Монетарна політика федеральної резервної системи США

Найуспішнішою країною серед країн з мішаними монетарними режимами є США, тож її досвід є досить корисним щодо досягнення цінової стабільності. Термін «монетарна політика» у контексті реалізації монетарної політики Федеральною резервною системою США (ФРС) належить до заходів центрального банку, вжитих з метою впливу на обсяги і вартість грошово-кредитних ресурсів для забезпечення повної зайнятості та стабільності цін і помірних довгострокових відсоткових ставок. Відповідальність за проведення грошово-кредитної політики покладена на ФРС Законом про Федеральні резерви, ухваленим 1913 року.

Федеральна резервна система вважається незалежним центральним банком у тому розумінні, що її рішення не підлягають ратифікації президентом або іншою посадовою особою у виконавчій гілці влади (уряді). Однак Конгрес США здійснює нагляд за її діяльністю, оскільки Конституція наділяє Конгрес США повноваженнями щодо вироблення грошових знаків та встановлення їх вартості – повноваження, яке згідно із Законом 1913 року було делеговане Федеральному резерву. Таким чином, Федеральна резервна система повинна функціонувати в рамках загальних цілей економічної та фінансової політики, встановлених урядом, і, таким чином, характеристика «незалежний всередині Уряду» є більш точною.

Федеральна резервна система складається з 12-ти регіональних федеральних резервних банків – округів (додаток Г) та Ради управляючих Федерального резерву, яка нараховує 7 членів, функціонує у столиці США – Вашингтоні (округ Колумбія).

Функціональні обов’язки щодо проведення грошово-кредитної політики у структурі Федеральної резервної системи є розподіленими. Рада управляючих Федеральної резервної системи (додаток Г) несе відповідальність за дисконтну політику та встановлення нормативів резервних вимог, а Федеральний комітет відкритого ринку (Federal Open Market Committee – FOMC) – за операції на відкритому ринку. FOMC також встановлює межі зростання грошових агрегатів та здійснює управління операціями Федерал Резерв на валютних ринках. FOMC проводить 8 регулярних (згідно з графіком) засідань на рік та, в разі потреби, позачергові засідання і, за їх результатами, публікує прес-релізи та протоколи. На цих засіданнях Комітет аналізує економічну ситуацію та ситуацію у фінансовій сфері, визначає орієнтацію монетарної політики і оцінює наявні ризики для перспектив економічного зростання. Рішення Комітету мають сприяти забезпеченню довгострокових цілей цінової стабільності та стабільного економічного зростання [344].

Федеральна резервна система здійснює управління грошово-кредитного ринку за допомогою трьох інструментів монетарної політики – операцій відкритого ринку, облікової ставки та резервних вимог. Використовуючи ці три інструменти, Федеральна резервна система впливає на попит і пропозицію на залишки коштів (резервів), які депозитні установи тримають у банках Федеральної резервної системи, і таким чином змінює процентну ставку на федеральні кошти. Процентна ставка на федеральні кошти – це процентна ставка, за якою депозитні установи надають у позику залишки коштів у Федеральній резервній системі на одноденний термін («овернайт»).

Зміни процентної ставки на федеральні кошти запускають у дію механізм, який впливає на інші короткострокові процентні ставки, обмінний курс, обсяги грошово-кредитних ресурсів і, врешті-решт, низку економічних змінних, включаючи показники зайнятості, ВВП та ціни на товари і послуги.

У Законі Хамфрі – Хокінса визначено орієнтири монетарної політики. Цим законом встановлено: щолютого кожного року Федеральний резерв має оголошувати публічно його цілі зростання грошей та кредиту і всередині року він має переглядати ці цілі і, в разі необхідності, коригувати їх. Передбачалося, що контроль за грошовою масою фактично зможе виконувати роль якоря рівня цін. Разом з тим закон передбачав необхідність перегляду (цілей) у разі непередбачуваної зміни швидкості грошово-кредитних агрегатів. За цих обставин дотримання початкових цілей зростання грошово-кредитних агрегатів призвело б до небажаних наслідків для ВВП або цін. Федеральний резерв
не зобов’язаний досягати проголошені цілі щодо цих агрегатів, проте в тому разі, якщо він цього не зробив, він має пояснити причини Конгресу та громадськості.

Грошово-кредитні агрегати М1, М2, М3 та кредитна заборгованість
за кредитами, наданими федеральному уряду, уряду штатів та місцевим органам влади, домогосподарствам та нефінансовим підприємствам, відігравали різну роль у монетарній політиці, оскільки їх надійність як орієнтирів змінювалася.

Корисність грошових агрегатів як індикаторів стану економіки та для стабілізації рівня цін були піддані сумніву через часті відхилення їх швидкостей від історичної динаміки. Інші альтернативи (такі як процентні ставки та обмінний курс) не виявляють достатньо тісного та послідовного зв’язку з кінцевою ціллю монетарної політики. Тому було вирішено дотримуватися еклектичного підходу – використовувати широкий набір індикаторів та всю наявну інформацію щодо фактичної динаміки ВВП та цін для оцінки тенденцій в економіці та висновків щодо орієнтації монетарної політики.

Разом з тим із 1994 року FOMC почав оприлюднювати інформацію щодо змін в орієнтації своєї політики, а з 1995-го – відкрито декларувати орієнтир щодо відсоткової ставки за федеральними коштами.