---

Концепція капіталу як методологічна основа бухгалтерського обліку і облікової політики в умовах глобалізації

Концепція капіталу як методологічна основа бухгалтерського
обліку і облікової політики в умовах глобалізації

Історія розвитку суспільства невід’ємно пов’язана із процесами глобалізації та накопиченням економічних ресурсів. Ці процеси характерні також і для сучасного етапу становлення та розвитку ринкових відносин. Посилення інтеграційних процесів, злиття різноманітних грошових потоків та концентрація капіталу, – ось характерні ознаки глобалізації, що визначає необхідність відповідної структурної перебудови вітчизняної економіки. Передусім це стосується управління грошовими потоками, створення і забезпечення повноцінного функціонування ринку капіталів, який в економіці розвинутих країн виконує важливі функції. З оптимізації процесів накопичення, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів між підприємствами (фірмами, компаніями). Ефективність міжнародних ринків капіталу, як зауважує Вік Сіммонз, залежить від довіри суспільства, а її неможливо одержати без своєчасного надання повної, релевантної і надійної інформації – тобто, без належного рівня прозорості. Надійна структура корпоративної звітності необхідна світовим фінансовим ринкам [62, с. 11].

Необхідною умовою входження України у міжнародні ринки капіталу є зближення зі світовою практикою бухгалтерського обліку. За таких умов виникає потреба у структурній реорганізації економічних відносин, удосконаленні управління та облікової системи, яка повинна задовольняти запити суб’єктів господарювання щодо необхідної обліково-аналітичної інформації. Будь-які зміни в організації бухгалтерського обліку мають сенс тільки у тому випадку, коли вони зумовлені потребами системи управління. Система обліку повинна органічно вписуватись у загальну організаційну структуру управління [176, с. 103]. На сучасному етапі розвитку виробничих відносин в Україні такі зміни очевидні.

Визначення шляхів удосконалення обліку неминуче пов’язано з капіталом – основною складовою системи управління, оскільки капітал у широкому розумінні – це все, що здатне приносити дохід [265, с. 146], це фактор виробництва [175, с. 84]. Він є необхідною умовою організації та здійснення підприємницької діяльності, джерелом формування активів підприємства. Чим більша здатність капіталу до розширеного відтворення – тим ефективнішою буде діяльність суб’єкта господарювання.

Не випадково вітчизняні науковці визначають бухгалтерський облік як економічну науку господарювання – науку про ведення господарства [292, с. 3], як безперервне документально обґрунтоване відображення капіталу підприємства і процесів господарської діяльності [15, с. 8].

Дослідження суті капіталу як економічної категорії велися вченими різних країн протягом багатьох століть, практично, безперервно. Тому головні аспекти його участі у формуванні виробничих відносин вивчені досить глибоко та всесторонньо.

У наукових дослідженнях від стародавніх філософів до сучасних учених-економістів простежується зв’язок капіталу з накопиченням багатства, яке «бере участь в процесі виробництва» (Е. Вреден [44, с. 107]) та «утворює додану вартість» (А. Сміт [284, с. 54]). Капітал – це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає [218, с. 210], це – «кошти для інвестицій або кошти, що можуть бути використані для продукування подальшого багатства» [348, с. 24; 350, с. 165].

«Капітал є джерелом утворення багатства інвесторів підприємств, добробуту найманих працівників та через фінансову систему країни - усіх членів суспільства» [343, с. 18].

Відносно накопичення капіталу ще філософ Аристотель зауважував: «Всі, хто займається грошовими оборотами, прагнуть збільшити свої капітали до безмежності» [4, с. 26]. «Тільки в руках приватних осіб починають нагромаджуватися капітали. Деякі з них, природно, прагнуть використовувати їх для того, щоб зайняти роботою працелюбних людей, яких вони забезпечують матеріалами та засобами існування, розраховуючи отримати вигоду від продажу результатів їх праці або на тому, що, ці працівники додали до вартості оброблюваних матеріалів» [284, с. 50].

Разом з тим ще в працях Платона приватна власність розглядалась як джерело нерівності [237, с. 196], тобто підкреслюється соціально-економічна сутність капіталу.

К. Маркс категорію «капітал» розглядав у ракурсі виробничих відносин. «Капітал – це не річ, а визначені, суспільні блага, які належать певній історичній формації суспільства, виробничі відносини, представлені в речі та які надають їй специфічний суспільний характер» [183, с. 380-381]. Отже, з поняттям «капітал» тісно пов’язані соціально-економічні процеси, які стосуються інтересів і прав людини. Важливим є зауваження німецького філософа М. Нордау: «Фінансові кризи – не що інше, як ... удар, яким крупний капітал висмоктує колективний надлишок заробітку нації...» [32, с. 595].

У даному дослідженні використовується теза Ф. Бекона, який писав: «Багатство – добро, коли служить нам, і зло, якщо ми служимо йому» [32, с. 590].

Об’єднання фінансового та промислового капіталу веде до збільшення його обсягів, що є об’єктивною умовою розвитку держави та підвищення добробуту суспільства. Якщо взяти до уваги, що капітал може формуватися як у грошовій, так і матеріальній формах, то накопичення значного обсягу капіталу саме в матеріальній формі може у майбутньому перетворити суспільство на його заручника. Це пояснюється тим, що під впливом фактора часу продуктивна сила матеріалізованого капіталу знижується. Саме такі обставини призвели до того, що за часів радянської економіки, основні засоби досягли астрономічних обсягів, що призвело до стійкої тенденції зниження ефективності їх використання та здатності відшкодовувати свою первинну вартість і приносити дохід. За результатами дослідження процесів руху капіталу на промислових підприємствах О. В. Ярощук дійшов висновку, що кошти у вигляді засобів виробництва тільки у тісному тандемі з працею та підприємницькою ініціативою здатні створювати додаткову вартість і, отже, набувати ознак капіталу [343, с. 13].

Характеризуючи категорію «капітал» С. М. Деньга виділяє такі його головні ознаки [61, с. 15]:

-        капітал – це не спожиті, а нагромаджені блага;

-        капітал – це засоби (активні);

-        капітал передбачає його обов’язкове вкладення (інвестування);

-        капітал – обсяг інвестованих засобів;

-        капітал існує задля одержання доходу, прирощення капіталу або отримання інших благ;

-        капітал – це власність;

-        капітал – це вартість, виражена у грошах;

-        проявляє свої якості з часом (у довготерміновій перспективі);

-        відрізняється від кредиторської заборгованості;

-        змінюється під впливом доходів і витрат від господарських операцій.

Відповідно до П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал» з метою розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємствами складається «Звіт про власний капітал» (форма 4), а серед головних завдань бухгалтерського обліку виокремлюється облік та складання звітності про рух капіталу. В своїх дослідженнях Я. Д. Крупка зазначає, що першим, хто оцінив значення повного і правильного подання у бухгалтерському обліку та звітності капіталу, був Джеймс Вільямс Фультон. Рахунок капіталу, на думку цього вченого, втілює в собі мету бухгалтерського обліку, все інше – тільки засоби для досягнення поставленої мети, а кожен рахунок бухгалтерського обліку – це розшифровка капіталу власника. Такої ж думки дотримується Я. В. Соколов, стверджуючи, що права інвестора в обліку відображені на рахунку капіталу, а інші рахунки – це лише деталізація, структура вкладеного капіталу [158, с. 200].

В. М. Опарін зауважує, що «основною метою раціонального використання капіталу є... надання капіталу ознак фінансових ресурсів» [217, с. 26]. На думку Н. М. Малюги, «здатність системи обліку сприяти акумулюванню капіталу доцільно розкривати з позицій фінансів» [180, с. 84].

Науковці зазначають, що капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів у разі залучення його фірмою в оборот з метою одержання прибутку [10, с. 64; 148, с. 40]. Л. М. Кіндрацька подальшу активізацію процесів реформування системи бухгалтерського обліку також пов’язує з капіталом. При цьому вона відокремлює три групи змін:

Перша: поширення абсолютно нових інформаційних технологій, що дозволяє практично повністю автоматизувати облік. Це зумовлює появу нових форм облікових записів.

Друга: система бухгалтерського обліку безпосередньо ув’язана з капіталом.

Це дуже важливий аспект реформованої системи бухгалтерського обліку, оскільки практично кожне питання банківської справи так чи інакше виходить на певний обсяг капіталу. Зрозуміло, що методика обліку капіталу має забезпечити формування всієї необхідної інформації на запит керівництва та на вимогу наглядових органів.

Третя група змін: стосується розширення сфер впливу транснаціональних корпорацій. Саме це зумовило виникнення так званого міжнародного обліку [147, с. 199-200].

На зміну підходів до трактування сутності «капіталу» суттєво впливають процеси глобалізації.

Узагальнюючи наукові дослідження явища «глобалізація», слід зазначити, що глобалізація стосується таких теоретичних і практичних аспектів як: концепції капіталу, злиття різноманітних грошових потоків, організаційні форми накопичення та консолідації капіталу (активів), формування облікової політики, бухгалтерський облік, фінансова звітність окремих підприємств, материнської компанії та консолідація фінансової звітності дочірніх підприємств, контроль та управління капіталом.

Розширення процесів інтеграції капіталу до меж світової економіки та розвиток ринку капіталу невід’ємно пов’язані із поглибленням уніфікації і стандартизації фінансових звітів.

Під стандартом фінансової звітності польські науковці розуміють певний зразок, норму або принцип, визнані відповідними об’єднаннями бухгалтерів, які дають поштовх для розвитку ринку капіталу, а звідси, – для зростаючого попиту на фінансову інформацію. Також цьому сприяє виникнення міжнародних господарських корпорацій, з якими пов’язані міжнародний обіг капіталу та трансферти прибутку. Все це призводить до необхідності забезпечення:

а) рентабельності та вірогідності бухгалтерських даних;

б) порівняння даних бухгалтерського обліку в часі та просторі (на державному й міжнародному рівні);

в) однозначної інтерпретації фінансової інформації [24, с. 97].

Концепція капіталу покладена в основу різних систем обліку і відповідних облікових політик. На будь-яку систему бухгалтерського обліку суттєво впливають три фактори:

Перший фактор – база оцінки активів.

Виокремлюється:

-        історична собівартість – оцінка активів підприємства проводиться, виходячи з фактичних витрат на їх виробництво або придбання (ІС);

-        поточна собівартість – сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена у випадку придбання на даний момент такого ж або еквівалентного активу, тобто недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, необхідна для погашення зобов’язань на поточний момент (ПС) [258];

-        загальний індекс цін – відображає зміни загальної купівельної спроможності. Ідея обліку полягає в тому, що всі або окремі статті перераховуються для відповідних змін у загальному індексі цін (ЗІЦ) в показниках стабільної грошової одиниці, наприклад, Євро.

Другий фактор – концепція підтримки капіталу – фінансова або операційна.

Третій фактор – одиниця виміру.

Принциповий вибір: номінальна або постійна (стабілізована) купівельна спроможність.

Ці фактори слід враховувати у комбінаціях, як наведено у (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Вплив факторів на систему бухгалтерського обліку активів

	Оцінка активів	Концепція підтримки капіталу	Одиниця виміру	Система бухгалтерського обліку
1	ІС	Фінансова	Номінальна	на основі ІС
2	ІС	Фінансова	ЗІЦ	на основі ЗІЦ
3	ПС	Операційна	Номінальна	на основі ПС

Джерело: [258, с. 182]

 

За основу оцінки активів при складанні підприємствами фінансових звітів найчастіше береться історична собівартість, у поєднанні з іншими оцінками.

Концепція капіталу і його збереження є однією із найважливіших методологічних основ МСБО. Відповідно до МСБО економічна сутність капіталу розкривається на засадах таких концепцій:

-        фінансової концепції капіталу;

-        фізичної концепції капіталу;

-        концепції збереження капіталу і визначення прибутку [194, с. 57-59].

У фінансовій концепції капіталу (інвестовані кошти або інвестована купівельна спроможність) капітал є синонімом чистих активів або власного капіталу підприємства. Згідно з фізичною концепцією капіталу (виробнича потужність) капітал розглядається як продуктивність підприємства.

Фінансова концепція капіталу визначається за умови, що користувачі фінансових звітів передусім зацікавлені у збереженні номінального інвестованого капіталу або купівельної спроможності інвестованого капіталу. При домінуванні зацікавленості користувачів у виробничій потужності підприємства, застосовується фізична концепція капіталу. За обраною концепцією визначається мета, яка має бути досягнута при визначенні прибутку.

З концепцією капіталу тісно пов’язана концепція збереження або так звана концепція підтримки капіталу, орієнтована на умови формування прибутку.

Концептуальною основою складання та подання фінансових звітів за МСБО визначаються такі концепції збереження капіталу [194, с. 57]:

Збереження фінансового капіталу. За цією концепцією прибуток заробляється, тільки якщо фінансова (або грошова) сума чистих активів на кінець періоду перевищує фінансову (або грошову) суму чистих активів на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власникам або внесків власників протягом цього періоду. Збереження фінансового капіталу може вимірюватися або в номінальних грошових одиницях, або в одиницях постійної купівельної спроможності.

Збереження фізичного капіталу. За цією концепцією прибуток заробляється, тільки тоді, коли фізична виробнича потужність (або продуктивність) підприємства (або ресурси чи кошти, необхідні для досягнення такої потужності) на кінець періоду перевищує фізичну виробничу потужність на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власникам та внесків власників протягом цього періоду.

Концепція збереження капіталу пов’язана з тим, як підприємство визначає капітал, який воно прагне зберегти. Вона забезпечує зв’язок між концепціями капіталу і концепціями прибутку, оскільки надає відправну точку для виміру прибутку; вона є передумовою розмежування прибутковості капіталу підприємства і повернення його капіталу; тільки надходження активів, що перевищують суми, необхідні для збереження капіталу, можуть вважатися прибутком. Таким чином, прибуток є залишковою сумою після вирахування витрат (що включає коригування збереження капіталу за необхідності) з доходу. Якщо витрати перевищують дохід, залишкова сума є чистим збитком.

За обліковою політикою, що базується на концепції збереження капіталу, визначається облікова модель і формуються положення зі складання, подання фінансових звітів, підготовлених згідно з обраною моделлю, та приймаються відповідні рішення щодо управління виробничим потенціалом.

Суб’єкти господарювання завжди мають альтернативу, пов’язану з оптимізацією управлінських рішень щодо джерел формування та обсягів залучення капіталу в оборот як основи поточного та майбутнього добробуту.

Форми й методи мобілізації грошових ресурсів та управління ними мають бути адекватними основним напрямам розвитку економіки, шляхам досягнення стабільності макроекономічного середовища та створення умов для розвитку ринку капіталів.

Для становлення ринку капіталів в Україні, особливо важливо вирішити проблеми, пов’язані, передусім, із розбудовою фінансової інфраструктури, яка б відповідала ринковим умовам господарювання. Вирішення зазначених проблем можливе за умов реформування всього фінансового сектору й насамперед – суттєвого вдосконалення законодавства, з регулювання взаємодії учасників державного та міжнародного ринку капіталів.

Зміни у співвідношенні сил окремих фінансових груп країн, прискорений розвиток наукомістких галузей та відповідні зрушення у міжнародній торгівлі, і врешті збільшення кількості та посилення потужності фінансово-кредитних інститутів – банків, фінансових та страхових компаній, інвестиційних фондів і фондів транснаціональних компаній спричиняють зміни у міжнародному переміщенні та перерозподілі капіталу.

Міжнародні потоки фінансових ресурсів значною мірою зумовлені характером структурних зрушень, які відбуваються у світовій економіці під впливом процесів глобалізації.

Як зазначалося вище, глобалізація економічних ресурсів – це історичний процес. Складовою частиною економічної глобалізації є фінансова глобалізація, оскільки фінанси належать до найбільш мобільних видів економічних ресурсів. Основною тенденцією розвитку світового ринку фінансових ресурсів у сучасних умовах глобалізації стало посилення ролі міжнародних ринків, які носять наднаціональний характер.

Інтеграційні процеси на ринку світових фінансів зумовлені розширенням міграційних потоків, зниженням трансакційних витрат, лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності, бурхливим розвитком інформаційних технологій і систем. Пом’якшення бар’єрів, регулювання фінансових ринків, сфери банківського бізнесу, злиття різних секторів і сегментів світового ринку капіталу призвели до появи принципово нового процесу розвитку світових фінансів – конвергенції міжнародних ринків позичкового капіталу.

Глобалізація спричинила нову хвилю концентрації у світовій економіці, що не обійшло й банківський бізнес. Злиття промислових корпорацій, транснаціональних банків, небанківських фінансових установ привели до появи досить впливової групи учасників світового ринку капіталів.

Концентрація капіталу і розвиток сучасної світової економіки відбувається під значним впливом діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК). Тільки ці суб’єкти підприємницької діяльності змогли без особливих втрат пережити цілу низку криз останніх десятиріч із незмінними темпами (10-15% на рік) нарощування прибутків й обсягів продаж [281, с. 59].

Глобальний рівень операцій та наднаціональний вплив ТНК (яких за оцінками експертів ООН у світі нараховується 65 тисяч із 850 тисячами закордонних філій, на які припадає 1/10 світового ВВП та 1/3 світового експорту) набувають безпрецедентних масштабів. Річний обсяг продажів тільки одної корпорації «Дженерал Моторс» у 2,8 разів перевищує ВВП України (за даними держкомстату за 2004 р.).

Кількість працюючих лише в корпорації «Менпауєр» (2016 тис. осіб) перевищує населення столиці України [180, с. 87].

Таблиця 1.2

Рейтинг світових компаній за річним обсягом продажів

№ з/п	Назва компанії	Річний обсяг продажів, млрд. дол.	Довідково: кількість працівників, чол.
1.	Корпорація «Дженерал моторс»	176,558	388000
2.	Корпорація «Уол-март»	165,013	1140000
3.	Корпорація «Федерал експрес»	160,774	141000
4.	Корпорація «Дженерал електрик»	110,832	340000
5.	Компанія «Тойота мотор»	105,832	183879
6.	Корпорація «Інтернешнл бізнес машинс» («Ай-бі-ем»)	87,548	307401
7.	Група компаній «Філіп Моріс»	78,596	137000
8.	Корпорація «Соні»	63,082	189700
9.	Американська телефонно-телеграфна компанія	62,391	148000
10.	Компанія «Боїнг»	57,993	197000

Джерело: [180, с. 87]

 

При цьому 300 крупніших корпорацій володіють 25% всього використовуваного у світовій економіці капіталу і забезпечують 70% прямих закордонних інвестицій [136, с. 64].

Основою такого успішного функціонування ТНК є диверсифікованість їх організаційної й фінансової структур. В організаційному аспекті заслуговують на увагу дослідження закордонного сектору ТНК як однієї з найбільш економічно й фінансово збалансованих структурних одиниць сучасної світової економіки.

В Україні, як правило, залучення і концентрація іноземного капіталу відбувається шляхом організації іноземних філій та формування нового виробництва. Прикладом цього можуть бути американські компанії харчової промисловості.

Меншою мірою іноземні інвестори зацікавлені у придбанні українських підприємств. Проте цей спосіб формування іноземних підприємств в Україні використовується дедалі ширше. Найбільші серед зазначених угод такі: 100% власністю іноземних компаній став металургійний комбінат «Криворіжсталь», відбувається поступове придбання ВАТ «Донецький металургійний завод» у власність британською компанією «Metal Russia ltd., Corp.» (нині володіє 57% акціонерного капіталу ВAT «ДМЗ», або 55 млн. діл.); купівля бельгійською пивоварною компанією Sun Interbrеw чотирьох українських компаній (ЗАТ «Чернігівський пивкомбінат «Десна», AT «Миколаївський пивзавод «Янтар», «Пивобезалкогольний комбінат «Крим» і ВАТ «Пивзавод «Рогань») на загальну суму понад 40 млн. дол., що дало змогу іноземному інвесторові збільшити контроль над цим ринком до 35% (проти 25%-у київської компанії «Оболонь»); придбання англійською компанією «Watford Petroleum» значного пакета акцій НПЗ «Галичина» 10%) і НПЗ «Нафтохімік Прикарпаття» (30%), яка довела свою долю в останньому до 46% [281, с. 63].

Концентрація банківського капіталу, зростання обсягів фінансових ресурсів, які акумулюються кредитною системою та окремими її інститутами є провідною тенденцією сучасного розвитку банківського сектору. У 2000 р. отримані до оподаткування доходи 1000 найбільших банків світу сягнули 317 млрд. дол. США, що на 7 млрд. дол. перевищує показник 1999 р. Водночас третиною сукупного капіталу 1000 найбільших банків в 2000 р. володіли лише 25 із найбільших банків світу. За даними Тор 1000 list журналу The Banker дві найпотужніші фінансові групи світу – Citigroup і Mizuho Financial Group яка сформувалася в результаті злиття трьох великих банків Fuji Bank. Dai-hi, Kangyo Bank і Industrial Bank of Japan, – володіють 5,9% сукупного капіталу 1000 найбільших банків планети [295, с. 25].

Накопичення банківського капіталу посилюється на базі концентрації виробництва в промисловості. Поява й розвиток великих промислових підприємств обумовили об’єктивну необхідність зміцнення банків: великим промисловим підприємствам відповідно потрібні великі банки.

Першим спеціальним дослідженням проблем інтеграції банківського й промислового капіталу стала наукова робота австрійського економіста Р. Гільфердинга «Фінансовий капітал» (1910 р.), у якій автор дослідив, формування системи взаємозв’язку промислового й банківського капіталу [36, с. 51].

При розгляді історії наукових досліджень у сфері концентрації виробництва, злиття фінансового й промислового капіталу, вивозу капіталу, глобалізації економіки, варто виділити праці вчених Г. Леви, Т. Фогельштейна, Р. Ліфмана, 3. Чіршкі, Ф. Кестнера, А. Лансбурга, Ж. Лесюра, О. Штілліха, Л. Эшвеге, К. Гейнінга, Е. Агада, В. Леніна. Наукові розробки цих вчених присвячені дослідженню економічних явищ початку двадцятого століття, пов’язаних із процесами утворення різного виду монополій, взаємодією фінансового й промислового капіталу. У роботах учених уперше на системному рівні досліджені питання, які стосуються вивозу капіталу й утворення транснаціональних корпорацій.

За роки, що минули з часу публікації перших досліджень з проблем фінансового капіталу Р. Гільфердинга, якісно змінився не лише фінансовий капітал, а й зазнали істотної еволюції теоретичні погляди вчених-економістів, котрі оцінюють процеси інтеграції банківського й промислового капіталу, напрями, форми й перспективи його розвитку.

З кінця 90-х років минулого століття відбуваються кардинальні зміни в економіці України, сформувалися як матеріальні, так і правові й організаційно-економічні передумови інтеграції банківського й промислового капіталу, формування фінансового капіталу та його організаційних форм. Врешті виникає реальна основа, новий перспективний об’єкт досліджень для вітчизняних економістів – забезпечення фінансовою інформацією управління процесами концентрації фінансового і промислового капіталу та удосконалення основи корпоративної звітності – бухгалтерського обліку, що базується на єдиних принципах облікової політики цих процесів.

За оцінкою Семюел А. Діпіаза – молодшого Роберта Дж. Єкклза саме інформація – джерело життєвої сили ринків капіталу. Інвестори ризикують капіталом, спираючись, значною мірою, на інформацію, яку надають компанії – потенційні об’єкти фінансування. Саме тому інформація повинна бути достовірною і своєчасною. Окрім того, її мова має бути зрозумілою, а формат – полегшувати аналіз [62, с. 29].

Узагальнюючи різноманітні форми і методи мобілізації грошових ресурсів, можна зробити висновок, що під впливом глобалізації відбуваються процеси накопичення, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів між різноманітними суб’єктами економічних відносин. З цим пов’язана структурна трансформація світової економіки. Інтеграційні процеси на ринку капіталу потребують суттєвого коригування функцій управління. Конкретна роль у цьому процесі відводиться  обліковій функції управління. У цьому сенсі заслуговує на увагу зауваження П. Ф. Друкера: «Революція відбувається не в сфері інформаційних технологій, і не в адміністративній інформаційній системі й очолюють її не менеджери з інформації. Очолюють її ті, на кого інформаційна індустрія має звичку дивитися зверху донизу – бухгалтери» [65]. Не погодитись з цією думкою неможливо. Дійсно бухгалтерський облік, облікова політика безпосередньо стосується процесів накопичення капіталу та глобалізації в економіці, що у свою чергу потребує наукового обґрунтування процесів світової інтеграції капіталу і відповідної гармонізації, стандартизації та уніфікації обліку на міждержавному рівні.

Сучасні виробничі відносини в економіці характеризуються широкомасштабними інтеграційними процесами й припускають спільну діяльність господарюючих суб’єктів у різних сферах господарської діяльності. Втім, процеси інтеграції капіталу відбуваються стихійно, без виділення відповідних ознак і ієрархічних рівнів, що стримує можливості міждержавної стандартизації та уніфікації обліку.