Глобалізація як домінуючий феномен світової економіки

 Глобалізація істотно впливає на економіку підприємств, а просування України до європейських стандартів економічного розвитку потребує принципово нових підходів до управління підприємствами, які базуються на принципах довгострокових відносин стратегічного партнерства і потребують формування відповідних економічних та фінансових структур [62, c.221]. Період після закінчення Другої світової війни характеризується посиленням прояву глобалізаційних процесів, що спрямовують діяльність підприємства [63, c.228]. Багато дослідників указують на їх упорядкований характер із помітним посиленням у 1960 р. [67]. У 1945-60 рр. домінуючу роль у світовій економіці відіграли такі промислові країни, як США, Велика Британія і Франція [90, c.394]. Особливе значення мали Сполучені Штати Америки як світовий лідер у техніці, економіці та лідер за величиною капіталу, вкладеного у вигляді прямих іноземних інвестицій, і кількості нових підприємств [92, c.24]. Змінилися також переваги в розміщенні прямих іноземних інвестицій: у 1938 р. дві третини світових інвестицій було розміщено в країнах, які розвивалися, що відповідало економічній концепції пошуку ресурсів, але до 1960 р. їхня кількість скоротилася до 40%. Д. Дуннінг указує на два головні мотиви вкладення капіталу за кордоном: пошук ресурсів і пошук ринків: у пошуках ресурсів корпорації розміщували свої інвестиції і філіали в країнах, що розвивалися, та в колоніях з метою експлуатації корисних копалини або розміщення екстенсивних галузей промисловості [124, c.461]. У пошуках ринків корпорації розміщували свої інвестиції у високо розвинених країнах Західної Європи і Північної Америки, в очікуванні прибутку від експорту товару зі свого підприємства [90, c.394]. Тенденція до збільшення інвестицій у пошуках ринків виявилася спочатку в країнах Західної Європи і в Канаді, а потім в Австралії. Певній переоцінці було піддано структуру іноземних інвестицій: істотно зросли інвестиції в переробну промисловість за рахунок сільського господарства і товарів суспільного споживання (від 15 до 35% за 1914-1960 рр.) [91, c.24].

У подальші роки однією з основних тенденцій у світовій економічній діяльності стало значне інвестиційне пожвавлення транснаціональних корпорацій. Транснаціональними корпораціями тут вважатимемо підприємства з операціями не менше, ніж у двох країнах, а також філіали або відділення, що вони мають, які належать цілком або частково материнському підприємству і діють під його контролем [92]. Т.Левіт указує на десятиразове збільшення іноземних інвестицій у 1967-88 рр. [155, c.92]. Переоцінці також піддавалася роль держави в загальних іноземних інвестиціях. За цей період великі інвестиції здійснила Японія, зарубіжні капіталовкладення якої збільшилися від 1,3 до 9,7% за 1967-1990 рр. Друге місце посіла Німеччина, участь якої у світових інвестиціях зросла з 2,7 до 9,1% у 1988 р. і на 10% у 1990 р. [156]. Зростання іноземних інвестицій транснаціональних корпорацій, що надходять з цих країн, відбулося за рахунок втрати гегемонії США і зниження світових іноземних інвестицій з 50,4 до 30,5% за 1967-1988 рр. За цей період змінилися також переваги транснаціональних корпорацій щодо місць розміщення інвестицій: велике значення набули такі країни, як Південна Корея, Тайвань, Гонконг і Сінгапур, а в середині 80-х років ХХ ст. – Малайзія, Таїланд і Філіппіни. Про це свідчить збільшення частки іноземних інвестицій, розміщених у цьому регіоні: з 14 до 39,6% за 1960-1988 рр. Водночас відбулося зниження зацікавленості інвесторів країнами Африки і Середнього Сходу, де частка світових інвестицій знизилася з 25,6 до 16,2% за 1960-1988 рр. [161].

У результаті швидкого економічного розвитку Південно-Східної Азії, Японія, країни ЄС і США в 1980-х роках створили згадувану вище Тріаду (Triad). К. Охмаї був першим автором, який використовував цей термін у книзі, і наразі країни Тріади стають головною ареною економічної діяльності в світі, оскільки до Тріади входятьвисоко індустріалізовані, розвинені й найбагатші країни світу [156]. Так у 1992 р. внутрішній торговельний оборот Тріади становив 75% загального обороту в світі [157]. Крім того, виробництво продукції в країнах Тріади становило в тому ж році близько 80% обсягу всього міжнародного виробництва [161]. Поява Тріади породила такі процеси і явища у світовій економіці як глобалізація ринків споживчих товарів, фінансових ринків і ринків праці, зміни місць розміщення інвестицій та промисловості, глобалізація виробництва, товарний обмін і форми діяльності підприємств [162].

Глобалізація ринків. На думку Д. Бадаракко, міжнародний товарний ринок можна визначити як глобальний, коли переваги споживачів у різних країнах однакові, а підприємства можуть збувати однакові продукти, використовуючи однакові рекламні кампанії [159]. Фінансовий ринок вважається глобальним, коли фінансові потоки спроможні охопити безліч країн за добу в пошуках найбільшої віддачі від вкладення інвестицій. Виробництво можна визначити як глобальне, коли фірма володіє джерелами натуральної сировини в одній країні, виробляє компоненти збірку за кордоном, а складання кінцевого продукту здійснює в якійсь іншій країні. Рішення ухвалюються на основі аналізу витрат, логістики, державної політики уряду та інших чинників [165]. Ринки Тріади піддалися глибокій гомогенізації, що виразилася в однорідності споживчих потреб, які усувають відмінності між регіональними ринками [166]. Відмінності можна відзначити, в основному, між старшими поколіннями споживачів країн і регіонів. Проте відмінностей майже немає в перевагах молодшого покоління споживачів Німеччини, Японії або США [167]. На ринках Тріади з’являються глобальні продукти, для яких місце виробництва не відіграє вирішальної ролі, оскільки в різних країнах є безліч філіалів з виробництва продукції [181]. Слід також підкреслити, що ринки Тріади характеризуються сильним споживчим попитом унаслідок високих доходів споживачів середнього класу. У 1999 р. середній валовий прибуток на душу населення (від лат. per capita) становив у США 33,67 тис. дол. США, Німеччині – 25,76 тис., Японії – 34,01 тис., у Франції – 24, 26 тис. дол. США [201]. Для порівняння, в Україні середній валовий прибуток на душу населення становив 639 дол. США у 1999 р. і збільшився до 2275 дол. США у 2006 р.

Однією з передумов глобалізації стало посилення можливостей споживачів, роздрібних продавців і виробників діяти в глобальному масштабі [320]. На думку Л. Фролової, глобалізацію можна розглядати як залучення всього світу до відкритої системи фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв’язків на основі новітніх комунікаційних і інформаційних технологій [223]. Згідно з Т. Фрідманом (Т. Friedman), в епоху глобалізації процвітатимуть країни, які найбільшою мірою дозволяють капіталізму руйнувати неефективні підприємства [17]. М. Шимаї зазначає, що в аспекті глобалізації основним чинником є вартість робочої сили: глобальний ринок диктує корпораціям вибирати місце розміщення міжнародних підприємств там, де вони можуть платити за інтенсивну роботу найнижчу заробітну плату працівникам [91, c.24]. На думку Дж. Кобба (J. Cobb), глобалізація змушує країни конкурувати між собою за наймання робочої сили, яка не має іншого вибору, як працювати за все меншу заробітну плату [92]. Дж. Дін (J. Dean) зауважує, що економічні системи повинні створюватися або управлятися таким чином, щоб підтримувати країну, а не руйнувати її [82]. О.І. Амоша наголошує, що для політичної економії незалежної України ключовою є роль уряду, спроможна регулювати умови підвищення економічної активності: рівень мінімальної заробітної плати, умови безпечної праці і стандарти забруднення навколишнього середовища [39, c.54]. Проте, якщо це приведе до підвищення виробничих витрат у країні, уряд може захистити виробників від зниження цін за рахунок імпорту товарів з країн, що мають нижчі стандарти [21, c.58].

Перехід до демократії і ринкової економіки, який триває в останні десятиріччя в Центральній і Східній Європі та в державах СНД, дає деякі підстави для оптимізму, проте він також перетворився на  соціальне і моральне лихо у багатьох сенсах. На думку Ханса Ван Зона (Hans Van Zon), економічна система, що існує в цих країнах, – це «економічна система, яка не є ні системою з ринковою економікою, ні економікою з централізованим плануванням; вона є новим типом соціально-економічної формації, яку можна віднести до категорії віртуальної економіки, що веде до економічної системи, яка руйнує свою власну економічну базу, і ключову роль в цьому сумному стані речей відіграє держава» [94, c.32]. Цей висновок можна проілюструвати розглядом посилення нерівності, зниження доходів населення. Швидкі темпи безробіття й падіння реальної заробітної плати і пенсій привели мільйони людей до зубожіння, зростання розриву прибутків між бідними і багатими: у Східній Європі й державах СНД у 1988-94 рр. частка людей, що живуть на дуже низькі доходи, зросла з 4 до 32%, або з 14 до 119 млн. осіб. Р. Макінтайр (McIntire) зазначає, зокрема, що навіть у відносно благополучному прикладі Польщі понад 20% населення живе в бідності [69].

Основні тенденції розміщення інвестицій і виробництва. Поява Тріади змінила розміщення промислових підприємств і сам процес виробництва в цих країнах. Для глобалізаційних процесів характерна значна спеціалізація і домінуюче виробництво в окремих галузях промисловості. Країни Тріади домінують у виробництві, що потребує передових технологій і дуже великих витрат на дослідження та розвиток. Завдяки технічним і фінансовим можливостям, ці країни роблять акцент на розвиток інноваційних галузей, вимагають яким необхідні нові патенти і наукові рішення.

Останнім часом посилилось прагнення до певної спеціалізації окремих регіонів Тріади за витратами на дослідження і розвиток. Американський регіон виділяє значні кошти на дослідження в таких областях, як біотехнологія, генна інженерія та напівпровідники. Японія робить акцент на волоконну оптику, кераміку і масове виробництво мікросхем, тоді як ЄС виділяє значні суми на хімічну і фармацевтичну галузі промисловості [179, c.35]. Найчастіше нові технології використовуються у виробництві, розміщеному в Тріаді, проте наголошується також переміщення виробництва між країнами Тріади, пов’язане не лише з галузевою, але й зі структурною спеціалізацією інвестування на дослідження і розвиток. Так, в останні десятиріччя американські фірми роблять акцент на розробку нових технологій і продуктів, тоді як японські та німецькі фірми зосереджують зусилля на рішеннях, пов’язаних з виробничим процесом. Японські фірми продукують дешевшу і якіснішу продукцію, оскільки переймають продукти у підприємства - інноватора [126, c.53].

Разом з міжнародним характером виробництва в світі відбулося збільшення інвестицій, а також спостерігалися якісні зміни. На цей процес вплинули такі чинники, як міжнародний характер виробництва, зростання компаній і збільшення кількості транснаціональних корпорацій в світі, а також перебіг загальних економічних процесів глобального характеру. Іноземні інвестиції здійснювалися, перш за все, транснаціональними корпораціями, що належать Тріаді. На рубежі 80-90-х років інвестиції 300 найбільших світових компаній становили 70% загальних іноземних інвестицій [179, c.54]. У той же період інвестиції великих і малих підприємств країн Тріади складали 97,2% загальних зарубіжних підприємств [179, c.56]. Аналіз прямих зарубіжних інвестицій Тріади за останні 20 років указує на певні зміни в участі окремих країн і напрямів інвестування. Кожен регіон Тріади має свою «базу», або країну, в яку найчастіше вкладаються інвестиції, для забезпечення інвесторам вигідного положення для розвитку. Незважаючи на збільшення інвестиційних переваг, пов’язаних зі структурою ринків, як і раніше, існує необхідність пошуку ресурсів.

В аналізі Д. Дуннінга наголошується на значенні інтернаціоналізації і глобалізації діяльності транснаціональних корпорацій для придбання стратегічних активів (матеріальних і нематеріальних), а також посилення їх міжнародної конкурентоспроможності [124, c.461]. Слід додати, що в інтернаціоналізації корпорації вирішальним чинником будуть критерії ефективності, пов’язані з раціональним використанням організаційних структур для підвищення прибутковості при спільному управлінні географічно поширеною економічною діяльністю. Для розвинених країн слід зазначити наявність негативних аспектів поділу міжнародного виробництва: у країнах Тріади спостерігається зростання безробіття серед молоді та некваліфікованих робітників. Професор М. Портер вважає, що це явище пов’язане з розміщенням екстенсивного виробництва в країнах з компаративними конкурентними перевагами [218, c.43]. Країни Тріади шукають в глобальному масштабі дешеву робочу силу і дешеві джерела напівфабрикатів, у результаті проведення подібної кадрової політики і вдосконалення технології, продуктивність праці в розвинених країнах збільшилася вдвічі, що розглядається як значний успіх глобалізації економічної діяльності останніх років [179, c. 23]. Наведений аналіз показує, що українські підприємства знаходяться в умовах складної глобальної конкуренції, тому мають прагнути використовувати і переймати сучасні стратегії та методи управління, що дозволяють уникнути загроз ворожого поглинання і подальшого перетворення на сировинний придаток глобальних корпорацій.

Передумови прискорення формування процесу глобалізації. Слід зазначити чисельні дискусії в економічній літературі з приводу повної бази чинників, що обумовлюють процес глобалізації економічної діяльності, з їх поділом на п’ять груп чинників: ринкові, фінансові, державні, конкурентні й додаткові [156]. Проте, на наш погляд, крім фінансових, ринкових і політичних сил, варто визнати важливу роль логістичного чинника постачання ресурсів і товарів на ринок. Ця точка зору наближається до концепції Д. Дуннінга про пошуки ресурсів, ринків і стратегічних активів [124, c.462]. Комплексні чинники запропонували також дослідники П. Дікен [165] і розвинула А. Зорська [167]. На їхню думку, існує багато чинників, що формують економічну діяльність, і вони є взаємозалежними. П. Дікен указує на три головні групи чинників: науково-технічний прогрес, зміни в міжнародній конкуренції та економічна політика держави. Втім, слід зазначити, що  запропонована в дисертації концепція з урахуванням логістичного чинника є більш повною і такою, що враховує комплексний вплив макросередовища бізнесу [229-232].

Як зазначалося вище, Дж. Шумпетер розглядає інноваційні технології та креативну деструкцію як основний двигун економічного розвитку [20, c.235]. Зміни технології приводять, з одного боку, до масового виробництва, а з іншого – до гнучкої спеціалізації. Масове виробництво, завдяки стандартизації і типізації, дозволяє корпораціям істотно знизити виробничі витрати, проте приводить до розміщення екстенсивної промисловості в регіонах з компаративною конкурентною перевагою, що, у свою чергу, привело до зростання інтернаціоналізації економічної діяльності. На думку С. Фрімана (C. Freeman), в результаті технологічних змін гнучка спеціалізація формується в наступних основних системах: інформаційних технологіях, біотехнологіях, технологіях матеріалів, енергетичних і космічних технологіях [166]. Інформаційні технології впливають на глобалізаційні процеси у сфері інфраструктури, виробництва і збуту. Завдяки удосконаленням у царині логістики, транспорту і зв’язку, для учасників світового ринку значно скоротилися відстані і час на їх подолання, зведені до мінімуму будь-які перешкоди для потоків товарів, послуг та інформації в глобальному масштабі, завдяки чому управління фірмами стало ефективнішим, а в результаті – дешевшим, за допомогою впровадження сучасних технологій виробництва. Завдяки технологічним досягненням в області засобів телекомунікації відбулася глобалізація і гомогенізація потреб, унаслідок чого в корпорацій зросли можливості отримання вигод ефекту масштабу і діапазону виробничої та маркетингової діяльності. Досягнення інформаційних технологій привели до підвищення еластичності функціонування транснаціональних корпорацій, завдяки швидшому реагуванню на зміни ринку, можливостям доставки і новим технологіям виробництва, привели до зростання попиту на техніко-технологічні й організаційні інновації, а також на робітників високої кваліфікації. Розвиток високих технологій зумовлює значні витрати транснаціональних корпорацій на дослідження і розвиток. Великі фінансові витрати обумовлюють необхідність їх повернення, використовуючи ефекти масштабу продажів і конкурентної співпраці з іншими транснаціональними корпораціями, проте великі витрати на дослідження і розвиток доступні лише глобальним корпораціям з країн Тріади. Наведені вище аспекти прояву феномена глобалізації світових економічних процесів слід вважати одним з основних агентів багатобічних змін, пов’язаних з міжнародною конкуренцією, що розглядаються далі в наступному підрозділі.

Функціональні зміни в міжнародній конкуренції. Бурхливий розвиток технологічного прогресу протягом останніх десятиріч вплинув також на умови конкуренції в міжнародному масштабі. Ці зміни відносяться до попиту і до пропозиції, а також відбиваються в тенденціях конкуренції до олігополії [154]. Зміни споживчого і промислового попиту виявляються в збільшенні доходів учасників ринку, при одночасному згладжуванні диспропорції. Одночасно з’являються тенденції гомогенізації потреб споживачів, які в результаті приводять корпорації до глобалізації діяльності. Разом з тим, дуже великі культурні відмінності окремих регіонів диктують необхідність пристосування до національних ринків. Дослідники С. Прахалад і В. Доз указують на необхідність пристосування діяльності корпорації до локальної специфіки, що може бути обумовлена специфікою даної галузі, наприклад, продовольчі продукти високого ступеня переробки [168]. Деякі автори виокремлюють парадокс двох протилежних тенденцій: глобалізації і локалізації, в яких є культурні відмінності, історичні відмінності й відмінності в ментальності [69]. Зміни з боку пропозиції проявляються у підвищенні швидкості, еластичності, диференціації та масштабах виробництва. Глобалізаційні процеси призвели до так званого «свердлення» організаційних структур, що привело підприємства до відмови від структур, інтегрованих по вертикалі: замість них з’являються віртуальні підприємства з сітьовими зв’язками, що перетворюються на важливе джерело конкурентних переваг у міжнародному масштабі [109, с.106]. Процеси олігополізації ринків відбуваються у міжнародному масштабі, що виражається в зменшенні значення цінових інструментів конкуренції на користь техніко-технологічних і організаційних інновацій. Певні галузі економіки охоплені декількома десятками фірм, що перемогли колишні джерела конкурентних переваг, в деяких з них з’являються симптоми гіперконкуренції [159]. До цих галузей можна віднести такі, як інформаційну, комп’ютерну, напівпровідникову, телекомунікаційну та логістична галузі. Більшою мірою олігополізація торкнулася таких секторів економіки, як банківська справа, економічний консалтинг та маркетингові послуги з реклами. Сектори з олігополістичною конкуренцією характеризуються також значними трансакційними зв’язками між корпораціями, що приводить до посилення їх взаємозалежності. Зміни в міжнародній конкуренції пов’язані з появою бар’єрів входу на ринки, до яких відносяться: високі технологічні вимоги, економії масштабу, відсутність доступу до каналів дистрибуції, формально-організаційні бар’єри, важкий доступ до постачальників. Ці бар’єри найчастіше встановлюються сильними корпораціями, що функціонують у даному секторі [180, с.39]. Крім того, існують високі економічні бар’єри входу, що виникають зі специфіки залучених матеріальних і нематеріальних активів [181, с.84].

Економічна політика держави. Третьою групою чинників, що формують і обумовлюють процеси глобалізації та міжнародної конкуренції, є економічна політика держави, що виражається, переважно, в лібералізації потоків виробничих чинників і товарів (послуг) між окремими країнами. Одним з чинників, що сприяють глобалізації ринків, є створення фінансових і комерційних інститутів глобального характеру. Фінансові інститути мали на меті підтримку дерегулювання фінансового ринку за допомогою еластичніших міжнародних фінансових потоків. Завдяки цим заходам фінансовий ринок є одним з найбільш глобалізованих секторів у світі, і разом з глобалізацією фінансів прискорилися процеси у виробничих секторах, проте це стало можливим у результаті проведення відповідної політики державами щодо місць розміщення іноземних інвестицій, а також трансферту прибутків від економічної діяльності в даній країні. Важливе значення в глобалізації фінансових ринків мають світові організації, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), або Світовий банк. Головною метою МВФ є фінансова допомога, що надається країнам, які мають тимчасові труднощі з платежами. Ця допомога найчастіше виражається в наданні короткострокових (3-5 років) кредитів після виконання позичальником відповідних умов (наприклад, підвищення податків). За допомогою системи кредитів МВФ забезпечує ліквідність міжнародних фінансів, уникаючи практики реструктуризації торгівлі, й упорядковує баланс платежів. Іншим важливим фінансовим інститутом, який сприяє глобалізації економічної діяльності, є МБРР. Метою Світового банку є сприяння розвитку світової торгівлі, а також ініціація дій, спрямованих на створення світової рівноваги платежів. Одним з головних чинників, що формують процеси глобалізації економічної діяльності в рамках економічної політики держави, є лібералізація міжнародної торгівлі. Дії з лібералізації міжнародної торгівлі проводилися в двох напрямах: багатобічному (світовому) і регіональному. Багатобічні дії з лібералізації світової торгівлі відбувалися, в основному, за сприяння Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (англ. GATT, General Agreement on Tariffs and Trade). Створення угоди GATT призначалося для чотирьох основних цілей: введення загальних правил вільної світової торгівлі, зниження тарифів, які в ході восьми раундів переговорів знизилися з 40% до 5%, заборона на проведення кількісних обмежень та впровадження інших нетарифних бар’єрів, а також усунення торговельної дискримінації, зокрема, застосування обмовок щодо найбільшого сприяння [130]. Крім того, угодою GATT були створені закони і правила світової торгівлі, а також виконувалися переговорний-арбітражні функції. Важливою торговою організацією міжнародного характеру є Організація європейської співпраці і розвитку (англ. OECD), до якої входять високорозвинені країни світу. Головними цілями діяльності ОЕСD є: прискорення економічного розвитку країн-членів ЄС, а також розвиток світової торгівлі за правилами, позбавленими будь-якої дискримінації. Подібно до інститутів глобального масштабу, головну роль тут зіграли регіональні торговельні угоди [163]. Особливе значення мають: Європейський Союз, що об’єднує на сьогодні 25 країн, а також Північно-Американська угода про вільну торгівлю (NAFTA). Крім того, все більше країн встановлюють регіональні економічні зв’язки; наразі функціонує більше 70 міжнародних регіональних угод, що передбачають більш тісну співпрацю [135]. Корпорації, які діють у міжнародному масштабі, відшкодовують великі трансакційні витрати. У пошуках обмеження витрат, підприємства все більше схиляються до формування різних стратегічних зв’язків, особливо віддаючи перевагу стратегічним альянсам, які знижують витрати на дослідження і розвиток, загальні витрати функціонування, або підсилюють ринкову позицію партнерів в глобальному секторі економіки. Діяльність корпорацій в специфічних умовах національних ринків пов’язана з інвестиційними ризиками, бюрократичними витратами, а також витратами на адаптацію і координацію. В результаті корпорації укладають стратегічні альянси з місцевими конкурентами для обмеження витрат, що виникають унаслідок діяльності на даному ринку, трансакційних витрат і можливості легкого виходу з альянсу у разі поразки. Зважаючи на потенціал стратегічних альянсів в розвитку та управлінні підприємствами, чинник стратегічних альянсів розглядатиметься далі в дисертації більш детально.

Чинники конкурентної переваги країн. Останніми десятиріччями вчені відзначають, що підприємства в багатьох галузях промисловості конкурують з іноземними компаніями як на вітчизняному, так і на зарубіжному ринках, тому для цілей дослідження необхідно з’ясувати причину успіху на глобальному ринку окремих підприємств і галузей промисловості. Професор М. Портер запропонував модель конкурентної переваги країни, окремих галузей і підприємств на світовому ринку [218, с.35]. Елементи моделі конкурентної переваги країн М. Портера представлені наступними чинниками:

умови чинника: природні ресурси, трудові ресурси, освіта; чинники якості життя, що відбивають спроможність держави перетворювати свої природні ресурси, освіту та інфраструктуру на конкурентну перевагу.

умови попиту: розміри ринку, якість попиту, відповідність світовим тенденціям попиту на світовому ринку, в основу яких покладені кількість і досвід споживачів на внутрішньому ринку для промислового продукту.

суміжні й допоміжні галузі: наявність кластерів, концентрованих груп постачальників. Фірми і галузі, прагнучи до лідерства на глобальних ринках, мають потребу в концентрації кластерів – постачальників світового класу, що прискорюють інноваційні процеси;

стратегія компанії, структура і конкуренція: число фірм у галузі, інтенсивність конкуренції, державна або приватна форма власності. Ці чинники складаються з умов, що визначають спосіб організації та управління підприємствами, разом з інтенсивністю конкуренції на внутрішньому ринку.

У дослідженні М. Портера були проаналізовані підприємства з більше як ста галузей промисловості, і загальним фактом було те, що підприємство, яке добилося успіху на світовому ринку, спочатку вибороло успіх у жорсткій конкуренції на внутрішньому ринку. Звідси конкурентна перевага для підприємств, які виходять на глобальний ринок, зростає за допомогою постійного вдосконалення, інновацій і змін. Важливо, що отримати прибуток на глобальних ринках можуть малі й середні підприємства, використовуючи такі стратегії управління, як ніші іноземних ринків або особливу інформацію, ліцензії або технологію. Малі підприємства мають певну перевагу перед великими конкурентами, оскільки можуть продавати інтелектуальну власність іноземним фірмам, з яким вони безпосередньо не конкурують.

Підсумовуючи вищевикладене, можна виділити три основні тенденції наприкінці ХХ ст., що істотно впливали на світову торгівлю: поступове ослаблення політики економічного протекціонізму, яку проводили окремі країни, формальна економічна інтеграція і вільна торгівля між країнами, а також глобальна конкуренція серед глобальних компаній за глобальних споживачів. Протекціонізм як практика захисту економіки країни від іноземної конкуренції на основі тарифів і квот, засновує головний економічний аргумент у збереженні ним робочих місць, захисті політичних гарантій країни, забезпеченні економічної незалежності й заохоченні розвитку вітчизняної промисловості. Проте, за класичною економічною теорією, будь-які перешкоди, митні тарифи і квоти стримують світову торгівлю і в результаті приводять до підвищення цін внутрішнього ринку на товари і послуги, що виробляються підприємствами під захистом урядової політики протекціонізму. Очевидно, для успішного розвитку держава повинна вміти дотримувати компроміс, знаходячи баланс між лібералізацією торгівлі й протекціонізмом, оскільки повна лібералізація несе загрозу втрати економічного суверенітету країни, а протекціонізм приводить до застою економіки, послаблення конкуренції, збільшення виробничих та інших витрат.

Не дивлячись на те, що кожна країна займається певними формами протекціонізму, протекціонізм зменшився за останні 50 років, в основному завдяки зазначеній вище Генеральній угоді з тарифів і торгівлі, основною метою якої було обмеження бар’єрів у торгівлі й сприяння розвитку світової торгівлі шляхом зниження тарифів, що створюють ці бар’єри. Оскільки ця угода явно не спрямована на безтарифні торговельні бар’єри, квоти і світову торгівлю послуг, тому в 1995 р. у рамках Уругвайського Раунду виникла організація у справах світової торгівлі або СОТ - Світова Організація Торгівлі (англ. World Trade Organization, WTO), початковою метою якої була реалізація угод GATT . Наразі країни-члени СОТ відповідають за понад 80% світової торгівлі [320]. Нещодавно Україна також стала повноправним членом СОТ.

Наступна тенденція, посилення економічної інтеграції, виявляється у формуванні поряд країн з схожими напрямами економіки транснаціональних торгових груп або підписанні торгових угод, метою яких було сприяти розвитку вільної торгівлі між країнами-учасницями і підсилювати економіку своїх країн. Приклади представляють вищезгадані ЄС, NAFTA і Зони Азіатської вільної торгівлі, що становлять разом 70% обсягу світової торгівлі. Зокрема, завдяки однорідності стандартів для продуктів і упаковки в ЄС стали можливими загальноєвропейські маркетингові стратегії, зменшення регулюючих розбіжностей у рекламі й просуванні товарів, обмежень що накладаються країнами, а також усунення більшості тарифів, які впливали на практику ціноутворення. Логістична дистрибуція по всій Європі з єдиного місця розташування в одній з 25 країн ЄС стала реальною в умовах відкритих кордонів.

Поліпшуються умови лібералізації торгівлі в Південно-східній Азії. Хоча ці торговельні домовленості менш офіційні, ніж угоди, укладені ЄС або NAFTA, вони також понизили тарифи між країнами і сприяли світовій торгівлі [179, с. 22]. Поява глобального ринку без економічних меж створила нову реальність для підприємств, і сучасним двигуном світової торгівлі є глобальна конкуренція між глобальними компаніями за глобальних споживачів. Глобальна конкуренція характерна для автомобільної, фармацевтичної, електронної, аерокосмічної, телекомунікаційної та легкої галузей промисловості. Інші галузі, що конкурують у глобальному масштабі, у т. ч. безалкогольні напої, косметика, легкі сніданки і роздрібна торгівля. Останнім часом ефективним способом задоволення вимог глобальної конкуренції є взаємини співпраці та партнерства, що реалізуються у вигляді глобальних стратегічних альянсів. Стратегічні альянси розглядаються тут як угоди між декількома незалежними фірмами для співпраці з метою досягнення спільних цілей, таких як конкурентна перевага або створення споживчої цінності [179, с.43]. Детальніше логістичні стратегії управління на основі стратегічних альянсів розглядаються в наступному розділі дисертації.

Глобальна конкуренція серед глобальних компаній концентрує зусилля на виявленні глобальних споживачів, що складаються з груп споживачів, які живуть у різних країнах і регіонах світу, мають однакові потреби або шукають подібні характеристики і вигоди у продуктах або послуг [320]. Очевидно, передбачається поява глобального класу з середнім доходом, ринку молоді й елітарного сегменту, що використовують загальний асортимент продуктів і послуг, незалежно від місця розташування. Підприємства не можуть ігнорувати великий потенціал глобальних ринків, оскільки стосовно України потенційні споживачі володіють близько 75% світової купівельної спроможності. Глобальні ринки зростають швидше, ніж відповідні ринки всередині країни, що стає важливим фактом, як для великих, так і невеликих підприємств малого і середнього бізнесу. Аналіз масштабів світової торгівлі, а також задач, пов’язаних з глобальним бізнесом, показує, що обсяг світової торгівлі збільшувався щорічно в середньому на 12% після 1970 р. і перевищив 453  трлн. дол. у 2007 р. [137]. Проведені товари і предмети споживання становлять 80% світової торгівлі; індустрія послуг, ураховуючи телекомунікації, транспорт, страхування, освіта, банківські послуги і туризм становлять близько 20% світової торгівлі [320]. Держави і регіони світу беруть неоднакову участь у світовій торгівлі, що відбивається у взаємозалежності між галузями, країнами та регіонами, а також виявляється в експорті й імпорті країни, компанії, промисловості та регіону. Глобальні потоки світової торгівлі створюють країни Північної Америки, Західної Європи, країни азіатсько-тихоокеанського регіону і решта учасників світової торгівлі, у т. ч. потоки торгівлі всередині регіонів. Країни згадуваної вище Тріади – США, Західна Європа і Японія - разом створюють дві третини обсягу світової торгівлі [179]. Зазначені вище три основних тенденції, що зробили кардинальний вплив на світову торгівлю та практику управління економічною діяльністю і своєю економічною природою зобов’язані феномену глобалізації як основній реалії сучасного світу. При розробці стратегій управління підприємства повинні враховувати три особливості світового ринку: задовольняти потреби вибагливого світового споживача й отримувати вигоди з тенденцій лібералізації, що сприяють вільній торгівлі між промислово розвиненими країнами, досліджуючи можливості торгівлі в Західній Європі й державах СНД. Пошуки глобальних ринків іноземними учасниками ринку суттєво впливають на світову торгівлю. Наведений аналіз змін, пов’язаних з міжнародною конкуренцією, показує, що дані зміни обумовлюють необхідність упровадження інновації, задекларованої вище в розділі, яка розглядається як об’єктивна даність глобалізації, що приводить до подальшого розгляду інновацій як механізму розвитку економіки та підтримування конкурентоспроможності підприємства і держави.