---

Аналіз і оцінка управління валютним ризиком

Кожний банк, перш ніж здійснювати операції, пов'язані з валютним ризиком, повинен ознайомитися з усією складністю сфери управління ним та його аналізу та зрозуміти її. Особливе значення має створення відповідних систем оцінки валютного ризику.

Валютний ризик — це ризик потенційних збитків від зміни валютних курсів. Розрізняють операційний, трансляційний та економічний валютні ризики. На жаль, в економічній літературі не існує загальновизнаних визначень цих типів ризиків, особливо стосовно економічного валютного ризику.

Операційний валютний ризик визначають як можливість неотримання прибутку в результаті впливу зміни валютного курсу на грошові потоки. Природно, що негативні зміни у прибутковості банку призведуть до зміни у його вартості.

Трансляційний валютний ризик виникає у разі невідповідності між активами та пасивами, вираженими у різних іноземних валютах.

Економічний валютний ризик визначають як можливість несприятливого впливу зміни валютного курсу на економічний стан банку.

Політика банку щодо управління валютним ризиком охоплює такі напрями:

•   вибір певних операцій в іноземній валюті, які проводитиме банк;

•   установлення лімітів для валютних позицій;

•   установлення правил бухгалтерського обліку для переоцінки валютних позицій;

•   організацію аналітичної роботи.

Операції комерційних банків з іноземною валютою залежно від ініціатора проведення операцій можна поділити на три групи:

1     Операції, які здійснюються з ініціативи банків-кореспондентів (зовнішні операції).

2     Операції, які здійснюються з ініціативи клієнтів (клієнтські операції).

3     Операції, які здійснюються з ініціативи самого банку (внутрішні операції) (табл. 13.8).

 

482

Таблиця 13.8

ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ З ІНОЗЕМНОЮ ВАЛЮТОЮ

ЗА ІНІЦІАТОРОМ ПРОВЕДЕННЯ

 

Зовнішні операції	Клієнтські операції	Внутрішні операції
§ операції,   що   відо-бражають   зміну   стану коррахунку банку; § операції, що пов'я-зані з надходженням коштів на рахунки клієнтів банку через коррахунки інших банків	§ відкриття та закрит-тя валютного рахунка клієнта; § переказ валюти в іншу фінансову уста-нову; § переказ валюти клі-єнта того ж банку; § видача готівкової валюти клієнту; § прийняття готівкової валюти від клієнта; § купівля-продаж   валюти на  біржі   за  дорученням клієнта; § купівля-продаж   ва-люти клієнтом за раху-нок відкритої   валютної   позиції банку; § операції з акредити-вами, дорожніми чека-ми, інкасо.	§ отримання та видача міжбанківських креди-тів; § купівля-продаж ва-люти банком на біржі; § нарахування та утримання процентів по розрахункових, позич-кових та депозитних рахунках клієнтів в іноземній валюті; § переоцінка   залиш-ків на валютних рахунках

 

Успіх проведення операцій з іноземною валютою залежить від наявності валютної позиції кожного банку. Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній валюті. Стан валютної позиції є головним чинником виникнення валютного ризику.

У банківській практиці виділяють такі позиції:

Закрита валютна позиція — позиція, яка виникає у разі збігу вимог та зобов'язань, виражених в одній валюті з урахуванням позабалансових операцій (рис. 13.3).

 

 

Рис. 13.3. Структура закритої валютної позиції

 

483

 

Відкрита валютна позиція — позиція, яка виникає у разі незбігу вимог у певній валюті та зобов’язань у тій самій валюті. Коли вимоги перевищують зобов'язання, виникає довга валютна позиція, або позитивна (+). Коли зобов'язання перевищують вимоги, виникає коротка валютна позиція, або негативна (-) (рис. 13.4).

 

Рис. 13.4. Структура відкритої валютної позиції

 

Комерційний банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

З даних табл. 13.9 ми бачимо, що банк має довгі відкриті позиції по:

російських рублях — 210;

доларах США — 2710 (3000 - 290);

і коротку валютну позицію у євро — 720 (1350 - 2070).

 

Необхідність проведення розрахунку валютного ризику призвела до появи поняття «загальної» валютної позиції як суми абсолютних значень довгих та коротких валютних позицій по кожній валюті. Виходячи з наведених даних розрахуємо величину загальної валютної позиції:

Загальна валютна позиція (-720) + (2710) + (210) = 3640.

Головним в аналізі валютного ризику є рух грошових коштів (а саме чітке розмежування їх надходження і відплив) через кореспондентські рахунки «ностро» та «лоро» банку. Аналіз сальдо цих рахунків є джерелом інформації про валютний ризик. Коли банк має незбалансоване сальдо на рахунках «ностро», це є свідченням про наявність відкритої валютної позиції у цій валюті.

 

 

 

 

 

 

 

484

Таблиця 13.9

ВАЛЮТНИЙ РИЗИК, тис. грн.

 

Найменування	EUR	USD	RUR
Активи
1. Грошові кошти та залишки в НБУ	80	1160	60
2. Казначейські цінні папери	0	0	0
3. Кошти в інших банках	20	3380	420
4. Кредити та заборгованість клієнтів	0	109 520	0
5. Цінні папери на продаж	0	0	0
6. Інвестиційні цінні папери	0	0	0
7. Довгострокові вкладення в асоційовані та дочірні компанії	0	0	0
8. Основні засоби та нематеріальні активи	0	0	0
9. Чистий нереалізований дохід від похід­них фінансових інструментів	0	0	0
10. Нараховані доходи до отримання	0	2940	0
11, Інші активи	1350	1500	0
12. Усього активів	1450	118 500	480
Зобов'язання
13. Кошти банків	0	40 950	30
14. Зобов'язання клієнтам	100	66 860	240
15. інші депозити	0	0	0
16. Боргові цінні папери, емітовані банком	0	0	0
17. Чисті нереалізовані витрати від похід­них фінансових інструментів	0	0	0
18. Нараховані витрати до сплати	0	7660	0
19. Інші зобов'язання	0	30	0
20. Усього зобов'язань	100	115 500	270
21. Чиста балансова позиція	1350	3000	210
22. Чиста позабалансова позиція за умов­ними сумами	-2070	-290	0

 

В умовах нестійкості фінансового ринку найбільш дієвим методом управління валютною позицією є лімітування. Під лімітом відкритої валютної позиції розуміють установлення кількісних обмежень на співвідношення між відкритою валютною позицією і власним капіталом. Ліміти обмежують обсяг ризику, пов'язаного зі зміною валютного курсу. Уперше в Україні встановлення ліміту відкритої валютної позиції було запроваджено  у травні 1995 р.  (до цього часу банкам було заборонено  мати

 

485

відкриті позиції) постановою Правління НБУ «Про заходи щодо лібералізації ва­лютного ринку України» за № 119 від 16 травня 1995 р. Тоді лі­міти відкритої валютної позиції встановлювалися кожному банку у відсотковому відношенні до загального обсягу власних коштів у доларовому еквіваленті.

Тепер норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Н = В_П  / К × 100%,

 

де Н — норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку;

В_п — загальна відкрита валютна позиція банку за балансовим та позабалансовими активами та зобов'язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті;

К — регулятивний капітал банку.

 

Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк бере за основу суму регулятивного капіталу, яка обчислена за балансом станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгих відкритих валютних позицій та коротких відкритих валютних позицій банку.

У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку, Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть установлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, пов'язаних з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішо­го й прозорішого механізму контролю за валютними операціями окремих банків.

З метою запобігання порушенням при застосуванні Національним банком вимог чинного законодавства України про валют­не регулювання і валютний контроль Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування можуть вносити пропозиції (у межах установленого нормати­ву ризику загальної відкритої валютної позиції) щодо

 

486

встанов­лення лімітів довгої/короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій та неконвертованій валюті за погодженням з органами банківського нагляду на розгляд і затвердження Правлінням Національного банку або Комісією Національного банку.

Ліміт валютної позиції визначається щодня й окремо щодо кожної іноземної валюти. Для визначення нормативу за кожною іноземною валютою береться підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами та зобов'язаннями банку у даній валюті. У Великобританії, наприклад, для обмеження впливу валютного ризику не встановлюється ліміт відкритої позиції, а розраховується показник достатності капіталу банку для проведення валютних операцій.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженими банками подається за формою № 540 «Звіт про відкриті валютні позиції» (табл. 13.10) . Дані таблиці 13.10 свідчать, що наш умовний банк дотримується нормативів відкритих валютних позицій. Як бачимо, розмір загальної відкритої позиції становить 23,2 % за встановленого нормативу 35 %; розмір відкритої позиції за доларами США (код валюти 840) становить 9,8 %, за встановленого нормативу 27 %; по євро (код валюти 978) — 2,6 %, за нормативу 5 %; по російських рублях (код валюти 810) — 0,76 % за нормативу 3 %.

На розмір відкритої валютної позиції комерційного банку впливають:

§  купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

§  одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на від­ повідних рахунках;

§  купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

§  надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

§  погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній ва­люті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат);

§  інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів, і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

§ купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами
(контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за ви­даними гарантіями, поручительствами, векселями;

487

§ купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної
валюти для виконання їхніх зобов'язань перед нерезидентами за
зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів; купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед
клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;

§ купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу
банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими
видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами,
вкладами, депозитами тощо);

§ з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній
валюті (списання здійснюється з відповідного рахунка витрат);

за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та  нарахованими,  але  не  відшкодованими  власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

§ з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків
з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Окрім лімітів, які встановлюються центральними банками, комерційні банки встановлюють для себе також і внутрішні ліміти відкритих валютних позицій, виходячи з можливого рівня ризику з урахуванням стратегії банківських операцій, кваліфікації пер­соналу та технічних можливостей. Загальні принципи встанов­лення таких лімітів повинні полягати у тому, щоб вони були більш жорсткими у тих випадках, коли мова йде про довгу позицію, відносно валют за якими очікується падіння курсу, і коротку позицію відносно валют зі зростаючим курсом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

488

 

ЗВІТ ПРО ВІДКРИТІ

 

Код валюти	За балансовими рахунками		За позабалансовими рахунками		Позиції відкриті в іноземних валютах (одиниці)
	активи в інозем­ній валюті	зобов'язання в іноземній валюті	активи в інозем­ній валюті	зобов'язання в іноземній валюті	за балансовими рахунками	за позабалансовими рахунками	усього
840	118 500	115 500	898 080	898 370	539	-52	487
978	1450	100	43 730	45 800	240	-368	128
810	480	270	0	0	1220	0	1220
Усього	X	X	X	X	X	X	X

 

Валютні позиції поділяють на операційні та структурні. Опе­раційні позиції пов'язані зі свідомим ініціюванням спекулятивно­го ризику. Структурні позиції охоплюють збереження протягом тривалого часу постійних розмірів активів та зобов'язань в іно­земній валюті (нерухомість, субсидії іноземним філіалам, цінні папери, номіновані в іноземній валюті). Внутрішні ліміти комер­ційних банків можуть розмежовувати ці позиції за різною приро­дою їх виникнення, але ліміти, які встановлює центральний банк, як правило, охоплюють ці обидва різновиди валютних позицій.

Слід  виділити   ще  одну  відмінність   між  позиціями  залежно  від  виду

операцій: балансові чи позабалансові. Балансові позиції за операціями з іноземною валютою повинні включати в себе акти­ви і пасиви банку в іноземній валюті, зокрема:

•    власність банку за кордоном, яка оцінюється в іноземній валюті;

•    готівкова іноземна валюта та розрахункові документи, номіновані в іноземній валюті;

•    залишки в іноземній валюті на кореспондентських рахунках «ностро» у вітчизняних та іноземних банках;

•    залишки в іноземній валюті на кореспондентських рахунках «лоро», відкритими іншими банками;

•    строкові депозити в іноземній валюті в інших банках;

•    заборгованість за операціями в іноземній валюті з кредитно-фінансовими установами, пов'язана з претензіями за кредитами;

залишки заборгованості за кредитами в іноземній валюті, виданими клієнтам банку.

 

489

Таблиця 13.10

ВАЛЮТНІ ПОЗИЦІЇ, тис. грн.

 

 

 

 

 

 

 

Курс НБУ	Гривневий еквівалент позицій, відкри­тих в іноземних валютах, грн.				Загальна відкрита валютна позиція банку, грн.	Капітал банку, грн.	Установлені ліміти, %  від капіталу	Загальні відкриті валютні позиції, %від капіталу
	за балансовими рахунками	за позабалансо­вими рахунками	усього
			довгі, (+)	короткі (-)
5,5700	3000	-290	2710	0	2710	X	27	9,8
5,6200	1350	-2070	0	-720	-720	X	5	2,6
0,1720	210	0	210	0	210	X	3	0.76
X	X	X	2920	-720	3640	27 500	35	23,2

 

До позабалансових операцій в іноземній валюті відносять га­рантії, видані банком в іноземній валюті, операції форвард. На позицію в іноземній валюті впливають лише ті позабалансові операції, які пов'язані з купівлею-продажем іноземної валюти за наперед установленим курсом.

Загальний підхід до проблеми обмеження валютного ризику полягає у тому, щоб обмежити розмір відкритої валютної позиції за кожною валютою щоденно на кінець робочого дня. Межі, які застосовуються до позицій на кінець робочого дня, називаються нічними лімітами. Вони існують для управління валютним ризиком протягом періоду, коли банк не працює, а отже, не має пози­цій реагування на події ринку. У банку, який більш активно про­водить операції в іноземній валюті, можуть використовуватися межі на основі принципу «протягом дня» — денні ліміти. Денний ліміт — це гранично припустима величина відкритої валютної позиції протягом робочого дня.

Даний підхід може бути розширено безпосередньою оцінкою потенційних збитків, які може спричинити відкрита позиція. Для прямого оцінювання ймовірних втрат банк може визначити очі­куваний розмір збитку, спричинений несприятливою зміною ва­лютного курсу. З цією метою практикується використання деяких припущень щодо потенційно можливої несприятливої зміни ва­лютного курсу. І на основі припущення розраховуються втрати, які мав би банк, здійснивши переоцінку відкритої позиції за цим гіпотетичним курсом. Тоді розмір потенційних збитків підлягає лімітуванню. Цей ліміт може бути виражений як абсолютна величина збитку чи як відсоток, наприклад від прибутку банку.

 

490

Для безпосередньої оцінки потенційних збитків дуже важливо, щоб несприятливі   зміни   валютного   курсу,   які   використовуються   у   таких

обчисленнях, не були «приблизними».

Слід зазначити, що прогнозування поведінки валютного кур­су — надзвичайно складний процес, адже на валютний курс має вплив велика кількість факторів. Визначення «правильного» не­сприятливого руху курсу залежить від характеристик національ­ної та іноземної валюти. Для банків країн з твердою національ­ною валютою оцінка несприятливої зміни валютного курсу може ґрунтуватися на аналізі статистичних даних минулих періодів і побудові на їх основі прогнозів, як правило, короткострокового характеру і з певним ступенем достовірності.

І_мах = L_i × V_i ÷ 100

 

де Іmах — максимально припустимий вплив валютного ризику на прибуток банку;

L_i — ліміт відкритої валютної позиції для і-'і валюти;

V_i — прогнозні зміни курсу 1-ї валюти, %.

 

Для банків країн, де мають місце серйозні та часті урядові ін­тервенції, оцінка потенційної зміни валютного курсу повинна враховувати, що курс буде часто і в значних розмірах коригува­тися. Банки, які містяться у країнах з перехідною економікою, можуть управляти валютним ризиком, розглядаючи групу твердих валют як єдину. Тобто ризик, який виникає від позицій у твердій валюті, що протистоїть позиції в іншій твердій валюті, завжди буде меншим, ніж ризик від позиції у національній валюті, яка протистоїть позиції у твердій валюті. Особливо це має місце коли зобов'язання у твердій валюті фінансують активи у національній валюті. На практиці така процедура спрощує управління позиці­ями в іноземній валюті, але слід зазначити, що цей підхід не за­хоплює ризик, який виникає внаслідок перехрещення позицій, виражених у твердій валюті.

Часто перед банками постає проблема: чи потрібно і в яких об­сягах треба проводити операції в іноземній валюті для того, щоб не виникали додаткові ризики, пов'язані з цими операціями. Адже для багатьох банків ресурси, які потрібні для правильного управ­ління валютним ризиком, недоступні. Вільний доступ до ринків ліквідних ресурсів дає змогу банкам хеджувати позиції в іноземній валюті легко та ефективно, забезпечуючи основу для розумного управління ризиком. У таких умовах банки можуть тримати від­криті валютні позиції для здійснення своїх операцій (надати клієн­тові позику чи прийняти депозит), оскільки вони мають можли­вість швидко змінити ці позиції, якщо виникне потреба.

До методів усунення валютного ризику відносять фінансові операції, які дають  змогу  або уникнути  ризику,  спричиненого зміною валютного курсу,

 

491

або отримати спекулятивний прибуток від курсових коливань. Процес зменшення  ризику   можливих  втрат   називається  хеджуванням.   Можливі

методи хеджування за­лежно від строків наведені на рис. 13.5.

Рис. 13.5. Методи хеджування валютного ризику

 

Сутність форвардних, опціонних та ф'ючерсних угод як мето­дів хеджування валютних ризиків полягає у тому, що усі ці угоди передбачають укладання угоди з наперед установленим курсом. Відмінності цих угод полягають лише у механізмі та місці їх здійснення.

Форвардний валютний контракт — це обов'язковий до вико­нання контракт між банком і його клієнтом на купівлю чи про­даж певної кількості вказаної іноземної валюти за курсом обміну, зафіксованим під час укладення контракту для виконання у май­бутньому періоді, вказаному у контракті. Особливістю форвард­них угод є те, що вони укладаються поза біржею, і не існує їх стандартизації.

Форвардний валютний контракт забезпечує покриття валютних ризиків на період між датами укладання і виконання контракту. Форвардне покриття, як правило, використовується на строк 1, 2, 3, 6 та 12 місяців.

Ф'ючерсний валютний контракт — це контракт на купівлю чи продаж певної кількості валюти на будь-яку дату у майбутньому. У цьому він схожий на форвард, але на відміну від останнього: просто анулюється; укладається на фіксовану суму — «лоти»; про­дається на офіційних біржах; передбачає, що торговці ф'ючерсами повинні виплатити «грошову маржу» дилерам біржі, щоб гарантувати виконання контракту.

Опціонний валютний контракт являє собою контракт, відпо­відно до якого банк, купуючи опціон, купує право на купівлю чи продаж валюти за встановленим  курсом  на  деякий  момент  у  май­бутньому.   У  банку  немає

 

492

зобов'язання виконувати опціони, і він може ухилитися від угоди, просто відмовившись  від  опціону.   Тому  валютні  опціони  можна  розглядати  як

інструмент, що дає його покупцеві право, а не обов'язок купити певну кількість ва­люти. Валютні опціони призначені для зменшення й усунення валютного ризику, і їх доцільно використовувати, коли час і сума валютних надходжень/платежів не визначені. Якщо угода не від­булася, опціон може бути проданий на ринку або виконаний з прибутком (якщо ціна виконання сприятливіша, ніж курс «спот».

Валютний своп — це операція, яка поєднує купівлю або про­даж валюти на умовах «спот» з одночасним продажем чи при­дбанням на умовах «форвард». Тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але різ­ними датами валютування.

Валютні свопи залежно від послідовності виконання операцій «спот» і «форвард» поділяють на репорт і депорт. Репорт — це операція, яка передбачає продаж валюти на умовах «спот» і купі­влю на умовах «форвард». Депорт — купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах «форвард».

Реструктуризацію заборгованості доцільно проводити у ви­падку наявності заборгованості в іноземній валюті, курс якої має тенденцію до зростання, а її погашення передбачалося здійснити за рахунок надходжень валюти, курс якої має тенденцію до зни­ження. У такому випадку доцільно взяти кредит у «падаючій» валюті і конвертувати суму кредиту у «зростаючу» валюту.

Паралельні позики являють собою взаємне кредитування бан­ками, які містяться у різних країнах, один одного у національній валюті на однакові строки.

Метод самострахування передбачає віднесення до ціни бан­ківського продукту величину можливого збитку від зміни валют­ного курсу і використовується для формування страхового фонду.

Існує ще один метод, який можна використовувати і в короткостроковому й у довгостроковому періоді, — це структурне балансування. Його сутність полягає у підтриманні певної структу­ри активів та пасивів, яка дасть змогу покрити збитки, отримані у зв'язку з несприятливими змінами валютного курсу, прибутками, отриманими від цієї ж зміни курсу за іншими позиціями балансу. В основному структурне балансування зводиться до управління грошовими потоками в іноземній валюті.

Хеджування можна розглядати як позицію, яку створюють для захисту дохідності вже існуючої позиції, тобто створення ком­пенсаційної валютної позиції. Ризик двох відкритих позицій ви­значається так:

                               (1)

493

де R — ризик двох відкритих позицій;

Х₁ — обсяг відкритої позиції активу зі стандартним відхилен­ням дохідності S₁;

Х₂ — обсяг компенсаційної позиції зі стандартним відхилен­ням дохідності S₂;

Р₁₂ — коефіцієнт кореляції дохідності активів.

 

Для того щоб визначити, яким же має бути обсяг компенсую­чої позиції для хеджування, використовують коефіцієнт хеджу­вання b, який дорівнює:

b = Х₂ ÷ Х₁

 

Отже, обсяг позиції для хе­джування Х₂ визначається за формулою:

Х₂ = b × Х₁                                                                (2)

 

Важливо знати, за якого значення b ризик портфеля двох від­критих позицій буде мінімальним, тобто необхідно знайти опти­мальний коефіцієнт хеджування. Він визначається за формулою:

В = S₁ × Р₁₂ ÷ S₂                                                            (3)

 

Це значення було знайдено у результаті розв'язку задачі міні­мізації виразу (1). Отже, формула (2) набуває вигляду:

Х₂ = Х₁ × S₁ × Р₁₂ ÷ S₂                                                                   (4)

 

Якщо підставити це значення у формулу для ризику портфеля (1), то отримаємо (після скорочення) значення ризику, яке відпо­відає оптимальному хеджуванню:

                                          (5)

 

Приклад 1. Коефіцієнт кореляції курсів американського долара і російського рубля становив Р = 0,7, стандартне відхилення курсу російського рубля S₁ = 0,006, американського долара S₂ = 0,03. Який обсяг короткої позиції в американських доларах є оптималь­ним для хеджування довгої позиції 2 000 000 російських рублів?

Щоб дати відповідь на це питання скористаємося формулою (4):

Х₂ = 2 000 000 × 0,006 × 0,7 ÷ 0,03 = 280 000.

 

Приклад 2. Якою буде міра ризику курсової вартості портфе­ля, що складається з довгої позиції 2 000 000 російських рублів і короткої позиції 280 000 американських доларів?

Відповідь знаходимо з формули (5):

 

 

494

 

Підсумовуючи викладене вище, можна визначити особливості розрахунку валютного ризику:

1.   Валютний ризик не існує для операцій, які проводяться в національній валюті.

2.   Рівень валютного ризику розраховується лише для строко­вих операцій.

3.   Рівень валютного ризику розраховується як для активів, так і для зобов'язань банку. Для активів валютний ризик коригується на кредитний, а для зобов'язань — на ризик ліквідності.

Формулу для розрахунку валютного ризику під час проведен­ня окремої операції можна подати в такому вигляді:

R = (100 – R₁) × (С + Р ÷ 360 × ∑(N_iСі),

 

де R — валютний ризик;

R₁ — рівень кредитного ризику для активів та ризику ліквід­ності для пасивів;

Р — процентна ставка за операцією;

N_i— кількість днів в і-му періоді нарахування процентів;

С — відхилення можливого курсу від існуючого на дату за­кінчення операції;

С₁ — відхилення ймовірного курсу від існуючого на дату пе­рерахування процентів за операціями.

 

Масштаб операцій і розмір можливого прийняття валютного ризику повинні ґрунтуватися на загальній якості процесу управ­ління ризиком та стані валютного ринку своєї країни і країн банків-контрагентів. Знання, досвід, точність інформації та ефектив­ність установлення лімітів ризику є головними елементами про­цесу оцінювання та управління валютним ризиком.