Факторний аналіз витрат

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 10.17

 

 

СЕРЕДНЯ ВАРТІСТЬ ПЛАТНИХ ПАСИВІВ БАНКУ, грн.

 

Середні залишки коштів     Витрати процентні	За поточними та іншими рахунка­ми клієнтів, Зпот	За депозитами підприємств та організацій, Здеп	За вкладами населення, Знас	За міжбанківсь­кими кредитами, Змбк	Разом, Зсер
1.  За поточними та іншими рахунками клієнтів, Впоточ	Впоточ ÷ Зпоточ (середня вартість, грн.)
2. За депозитами підпри-ємств і організацій, Вдеп		Вдеп ÷ Здеп (середня вартість, грн.)
3. За вкладами населення, Внас			Внас ÷ Знас, (грн.)
4. За міжбанківськими креди­тами, Вмбк				Вмбк ÷ Змбк, (грн.)
Разом, В					В : Зсер

 

 

 

 

 

 

Аналізуючи зміну показника середньої ставки за кожним видом залучених та позичених коштів у динаміці (за останні роки та про­тягом розрахункового періоду), можна встановити загальну тен­денцію здешевлення або подорожчання ресурсів банку, відхилення затрат за окремими видами ресурсів від їх середньої вартості.

Таблиця 10.18

АНАЛІЗ СЕРЕДНЬОЇ ВАРТОСТІ ПЛАТНИХ тис. грн.

За даними табл. 10.18 середня вартість платних пасивів зросла на 11,5 %, тобто з 0,148 до 0,165 грн.; у тому числі за рахунок зро­стання вартості депозитів юридичних осіб на 5,26 % та вартості вкладів населення — на 12,4%. Водночас відбулося зменшення вартості поточних рахунків на 21,4 % та МБК на 19,0 %.

Розрахунки за вказаною в таблиці 10.17 методикою дають можливість визначити рівень витрат за кожним інструментом платних пасивів та виробити цінову політику, яка дасть змогу банку збільшити доходи. При цьому необхідно врахувати таке:

1. Витрати на обслуговування поточних рахунків — це най­дешевший ресурс банку. Тому збільшення його частки у ресурс­ній базі зменшує процентні витрати банку, але різко збільшувати такий інструмент складно, оскільки зростання величини поточ­них рахунків невигідне клієнтам банку, а нові господарські суб'єкти з'являються не дуже часто.

2.   Збільшення у залучених коштах частки строкових депозитів
підприємств та організацій є позитивним моментом, незважаючи
на те, що цей ресурс сприяє зростанню процентних витрат. Строкові депозити — це стабільна частина ресурсів банку,  яка  дає змогу здійснювати

373

кредитування на триваліші терміни та під більший відсоток.

3.   Велика частка міжбанківського кредиту у загальному обсязі банківських ресурсів веде до подорожчання кредитних ресурсів банку в цілому. Крім того, зростання залежності від великих міжбанківських кредитів не є позитивним, бо диверсифікація бан­ківських ресурсів зміцнює ліквідність, а міжбанківський кредитне сприяє диверсифікації.

4.   Комерційні банки широко застосовують депозити населен­ня, тому що витрати за ними нижчі, ніж за міжбанківським кре­дитом. З метою залучення таких коштів банки диференціюють процентні ставки та пропонують різноманітні форми збережень доходів населення.

Отже, основну частину витрат комерційного банку становлять витрати з формування його ресурсної бази, які, у свою чергу, за­лежать від обсягу, структури і середньої ціни залучення пасивів.

Однак існує проблема: банки повинні для залучення депо­зитів забезпечити клієнтам належні процентні доходи, але во­дночас мусять уникати високих депозитних процентів, аби не поглинути будь-які прибутки від розміщення залучених кош­тів. Конкуренція банків за депозити ускладнює вирішення цієї проблеми, тому що призводить до зростання вартості ресурсів й одночасно знижує очікувані прибутки від обороту залучених коштів. Вирішення цієї проблеми залежить від пріоритетів орієнтації роботи банку в аналізованому періоді на збільшення прибутку (збільшення обсягів ресурсної бази та обсягу розмі­щення в активах) або норми прибутку (дешеві залучені ресур­си та дороге розміщення).

Ставка розміщення повинна відповідати такій умові:

і_а = (Ч_ді × В_ді) : (1 – Р_ді),

де і_а — ставка розміщення депозитної бази в активи;

Ч_ді — частка і-го депозиту в загальному обсязі залучених коштів;

В_ді — витрати за і-тим депозитом, %;

Р_ді — резервні відрахування за і-тим депозитом.

Ціноутворення на депозити вимагає точного розрахунку вар­тості кожного виду депозиту, розрахунку середньої вартості де­позитної бази і співвідношення з рівнем процентної ставки за ак­тивними операціями.

Вирішення проблеми банківського ціноутворення можна здій­снити з використанням моделі фінансової стійкості, показник якої дає змогу розрахувати мінімальну дохідну маржу, тобто різницю в процентах за активними та пасивними операціями комерційного банку, що дає йому можливість покрити необхідні затрати, але не приносить прибутку (точка беззбитковості банку).

Важливу роль в аналізі витрат банку відіграють фінансові кое­фіцієнти, що характеризують величину сукупних витрат та  її складових,  які припада-

374

ють на 1 грн. активів банку, у тому числі дохідних активів. Для здійснення коефіцієнтного аналізу витрат використовують такі показники:

1. Коефіцієнт витрат (В) на 1 грн. активів банку:

К_в(А) = В : А, який відображає величину витрат на 1 грн. роз­міщених банком коштів.

2.  Коефіцієнт витрат на 1 грн. дохідних активів банку К_в(А^д) = В : А^д, який є різновидом попереднього коефіцієнта і показує кількість витрат на 1 грн. дохідних активів.

3.  Коефіцієнт операційних витрат на 1 грн. дохідних активів банку         К_оп = В_оп : А^д.

Операційні витрати містять: витрати за кредитними операція­ми, за рахунками та депозитами клієнтів, операціями з цінними паперами, валютою тощо.

4. Коефіцієнт неопераційних витрат на 1 грн. дохідних активів
банку К_ноп = В_ноп : А^д.

До неопераційних витрат належать: відрахування до фондів та резервів, від'ємні курсові різниці від переоцінки рахунків у іно­земній валюті, витрати на реалізацію майна, сплачені штрафи, пені та інші позареалізаційні витрати.

Коефіцієнти К_оп та К_ноп є складовими попереднього коефіцієн­та, їх сума відповідає його значенню.

Аналіз значення коефіцієнтів витрат у динаміці дасть змогу виявити тенденцію зростання або зниження величини витрат на 1 грн. активів та виявити резерви збільшення прибутковості банку. Факторний аналіз дає можливість кількісно оцінити вплив таких факторів, як величина сукупних витрат банку, її якісний склад, величина дохідних активів і активів у цілому.

Коефіцієнтний аналіз витрат здійснюється на підставі даних табл. 10.19.

За результатами розрахунків, наведеними у табл. 10.19, най­більше значення має коефіцієнт витрат на 1 грн. дохідних активів К_в(А^д), величина якого зросла з 0,483 до 0,557 за період. Тобто витрати на 1 грн. дохідних активів банку збільшилися на 7,4 коп., що є негативним явищем, особливо тому, що темп приросту кое­фіцієнта К_в(А^д) становить 15,3 % та випереджає темп приросту дохідності активів К_д(А^д), який становить 13,5 %.

375

Таблиця 10.19

КОЕФІЦІЄНТНИЙ АНАЛІЗ ВИТРАТ БАНКУ

Використовуючи метод ланцюгових підстановок, оцінюємо вплив таких факторів на коефіцієнт витратності дохідних активів:

—  величини операційних та неопераційних витрат відповідно
F (1) та F (2);

—  величини дохідних активів F (3).

Для факторного аналізу використовується така модель:

К_в(А_д) = В : А^д = (В_оп + В_ноп) : А^д = В_оп : А^д + В_ноп : А^д = К_оп(А^д) + К_ноп(А^д)

Визначимо два скориговані коефіцієнти:

К₁ = (В_оп1 + В_ноп0) : А^д₀ = (145 + 16,5) : 303 = 0.533;

К₂ = (В_оп1 + В_ноп1) : А^д₀ = (145 + 25,5) : 303 = 0,563.

Вплив першого фактора — величини операційних витрат — визначається за формулою:

F (1) = К₁ – К_в(А^д)₀ = 0,533 - 0,483 = 0,05.

376

Отже, збільшення величини операційних витрат на 15 тис. грн. призвело до підвищення коефіцієнта на 0,05.

Вплив другого фактора — величини неопераційних витрат -— визначається так:

F (2) = К₂ – К₁ = 0,563 - 0,533 = 0,03

Вплив третього фактора — величини дохідних активів — ви­значимо за формулою:

F (3) = К_в(А^д)₁ – К₂ = 0,557 - 0,563 = - 0,006

Незначне збільшення дохідних активів на 3,2 тис. грн. за період дало змогу знизити значення коефіцієнта К_в(А^д) на 0,006. Це — єдиний фактор, який має позитивний вплив на коефіцієнт, що аналізується.

Загалом сукупний вплив трьох факторів на коефіцієнт витрат на 1 грн. дохідних активів буде таким:

F (К_в) = F (1) + F (2) + F (3) = 0,05 + 0,03 - 0,006 = 0,074

Результати аналізу даних табл. 10.19 свідчать, що зміна якіс­ного складу витрат призвела до значного підвищення коефіцієнта К_в(А^д), тобто вплинула негативно, а зміна величини дохідних ак­тивів дала змогу знизити значення відповідного коефіцієнта, хоч і недуже.

За аналогічною методикою здійснюється коефіцієнтний аналіз витрат, якщо виділити їх складові в такий спосіб:

§ процентні та комісійні витрати, які належать до основної банківської діяльності;

§ загально-адміністративні витрати та витрати на персонал, які забезпечують функціонування банку;

§ витрати на покриття банківських ризиків.

Для оцінки рівня витрат важливо дослідити динаміку коефіці­єнта, який характеризує співвідношення процентного і непроцентного чистого доходу, що розраховується за формулою:

К = (Д_н – В_н) : М_п,

де Д_н — непроцентні доходи;

В_н — непроцентні витрати;

М_п — процентна маржа банку.

Значення розрахованого коефіцієнта необхідно порівняти зі світовими стандартами (48—67 %).

Мінімальна процентна маржа банку (яка дає можливість по­крити необхідні витрати, але не приносить прибутку) розрахову­ється за допомогою показника фінансової стійкості банку.

377

Для його визначення використовують такі дані:

—  сукупний дохід Де — сума доходів банку, отриманих за результатами операційної діяльності та за операціями з цінними паперами, доходів від неопераційної діяльності та інших доходів;

—  умовно-змінні витрати В_уз — витрати, що зростають або зменшуються пропорційно до обсягів активних та пасивних операцій банку;

—умовно-постійні витрати В_уп — витрати, що прямо не за­лежать від обсягів активних та пасивних операцій банку;

—  проміжний дохід Д_пр — розрахунковий дохід, що залишається
у розпорядженні банку після покриття умовно-змінних витрат;

—  коефіцієнт прибутку К_приб — відносний показник проміжного доходу;

—  беззбитковий дохід Д_б.зб — дохід, за якого банк не має збитків, або сукупний дохід достатній після покриття умовно-змінних витрат для покриття умовно-постійних витрат (прибуток банку дорівнює 0);

— рівень фінансової стійкості (точка беззбитковості) Р_фст — рівень зниження сукупного доходу, який може витримати банк без загрози його фінансовому стану (межа фінансової безпеки).

Для розрахунку фінансової стійкості банку використовують такі формули:

Д_пр = Д_с – В_у.з

К_приб = Д_пр : Д_с = (Д_с – В_у.з) ^: Д_с

Д_б.зб ⁼ В_уп. : К_приб = В_уп : [(Д_с – В_у.₃) : Д_с]

Р_ф.ст = (Д_с – Д_б.зб) : Д_с = 1 – Д_б.зб : Д_с.

Таким чином, всебічний аналіз витрат банку дає змогу знахо­дити резерви підвищення прибутковості банківської діяльності й оцінювати ефективність їх використання.