---

Сутність та значення безготівкових розрахунків

М.І.Мирун, М.І.Савлук, І.М.Лазепко та ін. визначають грошовий оборот як процес безперервного руху грошей в усіх їх формах між суб’єктами економічних відносин. Він обслуговує потоки продуктів та доходів в економіці. Грошовий оборот складається з безлічі різноманітних грошових потоків, які між собою тісно пов’язані, постійно переходять один в інший. Це надає грошовому обороту характер замкнутого, єдиного процесу, незалежно від того, у якій формі гроші виступають та якими способами вони приводяться в рух [17, с. 20].

За визначенням А. М. Мороз і М. Ф. Пуховкіна грошовий оборот — явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом [48, с. 62]. 

Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового внутрішнього продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредит­ні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб’єктами суспільства.

Залежно від форми грошей, які обслуговують грошовий обіг, він поділяється на [ 26, с. 20]:

-        готівковий і

-        безготівковий.

Хоч критерій такої структуризації грошового обороту досить формальний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб’єктів. Отже, на оборот цих грошей можуть впливати лише прямі його суб’єкти, що дає можливість їм найповніше реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили [48, с. 69].

Отже, безготівкові розрахунки або безготівковий оборот — це складова грошової системи, яка є формою організації безготівкового обігу.

У сфері безготівкового обороту гроші рухаються по рахунках у банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб’єктів не тільки їм самим, а й третім особам — банкам та органам державного управління. Визначаючи законодавчо права та обов’язки їх щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру завершення перехідного до ринкової економі­ки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектору розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужуватиметься готівкова.

Організаторами та основними виконавцями безготівкових розрахунків є банки [22, с. 143]. Організація розрахунків здійснюється згідно нормативно-правових актів НБУ та законів України.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» до головних функцій банків належить здійснюване на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян. Зауважимо, що касове обслуговування контрагентів завжди здійснюється паралельно з розрахунковим. Інакше кажучи, розрахунково-касове обслуговування є предметом єдиної угоди між банком та суб’єктом господарської діяльності [28, с. 233].

Під розрахунковими операціями банку слід розуміти накази-розпорядження клієнтури щодо оплати робіт, послуг, товарів, одержаних від постачальників, погашення заборгованостей з податкових та інших платежів, а також зарахування на поточні рахунки клієнтів грошових коштів, що надходять від продажу продукції, в оплату за виконані роботи та послуги.

Національний банк України виступає як методичний центр з розробки форм і засобів розрахунків у економіці, правил документообороту, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.
За часів переходу до ринкових відносин організація безготівкових розрахунків повинна активно сприяти вирішенню таких завдань:

·       удосконалення комерційного розрахунку на підприємстві;

·       підвищення відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за усіма зобов'язаннями;

·       зміцнення договірної дисципліни;

·       прискорення обороту оборотних коштів.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.

 „Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затверджена Постановою НБУ від 21.01.2004 №22 [3] встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Учасники безготівкових розрахунків відкривають рахунки в порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Національного банку з питань відкриття та використання рахунків, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо).

 Рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо) відкриваються учасниками безготівкових розрахунків в банку, що їх обслуговує, лише на підставі заяви про відкриття акредитива, заяви про перерахування коштів тощо.

Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.

Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді.

 Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів:

- меморіального ордера;

- платіжного доручення;

- платіжної вимоги-доручення;

- платіжної вимоги;

- розрахункового чека;

- акредитива.

Також в Інструкції розглянуто основні правила документообігу.

Постанова Правління НБУ від 12.11.2003 №492 „Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах” [4] регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній
та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам,
іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим
блокам політичних партій.

Відмітною ознакою безготівкового платіжного обігу є те, що для проведення платежів використовуються тільки безготівкові гроші. Це можливо, коли платник і одержувач мають поточні рахунки в будь-якому банку на території України або за кордоном (для міжнародних розрахунків). Зрозуміло, що безготівковий платіж здійснюватиметься швидко та надійно лише за наявності розвинутої мережі міжбанківських розрахунків та платіжних документів єдиного зразка. В Україні ці передумови враховано в практичній сфері діяльності банківської системи.

Так, із січня 1994 року Національний банк запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі. Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від стороннього втручання. Система електронних платежів (СЕП) забезпечує досягнення світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, обмежує ризик обігу фальшивих грошей та скорочує до мінімуму термін проходження платежів.

Сучасна система безготівкових розрахунків передбачає, що розрахунки між підприємствами проводять банки, а розрахунки між банками здійснюються через мережу розрахункових палат з Центральною розрахунковою палатою в Києві.

Банківські операції можуть також проводитись через кореспондентські рахунки, які банки відкривають один одному відповідно до кореспондентських угод.

Безготівкові розрахунки — це переказування певної суми коштів із рахунків платників на рахунки одержувачів, а також переказування з доручення підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою до каси банку на рахунки одержувачів [28, с. 243].

Міжбанківські розрахунки в Україні (тобто ведення коррахун-
ків, формування розрахунково-платіжних документів, їх переда-
вання, транспортування, приймання, оброблення, контроль та захист інформації, списання та зарахування коштів по рахунках тощо), здійснюються із застосуванням електронних засобів. Кожний банк розробляє свою мережу електронних засобів здійснення платежів. Найбільш могутню і широку мережу їх створив НБУ, що й дало йому можливість розробити загальнонаціональну Систему електрон­них платежів.

Система електронних платежів (СЕП) Національного банку України — це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами на всій території України в електронній формі.

У загальному вигляді структурну побудову СЕП можна подати так (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Структурна побудова СЕП

 

 

Щоб оцінити обсяги безготівкових розрахунків в економіці України було проведено аналіз банківської статистики НБУ – динаміку грошової маси.

 Готівковий елемент (М_о + М_к) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 — більший на суму готівки в касах банків. Безготівковий елемент (М_рез) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елемента грошових агрегатів М1, М2, М3. Він являє собою суму зобов’язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів — це зобов’язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.