Історична логіка наукового відбиття економічних процесів

Прискорення темпів розвитку процесів ринкової трансформації, що відбиваються в економічній діяльності, спричинило активне впровадження нових форм господарювання, зорієнтованих на пошук та реалізацію інновацій як інструмента в глобальній конкуренції, що загострилася. Ці зміни в економіці базуються на поширеному використанні інтелектуального потенціалу індивідуумів, що врешті приведуть до поглиблення інтеграційних процесів у системі міжнародного розподілу праці. Саме ці концепції і підходи стають визначальними для сучасних моделей і механізмів регулювання соціально-економічної трансформації світових економічних процесів [14, c.43].

Аналіз основних концепцій економічного розвитку. Основою нової стратегії і тактики економічного розвитку є об’єднання ринкових і державних регуляторів, в яких використовуються нові досягнення техніки, технології, менеджменту та інші сучасні наукові відкриття і розробки. Це привело до певного зменшення ролі застарілих галузей господарювання і створення нових видів виробництва і сфер економічної діяльності. Такий хід розвитку суспільства сприяв становленню нової парадигми в економічній теорії, заснованій на вивченні найбільш актуальних тенденцій і закономірностей сучасної глобальної економіки, а також на пошуках компромісу в рамках системи узгодження економічних інтересів окремих країн, співтовариств, галузей, корпорацій, підприємств і організацій [14, c.60]. У міжнародній торгівлі однією з основних економічних проблем є задача вибору раціональної концепції товарообміну між лібералізацію торгівлі або протекціонізмом. Оскільки товарні відносини знаходять своє відбиття насамперед, у сфері торгівлі, в економічній науці однією з перших виникла школа меркантилістів (ХV–XVII ст.), де багатство ототожнювалося з грошима, нагромадження яких здійснювалося через торгівлю. К. Маркс визначає багатство суспільств, в яких панує капіталістичний засіб виробництва як величезне скупчення товарів, а окремий товар – як елементарну форму цього багатства [11, c. 32 ]. На думку К. Маркса, «товар передусім є зовнішній предмет, річ, яка, завдяки її властивостям, задовольняє якісь людські потреби. Природа цих потреб не має значення – не є важливим, яким саме чином дана річ задовольняє людську потребу: безпосередньо – як життєвий засіб, тобто як предмет споживання, або обхідним шляхом, як засіб виробництва» [12, c. 33]. Цікавим є висловлювання з цього приводу Н. Барбона, який відмітив вже у 1696 р., що «більша частина речей мають вартість тому, що задовольняють “апетит” духу» [13]. У роботах меркантилістів Т. Мена і А. де Монкретьєна основним завданням вважалося збільшення багатства країни, при цьому головним джерелом створення вартості меркантилісти вважали сферу товарообміну. На їх погляд, багатство мало проявлятися лише в одній формі – у вигляді залучення і нагромадження золотого запасу.

У дослідженнях С.І. Соколенка відзначається, що основні економічні принципи меркантилістів припускають досягнення активного торговельного балансу, стимулювання вивозу готових продуктів і ввезення дешевої сировини на основі державних субсидій, підтримку розвитку національної промисловості, використання колоній як джерела дешевої сировини і ринків збуту для своєї продукції, протекціонізму в зовнішній торгівлі та ін. [14, c. 15]. Основним економічним завданням меркантилісти вважали захист інтересів торговців і промисловців, утім, розглядаючи методологічний підхід меркантилістів з сучасних позицій в ході аналізу поточних проблем, характерних для стану економіки України, не можна не визнати актуальності ряду теоретичних положень меркантилістів щодо досягнення оптимальних обсягів нагромадження капіталу, підтримки національного товаровиробника, тактики боротьби за ринки збуту і методів досягнення позитивного торговельного балансу [15, c.367 ]. В умовах дефіциту фінансових ресурсів, Україна прагне до активізації внутрішнього нагромадження капіталу з метою стабілізації стану економіки і стимулювання інвестиційних процесів. Аналіз антикризових програм Уряду України свідчить про увагу до аспектів акумуляції капіталу на основі протекціоністських методів, спрямованих на розвиток процесів відтворення на підтримку вітчизняного виробника і стимулювання повернення зарубіжних інвестицій резидентів зі сфери тіньового сектору економіки [2]. Неемісійне збільшення грошової маси сприятиме можливостям зниження банківського відсотка при кредитуванні, збільшення обсягів кредитування і перерозподілу ВНП на користь підприємців, активізації інвестиційної діяльності в країні [8]. Слід погодитися з зауваженням С. Соколенка, що у зв’язку з нерівномірністю і тривалістю розвитку товарного виробництва принципи меркантилізму в Україні впроваджені пізніше, ніж в країнах з розвиненою ринковою економікою [14, c. 36].

Меркантилізм піддався різкій критиці у 1776 р. в роботі Адама Сміта «Дослідження про природу й причини багатства народів», де викладалася теорія абсолютної переваги і обґрунтовувалася концепція вільної торгівлі [15, c.366]. Приводячи аргументацію на користь вільної торгівлі, А. Сміт робить висновок про те, що створення будь-яких перешкод у міжнародній торгівлі є помилковим. У відповідь на поставлене ним запитання, чи не піддає зовнішня торгівля небезпеці недостатньо конкурентоспроможні вітчизняні підприємства, А. Сміт відповідає, що розвиток будь-якого виду діяльності ціною створення системи захисних методів від іноземної конкуренції може виявитися несприятливим для збільшення багатства нації в цілому. А. Сміт розглядав меркантилізм лише як «систему привілеїв і регламентацій», стверджуючи, що визнання економічної свободи є найбільш важливим чинником ефективності господарювання і способом подолання недоліків монополізму. У класичній теорії А. Сміта стверджується концепція збуту індивідуальних і суспільних економічних інтересів, оскільки «кожен товаровиробник, керуючись власним інтересом і піклуючись про свою вигоду, найкращим чином задовольняє і суспільні інтереси» [15, c.368]. Істотну роль в дослідженні А. Сміта відіграють проблеми міжнародного обміну товарами. Пояснюючи вигідність і корисність такого обміну, А. Сміт зауважує: «Якщо продукт в будь-якій галузі промисловості перевищує попит на нього в цій країні, то надлишок слід відправляти за кордон і обмінювати на інші товари, на які в даній країні існує попит. Без такого вивозу повинна бути припинена частина продуктивної праці країни, і вартість річного продукту країни зменшиться. Лише за допомогою такого вивозу цей надлишок може придбати вартість, достатню для оплати праці і засобів, витрачених на його виробництво» [15, c. 370]. На думку А. Сміта, протекціонізм сприяє використанню підприємствами більшого капіталу, ніж було б потрібно для отримання даної продукції за міжнародної спеціалізації, оскільки насправді це є марнотратством. На його думку, при цьому можуть постраждати окремі підприємства, а нація в цілому виграє, і саме цей аналіз А. Сміта став базовим у класичній теорії обґрунтування політики вільної торгівлі з наголосом на послабленні протекціонізму.

Віддаючи належне значущості внеску А. Сміта в розвиток загальної економічної теорії і теорії міжнародного обміну, слід зазначити, що для сьогоднішніх умов неминучий парадоксальний висновок: якщо країна може знайти за кордоном всі необхідні блага за нижчою ціною і в необмеженій кількості, то їй вигідно купувати за кордоном все, що потрібно для споживання. Втім, на наш погляд, не слід надмірно активізувати таку форму економічної діяльності, що може врешті викликати небезпеку можливої появи економічної залежності від зовнішніх джерел постачання, навіть призвести до втрати суверенітету. Варто також відзначити, що навряд чи буде можливою велика ймовірність щодо вільного здійснення продажу продукції, що ставатиме перешкодою до зарубіжної закупівлі необхідних ресурсів. Значний інтерес в роботі А. Сміта викликає його ставлення до ролі держави в регулюванні економіки. «Великі нації, – стверджував А. Сміт, – ніколи не збідніють завдяки марнотратству і безрозсудності приватних осіб, проте вони нерідко бідніють у результаті марнотратства і безрозсудності державної влади. Весь або майже весь дохід в більшості країн витрачається на утримання непродуктивних елементів, до останніх слід віднести всіх тих, хто складає численний і блискучий двір, велику церковну організацію, чималі флоти й армії, які в мирний час нічого не продукують, а під час війни не можуть придбати нічого, що могло б покрити витрати на їх утримування хоча б на час військових дій. І коли кількість їх збільшиться вище необхідного, не залишиться достатньо для утримування продуктивних працівників, щоб відтворити їх продукт праці наступного року» [15, c. 365]. Цікаво, що ці висновки А. Сміта є актуальними й дотепер щодо величини та співвідношення витрат державного бюджету на армію, утримування державного апарату і ін.

У дослідженні Давида Рікардо «Початок політичної економії і оподаткування» (1817) також стверджується пріоритетність концепції вільної торгівлі на основі розробленого ним принципу порівняльних переваг. Подальший розвиток і вдосконалення аналізу теорії саморегульованої економіки і вільної торгівлі набули в роботах Дж. С. Мілля, творця теорії міжнародної вартості, представленої в «Основах політичної економії» (1848), С. Сісмонді, Ж. Б. Сея, американського економіста російського походження В. Леонтьєва та інших видатних представників класичної економічної теорії. Представники шведської школи – Е. Хекшер, Б. Олін і П. Самюельсон – створили теорію розміщення чинників виробництва («теорія HOS») [14, c. 17]. Таким чином, класична модель допускає, що ринкова економіка має внутрішній механізм саморегулювання, складовими якого є попит, пропозиція, гнучкі ціни на ресурси, враховуючи працю і готову продукцію, а головний рушійний елемент розвитку ринкової економіки – особистий інтерес в отриманні прибутку. Прихильники класичної економічної школи вважали, що тимчасове скорочення сукупного попиту не може служити причиною зниження реального обсягу виробленої продукції до рівня субнормального. Класична економічна модель припускає, що попит завжди буде достатнім, щоб поглинути весь обсяг продукції, виготовленої за даного рівня технології та наявних ресурсів («Закон Ж.Б. Сея»). 

Класична теорія почала домінувати в економічному аналізі, даючи змогу пояснювати явища й аналізувати економічний стан. Проте тривалий час багато вчених намагалися заперечувати класичну теорію. К. Маркс стверджував, що періоди надвиробництва і загальної депресії поступово ставатимуть більш масштабними й більш руйнівними, поки, нарешті, не зруйнують усю капіталістичну систему [11]. І насправді, велика депресія 1929-33 рр. похитнула цю віру в саморегулювання, оскільки класична концепція не була здатна пояснити такий глибокий економічний спад у світовій економіці.

Тому постала необхідність появи нової економічної теорії, що могла б пояснювати причини кризових явищ, прогнозувати й надавати рекомендації щодо формування антикризової державної політики. Вагомий внесок у розвиток економічної теорії подолання глобальних труднощів у критичні моменти для світової спільноти вніс видатний економіст ХХ ст. Дж. Кейнс, який розробив практичні рекомендації щодо виходу з великої депресії, а також засоби мирного економічного врегулювання наслідків Першої і Другої світових війн [16, c.375]. Видатним дослідженням у царині економіки є робота Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936), де він показав, що ринкова економіка першої третини ХХ ст. розвивалася нестабільно, і вся економічна система може залишатися в стані хронічної пониженої активності тривалий час, не виявляючи прагнення до пожвавлення або подальшого згасання. На думку Дж. Кейнса, вирішальну роль в економічній системі ринкового типу відіграє сукупний попит, що формує пропозицію. Дж. Кейнс був категорично не згоден із твердженнями класиків, згідно з яким зниження цін на ресурси й готову продукцію під час економічного спаду може відновити реальний випуск продукції і довести його до оптимального рівня. За твердженням Дж. Кейнса, психологічні чинники мають значно більше значення, ніж економічні розрахунки, при ухваленні рішень щодо вкладення інвестицій та ініціації різних проектів: «Велика частина нашої діяльності залежить скоріше від спонтанного оптимізму, ніж від математичних очікувань, що становить одну з характерних особливостей людської природи взагалі» [16]. Дж. Кейнс стверджував, що закон класичної та неокласичної економічних теорій, якому за яким «пропозиція автоматично породжує споживчий попит«, відомий як закон Ж. Б. Сея, не є вірним. Причиною неповної зайнятості населення Кейнс вважає природу ринкової економіки, якій властивий циклічний характер розвитку, у зв’язку з чим він проголошує, що найбільшим її недоліком нездатність забезпечити повну зайнятість. Не можна не погодитися з висновком Кейнса, що на основі теоретичних положень економістів-класиків знайти вихід з економічної кризи неможливо, і це під силу лише державі, яка має набір механізмів для впровадження великих соціально-економічних програм.

На думку Кейнса, найбільш важливою і необхідною умовою розвитку економіки є висока інвестиційна активність підприємців і держави. Національне виробництво прямо пропорційно залежить від капіталовкладень у науку, техніку, освіту, підготовку кадрів, правильну організацію праці й виробництва. Ця концепція, на наш погляд, є актуальною для сучасних економічних умов розвитку України, і подальші напрямки дисертаційного дослідження скоординовані згідно з установками даної тези.

Запропонований Кейнсом термін «мультиплікатор» як числовий коефіцієнт або множник, що відбиває розмір збільшення обсягу виробництва внаслідок збільшення інвестицій, дає відповідь на запитання: як вкладення інвестицій, що становлять відносно невелику частину національного доходу, здатне викликати коливання сукупної зайнятості й прибутку, амплітуда яких значно перевищує амплітуду коливань інвестицій? На нашу думку, розкритий Дж. Кейнсом економічний вплив ролі інвестицій як мультиплікатора для національного доходу, сукупної зайнятості й прибутку, має аналогічний прояв у поведінці попиту на сучасних кон’юнктурних ринках і відбивається у вигляді мультиплікатора коливань вторинного попиту на ринку промислових підприємств як похідного від коливань первинного попиту на ринку кінцевих споживачів. Ідеї та положення теорії Дж. Кейнса, що домінували в структурі економічної думки до 1960-х років, є актуальними для економіки України, яка знаходиться на етапі трансформації. Певна схожість у динаміці розвитку економіки України на цьому історичному етапі обумовлює необхідність нагальних заходів щодо спрямування курсу державної економічної політики на базі повного використання всіх ресурсів суспільства.

Енергетична криза 1970-х років призвела до бурхливого зростання цін на товари, особливо на нафту й показала, що в нових умовах Кейнсіанська модель є недостатньо ефективною. Слід зауважити, що енергетична криза та зростання цін змусили підприємства відшукувати потенційні джерела економії, і було виявлено, що ці джерела значною мірою знаходяться в царині оптимізації логістичних витрат, що розглядатимуться далі в дисертації. Серед фахівців відродився інтерес до грошей в економічній системі, на противагу позиції послідовникам Дж. Кейнса зменшувати їх значення. Засновником нової економічної «неокласичної» концепції став лауреат Нобелівської премії М. Фрідман, який вважав, що коливання пропозиції грошей навіть в умовах депресії більше впливало на розвиток подій, ніж вважали кейнсіанці. Головна концепція М. Фрідмана і його послідовників-монетаристів полягала в тому, що ринкова економіка функціонує найкраще, коли в неї не втручаються [17]. Фрідман дотримується принципу невтручання уряду у функціонування майже всіх елементів економічної системи, на його думку, серед усієї сукупності наявних важелів впливу на економіку демократичного суспільства перевагу слід віддавати грошово-кредитній політиці, оскільки вона не приводить до підвищеного диктату уряду і не обмежує індивідуальної свободи. Наведений аналіз історичної логіки різноманітних економічних теорій потребує розгляду ролі інноваційного підприємництва в економічних теоріях як каталізатора динамічного розвитку науково-технічного прогресу.