---

Ризики у сфері карткового бізнесу

З часу виникнення перших банківських карток у США минуло понад півстоліття, але картковий бізнес у всьому світі вже показав свою ефективність. Випуск платіжних карток є найважливішою тенденцією розвитку технології безготівкових розрахунків у бан­ківській діяльності. Переваги масштабності використання банків­ських карток як засобу розрахунків очевидні. Для клієнтів, це, насамперед, — зручність, надійність, практичність та економія часу, для банків — підвищення конкурентоспроможності та пре­стижу, наявність гарантій платежу, оптимізація витрат, що пов'я­зані з оборотом готівки та обробленням паперово-грошової маси тощо. Водночас практика багатьох країн показує, що випуск карток пов'язаний з високим рівнем ризику збитків банку. Усі випадки виникнення втрат банку можна розподіли­ти на три категорії:

Втрати у результаті шахрайських дій поза системою банку:

§ овердрафт за рахунком клієнта, що виник у результаті шахрайських дій клієнта при масових операціях у торговельній мережі за карткою нижче авторизаційних лімітів торгових точок;

§ списання коштів за рахунком клієнта за підробленими картками;

§ списання коштів за рахунком клієнта за втраченими картками.

Втрати у результаті шахрайських дій у системі банку:

§ несанкціоноване установлення авторизаційного ліміту, що дає змогу збільшити розмір доступної суми за картковим рахунком;

§ випуск паралельних карток на одного клієнта;

§ несанкціонований випуск нових карток (наприклад, з нульовим балансом).

Втрати у результаті технологічних збоїв та помилок:

§ недотримання вимог платіжної системи стосовно оформлення платежів;

§ недотримання вимог платіжної системи стосовно передання
інформації.

Оцінка ризику при використанні банками платіжних кар­ток. Для покриття збитків від шахрайських операцій із платіж­ними картками банки-емітенти зазвичай формують страхові фонди за рахунок власних коштів або коштів клієнтів. Як ми уже згаду­вали, покриття ризику за кредитними картками здійснюється у вигляді різних форм застави, гарантій тощо. За дебетними карт­ками найчастіше використовується процедура незнижувального залишку за картковим рахунком. Суму для формування страхово­го депозиту, як правило, визначають експерти виходячи із влас­ного бачення ризику та рівня конкуренції на ринку.

 

 

307

Розглянемо деякі методи, за допомогою яких можливо оцінити ризик банківських установ при впровадженні карткових проектів та відповідно визначити оптимальний розмір страхового фонду.

Оцінка втрат. Під час аналізу ризиків часто використовують не ціни активів або їх зміни, а втрати від використання цих акти­вів за певний період. Під коефіцієнтом втрат, будемо вважати відношення:

 

де W₁ — очікуваний базовий дохід від емісії платіжних карток (відповідно, тарифів за випуск та обслуговування карток);

W₀ — фактичний дохід від емісії платіжних карток (відповідно тарифів за випуск та обслуговування карток за мінусом кредит­них втрат) на кінець періоду.

 

Безумовно, банки повинні мати за мету зменшення показника г через зниження фактичних кредитних втрат та втрат, пов'яза­них з операційними витратами або із збільшенням тарифів.

Оскільки W₁ і W₀ на початковому етапі не відомі, то r є випад­ковою величиною, характеристики якої можна визначити статис­тичними методами виходячи із досвіду роботи на ринку.

Перевагами цього методу є простота розрахунків та наочність у оцінці ризику для дійсного проекту. Недоліком є неможливість диверсифікації цього ризику за типами карток і необхідність ви­користання великого статистичного матеріалу за проектом за ми­нулий період. Цей метод не можна використовувати для впрова­дження нового проекту, для якого невідомий стан на кінець періоду.

Стандартне відхилення як вимір ризику. Випадкові вели­чини мають такі характеристики: математичні очікування, дисперсії тощо. Математичне очікування дохідності найчастіше інтерпре­тується як вимір потенційної віддачі від упровадження проекту, дисперсія — як вимір ризику.

При цьому, дисперсію легко вирахувати, але вона не ділиться на позитивну і негативну — у бік збільшення дохідності та у бік її зменшення.

За графічного зображення ризиків упровадження карткових проектів можна використати графіки у системі координат «дохідність-ризик».

Оцінка VаR. Останнім часом велику популярність має мето­дика оцінки ризику, яка дає змогу розрахувати най­гіршу дохідність від упровадження проекту при заданих рівнях значимості.

Якщо F(х) — функція розподілу дохідності карткового проек­ту, то       ƒ(х)  = p.

 

 

308

Дохідність буде менша від «найгіршого» значення з імовірніс­тю р і більша — з імовірністю 1 — р. Необхідно відокремити від­хилення у дохідності в «кращий» та «гірший» бік й оцінити їх з імовірної точки зору. Значення Rр називають оцінкою Var.

Найчастіше за p беруть 0,05, що відповідає 95 % рівня значи­мості оцінки Var.

Оскільки факторів, що впливають на прибутковість упроваджен­ня карткового проекту, можна виділити багато і ці фактори мало взаємозалежні, то випадкову величину доходу можна характеризу­вати за допомогою нормального розподілу з параметрами m і s.

 

Тоді, квантиль рівня 0,05 (або «найгірша» дохідність зі зна­ченням 95 %) визначається так:

R_0.05 = m – 1.65s

 

Отже, якщо дохідність має нормальну функцію розподілу, то оцінка Var лінійно визначається через класичну характеристику ризику — дисперсію.

Залежність оцінки ризику від терміну дії проекту. Як впли­ває на ризикованість проекту термін його дії? Відомо, що чим більший термін мають вкладені інвестиції, тим більший ризик їх втрат. Що стосується банківських платіжних карток, то це не зовсім так. Продовження терміну дії картки її перевипуском не несе ніяких додаткових ризиків. У клієнта вже склалася кредит­на історія.

Розглянемо аналітику.

Нехай Т— термін дії картки (або карткового проекту). Будемо вважати, що дохід, отриманий у період часу Т дії проекту, більш незалежна випадкова величина з математичним очікуванням m і стандартним відхиленням s.

Якщо термін дії проекту Т, то характеристика дохідності і ри­зику визначається параметрами m i s. У разі збільшення терміну дії проекту на число kТ очікуване значення дохідності зросте лі­нійно до km, а стандартне відхилення зросте нелінійно й буде ви­значатися величиною . Тому й відношення потенційного доходу до ризику  буде зростати.

Порівняємо тепер оцінки Var для різних часових горизонтів. Оцінка Var для проекту з часовим горизонтом, що дорівнює Т, відповідає m – 1,65s, а оцінка Var, відповідна горизонту kТ, від­повідає km – 1,65. Таким чином, оцінка Var найгіршого дохо­ду зростатиме.

 

309

Залежність оцінки ризику від відношення керівного скла­ду банку до ризику (концепція теорії корисності). Корисність — термін, який використовують економісти, щоб надати характерис­тику рівневі задоволеності індивіда від користування визначени­ми благами.

Опишемо корисність за допомогою функції корисності, що має такі властивості:

• незалежно від кількості благ, якими володіє індивід, він ба­жає мати їх ще більше;

•    при отриманні кожного наступного блага корисність від його використання зменшується (закон зменшення граничної корисності);

•    у міру накопичення певних благ воно приносить менше користі, ніж інші блага (закон взаємозаміни).

Для оцінки ризику при впровадженні карткових проектів мож­на скористатися кривими байдужості у системі координат «до­хідність — ризик», при цьому аргументом функції буде стандарт­не відхилення дохідності.

У разі меншої схильності керівництва банку до ризику може використовуватись функція корисності виду:

U(х) = lоg(х + b), х>0

або U(х) = а – bе^-cx , b>0,  х≥0.

За умов середньої схильності керівництва до ризику викорис­товується функція корисності виду:

U(х) = а + bх,  b>0.

 

Варіаційно-коваріаційний метод (VCV). Для більш точної оцінки ризику під час впровадження платіжних карток необхідно розрізняти ризики для різних типів карток. Так, наприклад, вико­ристовуючи термінологію платіжної системи VISА іntel., ризики за карт­ками типу ЕLЕСТRОN суттєво відрізняються від ризиків за карт­ками GOLD або PLATINUM.

Будемо вважати, що дохідність проекту (r₁, ..., r_n) має багатомірне нормальне розподілення і нам відомі середнє значення mi, дисперсія Si і кореляція Рij дохідності окремих типів карт. Ці дані можна отримати відомими статистичними методами виходячи з історичної бази карткових продуктів банку.

Середня дохідність проекту в цілому тоді визначається так:

m = ∑w_i m_i,

а дисперсія дорівнює:

S = (∑∑w_i w_j s_i s_j p_ij)

Використовуючи цей метод, можна безпосередньо оцінити вплив дохідності і ризиків окремих типів карт на картковий про­ект у цілому. Недоліком методу є великий обсяг розрахунків і необхідність мати історичну базу даних у розрізі всіх елементів проекту.