Загальний підхід до аналізу витрат

Витрати — це зменшення економічної вигоди в аналізованому періоді внаслідок проведення комерційним банком фінансових та господарських операцій, які зменшують активи або збільшують заборгованість.

Здійснюючи аналіз витрат, необхідно:

§ вивчити динаміку і структуру витрат за напрямами та поста­тейно;

§ оцінити виконання фінансового плану за витратами;

§ визначити вплив відповідних факторів на величину витрат з метою виявлення резервів їх оптимізації;

§ виявити відповідність динаміки вартості ресурсної бази ціновій політиці банку;

§ вивчити вплив стану грошового ринку на структуру ресурс­ної бази банку та величину його витрат;

§ розрахувати ступінь диверсифікації ресурсної бази банку.

Особлива увага приділяється аналізу управлінських витрат з метою визначення рівня реалізації кадрової політики комерційного банку, впливу діючої системи оплати праці на досягнення прибут­ковості діяльності, забезпеченню поєднання матеріального стиму­лювання працівників та стратегічних завдань роботи банку тощо.

Можна сказати, що у сфері витрат комерційного банку загаль­на цільова установка на їх мінімізацію дає вже за початкової ди­версифікації неоднозначний результат.

Процентні витрати за депозитами клієнтів, депозитами банків, емітованими та реалізованими борговими цінними паперами мають чітко виражений граничний рівень максимізації, збільшення якого веде до втрати клієнтів, дефіциту ресурсів та зниження темпів зростання.

Також обмежений, але з позиції оптимально низького рівня, ряд непроцентних витрат, які є відносно постійними та прогнозо­ваними, їх зменшення веде до зниження якості банківських про­дуктів, формування багатьох ризиків, а в окремих випадках — до припинення діяльності банку. Це стосується господарських та ек­сплуатаційних витрат (оренда та утримання приміщень, аморти­зація, електро- і теплопостачання, зв'язок), транспортних витрат, витрат на охорону, сигналізацію, операційних витрат, затратних матеріалів.

Але в деяких випадках для виконання своїх зобов’язань перед вкладниками, клієнтами та бюджетом проблемні банки можуть знизити окремі  види  своїх  витрат,  причому  доволі відчутно  (транспортні витрати,

360

заробітна плата, витрати на відрядження), а деякі витрати взагалі звести до нуля (представницькі, рекламні, благодійність тощо). Термін такої економії не може бути тривалим, оскільки зростання соціального напруження в колективі банку і зниження його іміджу негативно позначаться на фінансових ре­зультатах діяльності та якості управління комерційним банком.

Тільки витрати банку за санкціями (сплата штрафів, пені та ін.) передбачають їх повну, гранично можливу мінімізацію, але не завжди. Якщо банк, порушуючи паритет партнерських відносин, просто виключає можливість застосування до нього санкцій у де­позитних, кредитних та інших угодах, а клієнти при цьому несуть повну фінансову відповідальність, то така економія здатна різко знизити його фінансовий стан, привести до втрати клієнтів, дефі­циту ресурсної бази, кризи ліквідності та посилення ризиків.

Що стосується «економії» на податках, резервуванні, страху­ванні, то тут мова може йти лише про оптимізацію їх рівня від­повідно до встановлених нормативів та до адекватності ризикам.