформаційне забезпечення аналізу активів складається з:

§ правової інформації, що міститься у законах України, які регулюють економічну діяльність банків (Закон «Про банки та банківську діяльність», закон «Про оподаткування прибутку підприємств» тощо);

§ директивна інформація, що міститься у постановах Кабінету
Міністрів України, Національного банку України, наказах Міністерства фінансів та інших міністерств і відомств (Інструкція НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних бан­ків», затверджена постановою Правління НБУ 14 квітня 1998 р. № 141, Інструкція «Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України», затверджена поста­новою Правління НБУ 21 листопада 1997 р. № 388 та ін.);

 

101

§ нормативно-довідкова інформація, що міститься у збірниках
галузевих, відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах тощо;

§ інформація бізнес-планів та прогнозів;

§ обліково-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної інформації.

В обліково-економічній інформації основне місце посідає поточна інформація бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Головним джерелом даних для проведення фінансового аналі­зу банку є його баланс, у якому відображено всю інформацію про наявність фінансового та нерухомого майна, власником якого є банк: обсяг та склад зобов’язань контрагентів перед банком та зобов'язань банку перед контрагентами.

Баланс є основою для балансового звіту комерційного банку, в активі якого відображається склад засобів за напрямами їх розміщення, а в пасиві — склад фінансових ресурсів (зобов'язання та капітал).

До балансового звіту складаються примітки, які розшифрову­ють окремі статті балансу.

Актив балансу розглядається як з погляду складу та цільового використання фінансових ресурсів за об'єктами їх розміщення в активах банку, так і з погляду витрат, що є наслідком здійснення фінансових операцій банку з метою отримання доходів. Ці на­прями досліджень дають змогу оцінити ліквідність та дохідність банку.

У процесі аналізу слід зважати на те, що загальна вартість активів банку визначається за балансом як різниця між сумою залишків усіх категорій активів та сумою усіх резервів, створених під можливі збитки від кредитно-інвестиційної та інших видів діяльності банку.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності. За ступенем використання відображаються валюта, монети і бан­ківські метали, дорожні та інші чеки; кошти на кореспондентських рахунках у НБУ, інші кошти в НБУ; кошти на кореспондент­ських рахунках в інших банках; депозити та кредити в інших банках; цінні папери у портфелі банку для продажу та інвестицій; кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам; інвестиції ка­піталу в асоційовані компанії; інвестиції в дочірні компанії; ос­новні засоби та нематеріальні активи; чисті нереалізовані доходи від похідних фінансових інструментів; нараховані доходи до отримання та інші активи.

Валюту, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках в НБУ та інші кошти в НБУ можна об'єднати в одну групу й охарактеризувати під загальною назвою «Готівка». Цей актив є першим джерелом банку на випа­док вилучення депозитів і для задоволення початкових потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допусти-

 

102

му суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий дохід. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які не­обхідні для покриття непередбачених та термінових зобов'язань.

Кореспондентські рахунки в інших банках, депозити та креди­ти в інших банках відображаються у цілому та в тому числі України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн.

Кошти в інших банках, цінні папери у портфелі банку для продажу і інвестицій, кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам, умовно можна назвати «Основні активи».

Інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії; основні засоби, нематеріальні активи та інші активи можна назвати «Вторинні активи».

За ступенем ліквідності активи комерційного банку підрозділяються на групи:

§ гроші в касі, на кореспондентських рахунках НБУ та інших
банків, чеки тощо;

§ депозити та кредити в інших банках;

§ цінні папери;

§ матеріальні оборотні активи;

§ кредити, надані клієнтам;

§ нематеріальні активи, основні засоби, капітальні вкладення
та інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії.

Аналіз активів банку інколи проводять за таким групуванням:

§ грошові кошти;

§ кошти в НБУ;

§ кошти в інших банках: «Залишки на коррахунках» і «Депозити та кредити»;

§ портфель цінних паперів: «ОВДП», «Інші цінні папери» та «Вкладення капіталу»;

§ кредитний портфель;

§ інші активи.

Грошові кошти та кошти в НБУ показують наявність у банку ліквідних активів для здійснення власних та клієнтських розрахункових операцій. Щодо цього показника не можна застосову­вати формулу «чим більше — тим краще», адже ці кошти зде­більшого не приносять банкові доходу. Відтак їх надмірний рівень фактично призводить до невикористання банком можливості розширення своїх операцій. Однак у період фінансової нестабільності значні обсяги зазначених активів можуть вважатися позитивною ознакою стабільності банку.

Кошти на кореспондентських рахунках в інших банках також виконують роль миттєво ліквідних активів для проведення розрахунків. За ними банк не

 

103

отримує доходів, тому їх питома вага в сумарних активах, як правило, є незначною. Ще однією причи­ною цього є відносна ризикованість операцій за коррахунками.

Натомість за депозитами і кредитами в інших банках комерційний банк отримує доходи. Але слід пам'ятати, що основним завданням банківської діяльності є залучення тимчасово вільних коштів та їх вкладення в реальні операції, тобто надання іншим небанківським установам.

Казначейські облігації внутрішньої державної позики характеризують обсяг вкладень банку в державні цінні папери. Інші цінні папери вказують на загальний обсяг вкладень банку в тор­гові та капітальні цінні папери, випущені недержавними емітен­тами, а також вкладення банку в асоційовані та дочірні компанії.

Кредитний портфель відображає залишки всіх наданих креди­тів, за винятком міжбанківських.

Основні фонди характеризують операційні та неопераційні основні засоби та капітальні вкладення в них. Вкладення значних коштів у недохідні активи погіршує структуру активів та їх дохідність.

Балансовий звіт формується на основі інформації, що міститься на синтетичних рахунках, і разом з примітками всебічно відоб­ражає активи, зобов'язання та капітал на конкретну дату.

Крім того, важливим джерелом інформації для аналізу діяль­ності банку є допоміжна фінансова звітність, до якої належить звітність про кредитну, депозитну діяльність, формування резе­рвів під активні операції та дотримання економічних нормативів, а також звіт про діяльність банку з цінними паперами.

Інші активи відображають дебіторську заборгованість, господарські матеріали тощо, тобто ті активи, які здебільшого не при­носять банкові доходу і не можуть бути віднесені до будь-якої іншої категорії активів.