Суть і характеристика теорії інфляції та попиту на гроші

Вивчення природи зростання цін, або інфляції, а також цінової нестабільності, або мінливості інфляції, – один з основних напрямів досліджень монетарної економіки, у результаті яких сформовано теоретичні погляди щодо проблем грошової пропозиції, вартості грошей та інфляції. Під поняттям «інфляція» сьогодні, як правило, розуміється зростання загального рівня цін. Але існує й інше, специфічніше визначення інфляції – зростання загального рівня цін, спричинене перевищенням кількості грошей над потребами економіки. Нині всі теорії про інфляцію ґрунтуються на одному загальновизнаному базовому принципі, яким стверджується, що причиною зміни цін у довгостроковому періоді є зміни у пропозиції грошей. Цей принцип сформульований Мілтоном Фрідманом: «Інфляція є усюди та завжди грошовим феноменом» [212]. На практиці ця теза підтверджується для довгострокової перспективи – багато досліджень, аналізуючи групи країн та різні часові періоди, довели її правильність на довгих проміжках часу [60; 133; 187; 219; 392]. Наприклад, рис. 1.1–1.2 ілюструють значну кореляцію між зростанням грошей та інфляцією як у країнах ОЕСР, так і серед країн із перехідними економіками в довгостроковому періоді. Тому, вивчаючи природу інфляції, вчені нерозривно пов’язували її з природою грошей та їх пропозицією, грошовим обігом в економіці, а в сучасних умовах і з інституціями, що безпосередньо впливають на цю пропозицію грошей – центральними банками. Але коли має місце посилання на пропозицію, то іншим боком медалі будь-якого економічного процесу є попит. Зважаючи на це, усі монетарні теорії вивчають інфляцію як з точки зору пропозиції грошей, так і попиту на них з боку економіки, тобто досліджують усіх макроекономічних агентів, які є учасниками товарно-грошових відносин. Саме зміна в попиті та пропозиції грошей визначає і природу зростання загального рівня цін, і його нестабільність в економіці в довгостроковому періоді.