Дискурс соцреалізму в романі «Танго»

Із 30-х рр. ХХ ст. українська романістика функціонувала переважно в жанрах ідеологічного, виробничого, екологічного, панорамного романів, роману виховання. Експерименти дозволялися в дозованій формі лише в межах соцреалізму, що спирався на марксистсько-ленінський ідеологічний дискурс, концепти партійності, типовості, революційної романтики, народності. Варто врахувати примусове насаджування соцреалізму національним літературам, що призвело до виникнення подвійного дискурсу, який одночасно містив автентичну інформацію про національні літератури та тоталітарні канони. 

Українське літературне життя зазнало деформації з боку радянської влади. Репресії стосувалися не тільки писаних творів – під заборону потрапили обряди та звичаї, народні традиції під приводом того, що вони містили релігійну основу, усе замінювалося штучними творами, не пов’язаними з народною культурою, що зазнала тотальних утисків (ця тема розкрита в романі «Яр» Івана Білика). Частина жителів України внаслідок переслідувань, а потім і військових дій на території держави, опинилась в еміграції. Така доля спіткала й Сергія Тягнивола (варіант прізвища в перших рукописах твору –  Сергій Ряжанка) – головного героя роману «Танго».

Висвітлювали особливості літератури періоду соцреалізму такі дослідники: Віра Агеєва, С. Бойм, Ю. Борєв, Ніна Бернадська, Б. Гройс, Тамара Гундорова, Г. Гюнтер, І. Дзюба, Є. Добренко, Оксана Забужко, К. Кларк, Ю. Ковалів, Д. Наливайко, В. Паперний, В. Пахаренко, Тетяна Свербілова, А. Синявський, Людмила Медведюк, Валентина Хархун та ін. У стильовій літературній палітрі соцреалізм стоїть на межі художньої прози з публіцистикою. Маргінальні тексти соцреалістичного канону яскраво виявляють стильові тенденції доби, коли література повністю підпорядковувалася метакритичному дискурсу партії, виконуючи головну функцію утвердження ідеологічного контролю та вилучення шкідливої інформації.

Термін соцреалізм суперечить сам собі. І. Дзюба зазначає, що він виник «як результат спотвореного розвитку суспільства та розвитку світової ультралівої естетичної ідеології» [100, 52]. Є. Добренко уточнює, що соцреалізм – це «культура відчуження особи від реальності» [102, 10]. Заідеологізований напрям передбачав відображення дійсності, якої насправді не існувало. Валентина Хархун акцентує увагу на тому, що потрібно розділяти загальноросійський та український соцреалізм.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/artyushenko-zlata-valeriivna-hudozhnya-interpretaciya-istorii-u-romanah-ivana-bilika.html