---

Загальний підхід до аналізу доходів

Якими важливими для банку не були б цілі та пріоритети, реа­лізовані у процесах комплексного управління активами і пасивами, банк є підприємницькою структурою, тому його головна мета — отримання доходу та прибутковість діяльності.

Доходи комерційного банку — це зростання економічних вигід протягом періоду, що аналізується, в результаті реалізації банків­ського продукту та іншої діяльності банку у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань.

Здійснюючи аналіз доходів, необхідно:

—  вивчити динаміку і структуру доходів за напрямами та постатейно;

—  оцінити виконання фінансового плану за доходами;

—  оцінити рівень доходів на одну гривню, розміщених в активи коштів;

—  здійснити факторний аналіз та виявити резерви збільшення дохідності банку;

—  забезпечити ефективне управління доходом з метою зрос­тання прибутковості банківської діяльності.

Банківські доходи можуть бути диверсифікованими за такими ознаками:

§ за порядком отримання (процентні, непроцентні тощо);

§ за джерелами отримання (підприємницькі структури, насе­лення, біржі);

§ за частотою отримання (стандартні, невизначені);

§ за гарантією отримання (готівка, рахунки, цінні папери, ма­теріальні об'єкти);

§ за строками отримання (інвестиційний часовий ефект).

Процентні доходи (поділені на процентні доходи за гривневими

кредитами та процентні доходи за валютними кредитами або на про­центи за позичками, за депозитами у банках, за лізингом клієнтам, за портфелем боргових цінних паперів) можуть бути оптимізовані в межах конкурентних, ресурсних, соціальних та інших зовнішніх обмежень, а також обмежень щодо якості (частка прострочених креди­тів не може перевищувати 2—5 % у структурі доходів банку).

Непроцентні доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди за пайовими цінними паперами та доходи від спільної діяльності) в окремих випадках можуть бути значно підвищені, бо їх дохід­ність лише як виняток є єдиною метою інвестицій. Значно часті­ше передбачається узгодження з іншою метою, що обумовлює деяке зниження дохідності відносно витрат на управління, інфор­мацію, диверсифікацію тощо.

 

337

Непроцентні комісійні доходи (оплата за відкриття та ведення рахунків, комісії за лізингом, факторингом, агентські доходи за трастами тощо) є за сутністю відшкодовувальними, тобто повинні відповідати затратам та якості операції, а їх надмірне зростання означає втрату якості банківського управління та іміджу банку.

Непроцентні торговельні доходи (купівля-продаж валюти, цінних паперів та інших фінансових інструментів — ф'ючерсів, опціонів, валютний дилінг та арбітраж), сформовані короткостро­ковими коливаннями котирувань активів, є наслідком не тради­ційних банківських операцій, а банківських угод, не дуже харак­терних та занадто ризикованих для банків. Тому питома вага таких доходів у структурі доходів банку різко обмежена внаслідок їх нестабільності. Відповідно їх максимізація не передбачається.

Непроцентні «інтелектуальні» доходи від оплати послуг (кон­сультації, посередницькі послуги, гарантії, поруки) та доходи від сплати або оренди нематеріальних активів (методики та методичні розробки, ноу-хау, програмне забезпечення тощо), розроблених або придбаних банком, вирізняються найвищою якістю, характе­ризують банківський менеджмент як високопрофесійний та ком­петентний. У разі одиничних інвестицій та відносно незначних операційних витрат ці доходи можуть бути стабільними та гаранто­ваними. Тільки в поодиноких випадках цільова функція управління дохідністю передбачає можливу максимізацію таких доходів.

Навпаки, доходи, отримані банком від фінансових санкцій (штрафи, пені тощо), застосовані до проблемних позичальників та порушників умов угод з погляду управління доходами банку, вкрай негативні і повинні бути мінімізовані. Вони тільки погіршують складний фінансовий стан проблемних позичальників, ускладнюю­чи виконання ними своїх зобов'язань, тому лише частково відшко­довують збитки банків, часто сприяють зростанню збитків, оскільки знижують імідж банку і порушують партнерські відносини.

Інші доходи, наприклад повернення втраченого кредиту у разі санації проблемного позичальника та «очищення» його боргів і зобов'язань для відновлення іміджу, є лише частковим відшкоду­ванням збитків банку і мають бути мінімізовані.

Отже, цільова установка на максимальне збільшення доходів банку шкідлива при переході до випадкових доходів, від стандарт­них до невизначених, від матеріальних об'єктів до готівки.

Незважаючи на важливість приросту кількісних показників, для управління дохідністю комерційного банку велике значення мають якісні параметри доходів, що обов'язково має бути враховано під час напрацювання пріоритетів управлінських рішень щодо при­бутковості банку. З погляду їх якості доходи поділяють на:

 

338

•   адекватні — найвищі за якістю, що їх отримують від основних видів банківської діяльності (бувають процентні та непроцентні, позичкові, комісійно-посередницькі та торговельні; ресурсо- та інтелектуаломісткі тощо);

•   випадкові — нижчі за якістю, з-поміж яких вирізняють над звичайні доходи (повернення «поганого», втраченого кредиту), спекулятивні доходи від валютного арбітражу і короткостроко­вих операцій з цінними паперами, нараховані штрафи, пені та інші фінансові санкції, реалізація майна (помешкання, активи);

•   авантюрні — низькі за якістю або практично неякісні дохо­ди, отримані банком у випадку порушення договірних паритетів, неадекватної системи оплати комісійних витрат (у відсотках від суми платежу) порушення співвідношення «ризик — класифіка­ція — резерви» тощо.

Поєднання кількісних та якісних характеристик доходів — одна з цілей управління ними.