---

Система безготівкових розрахунків та місце пластикових карток в ній

Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Україні більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.

Безготівковий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів  господарських суб’єктів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо [59].

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив - це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги.

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних відносин між господарськими суб’єктами. Суть таких відносин можна передати формулою “Перш ніж продати продукцію, слід зважати, кому продаєш”.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не  допускається.

Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів [61, с. 52].

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро -, так із макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту [39, C. 74].

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки [5]. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’єктів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.

Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи [9].

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків [48, C. 357]:

1. Грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових, поточних  та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби.

3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі “Не постачати, не маючи гарантій оплати” – правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов’язаний проконтролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов’язаний стягнути штраф з  підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання  найраціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах.

Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

В системі юридичних і економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб’єктами своїх грошових зобов’язань один перед одним. різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників [49, C. 49].

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу:

— перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

—    зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів;

—    розрахунки за допомогою платіжних карток.

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб [16].

Отже, одним із перспективних напрямів здійснення безготівкових розрахунків українськими банками є розрахунки за допомогою платіжних карток.

Слід зазначити, що правова природа банківської пластикової картки є досить малодослідженою категорією. Більшість наукових праць вчених-юристів із даної тематики мають переважно прикладний характер і присвячуються, в основному, правовому регулюванню розрахунків, що здійснюються за допомогою банківських пластикових карт.

Необхідно звернути увагу на те, що банківські пластикові картки мають відмінну правову природу залежно від їх технологічних особливостей. Більшість карт, що знаходяться в обігу по всьому світі та в Україні зокрема, базуються на магнітній смужці (надалі – „класичні картки”). У той же час, найбільш перспективними є картки із вбудованою мікросхемою (smart card – смарт карта), які поступово витісняють перший вид банківських карт [54].

Класичні картки мають на зворотній стороні магнітну смужку, де записуються дані, необхідні для ідентифікації особистості володільця карти при її використанні у банкоматах та терміналах торгівельних установ. Коли карта вводиться у відповідний пристрій, індивідуальні дані володільця зчитуються із неї та передаються по комунікаційним мережам для отримання дозволу на здійснення трансакції. На картах великих міжнародних асоціацій „Віза” та „Мастер Кард” магнітна смуга має декілька доріжок для фіксації необхідних відомостей у закодованому вигляді. На одну із доріжок записується персональний номер (ПІН-код), який вводиться володільцем карти за допомогою спеціальної клавіатури. Набрані цифри співставляються із ПІН-кодом, записаним на смужці.

Необхідно звернути увагу на те, що у пам’яті картки, що базується на магнітній смужці, є відсутньою інформація про кількість коштів на картковому рахунку. Така картка слугує лише засобом ідентифікації володільця рахунком та містить „ключ” до його рахунку. Для проведення операції за даною карткою необхідною умовою є зв’язок між банкоматом або іншим платіжним терміналом із платіжною системою (тобто, даний вид банківських карток функціонує у режимі „он-лайн”). Простіше кажучи, грошові кошти зберігаються не на картці, а на картковому рахунку, інструментом доступу до якого є зазначена картка. Таким чином, банківська картка з магнітною смужкою є інструментом управління рахунком, а не засобом, на якому зберігаються безготівкові кошти [41, c.53].

Зовсім іншу правову природу мають смарт-картки. Вбудована у них мікросхема (чіп) є засобом зберігання інформації, яка записується, а потім може оновлюватися у момент проведення трансакції. При трансакціях за допомогою смарт-карт використовується режим офф-лайн (off-line) – дозвіл на їх проведення дає сама картка (точніше вбудована у неї мікросхема). Дана картка сама зберігає у пам’яті суму безготівкових коштів, які були попередньо внесені її володільцем.

Положення № 137 не виділяє старт-картки в окремий вид карток та оперує лише терміном “електронний гаманець”, під яким розуміє смарт-картку або платіжний додаток платіжної картки, кошти за операціями з якою(им) обліковуються на консолідованому картковому рахунку емітента. Електронний гаманець надає можливість його держателю у межах установленого ліміту виконувати платіж за товари (послуги) без уведення персонального ідентифікаційного номера. Призначений в основному для здійснення розрахунків і зняття готівки на невеликі суми, електронний гаманець є одним із типів наперед оплачених платіжних карток.

Залишається неясним, на яких підставах Національний банк України вважає, що обов’язковою ознакою “електронного гаманця” є відсутність необхідності уведення персонального ідентифікаційного номеру (ПІН-коду). Невідомо, яким чином має забезпечуватись безпека розрахунків із використанням “електронного гаманця”, наприклад, при знятті готівки (навіть невеликої суми) через банкомат. Відомо, що у банкоматах України поки що використовується єдиний спосіб авторизації банківської пластикової картки – це введення ПІН – коду [37, c.21].

На мою думку, у Положенні № 137 необхідно було виділити в окрему правову категорію не тільки “електронний гаманець”, а й “смарт-картку”, оскільки останнє поняття за своїм обсягом поглинає перше. Кошти за операціями зі смарт-карткою можуть обліковуватись не тільки на консолідованому рахунку емітента, а й на власному картковому рахунку держателя картки. Клієнт банку матиме можливість проводити операції зі смарт-карткою навіть у випадках, коли немає прямого зв’язку між банкоматом або іншим платіжним терміналом та сервером платіжної системи, у межах встановленого ліміту по цій картці. Коли зв’язок між карткою та платіжною системою буде встановлено, буде відбуватися синхронізація електронних даних смарт-картки із картковим рахунком клієнта, у результаті якої із цього рахунку буде списана певна сума з одночасним поповненням платіжного ліміту смарт-картки [55].

Отже, на відміну від класичних карток, що базуються на магнітній смужці і є лише інструментом управління рахунком, смарт-картка є безпосереднім носієм безготівкових коштів.

На мою думку, смарт-картка за своєю правовою природою є симбіозом як класичної банківської пластикової картки, так і такої багатогранної правової категорії як банківський рахунок. Одночасно вона є засобом, на якому банківський рахунок матеріалізується та засобом управління даним рахунком, важливим елементом механізму якого є перевірка волі держателя картки на проведення трансакції.

У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України [72, C. 60]:

— оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

— підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

— постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов’язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругообіг коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво [21].

Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв’язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.