---

Сутність облікової політики та передумови її розвитку

На сучасному етапі формування ринкових відносин в Україні все більшою мірою проявляються характерні риси, притаманні ринку – концентрація капіталу, конкурентоспроможність виробництва, оперативність, своєчасність і ризик рішень, що приймаються. Уміло сформована облікова політика багато у чому визначає систему управління господарською діяльністю ФПС в економічно розвинутих країнах. Провідні фахівці вважають, що її зміст визначає ідеологію економіки підприємства на тривалий період, сприяє посиленню обліково-аналітичних функцій в управлінні підприємством, дозволяє оперативно реагувати на зміни, які відбуваються у виробничому процесі і ефективно пристосовувати виробничу систему до умов зовнішнього середовища, що дає можливість знизити економічний ризик і добитися успіхів у конкурентній боротьбі.

Теоретичні напрацювання вітчизняних і зарубіжних вчених доводять, що «політика» – це форми і методи відстежування і підтримки пріоритетів для досягнення основних цілей підприємства [338, с. 106]. Цей термін припускає наявність альтернативних напрямів, вибір яких пов’язаний з процесом прийняття управлінських рішень.

Вітчизняне законодавство з регулювання діяльності підприємств різних організаційних форм, закріпило права власної ініціативи суб’єктів господарювання щодо прийняття рішень стосовно напрямків діяльності, обліку наявності та використання усіх видів виробничих ресурсів.

Всі ці управлінські рішення врешті решт пов’язані з поняттям «політика».

У господарській практиці набули широкого поширення такі поняття як економічна, технічна, соціальна, фінансова, податкова політика.

Поняття «облікова політика» (accounting policy) в міжнародну практику обліку офіційно введено у 1975 році з виходом Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку МСБО 1 «Розкриття облікової політики», а в Україні узаконено в процесі реформування бухгалтерського обліку. Необхідність в цьому виникла у зв’язку з введенням національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які відповідають вимогам Міжнародних стандартів обліку, після того, як Україна відмовилась від жорстокої державної регламентації фінансової звітності.

В економічних дослідженнях відмічається, що для української економіки облікова політика – поняття відносно нове, мало вивчене і, до прийняття національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, сприймалося, перш за все, як набір кількох (елементарних) методів оцінки активів і зобов’язань, формування доходів і витрат [12; 196]. Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: «Облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» [213, с. 3; 239, с. 2].

Заслуговує до уваги зауваження В. М. Пархоменка стосовно облікової політики: «Облікова політика визначається на основі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». ПБО та інших нормативно-методичних документів з бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Зазначеним Законом облікова політика визначена як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності [231, с. 5]. Така складова як визначення процедур «для ведення бухгалтерського обліку» значно розширяє можливості облікової політики щодо обґрунтування економічних рішень.

Поняття облікової політики у Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку МСБО 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках і помилки», який набрав чинність з 1 січня 2005 року трактується як конкретні «принципи, основи, домовленості, правила та процедури, прийняті керівництвом при складанні та поданні фінансових звітів» [193, п. 5].

Згідно Положення про бухгалтерський облік (ПБО 1/98) Російської Федерації [242, п. 2] та на думку окремих учених-економістів, у загальному вигляді облікову політику можна визначити як сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, обраних підприємством відповідно до умов господарювання. Іншими словами, це порядок здійснення первинного спостереження, вартісного виміру, поточного групування і підсумкового узагальнення фактів господарської діяльності підприємства [160, с. 318; 168, с. 18-19; 182, с. 22].

«Облікова політика підприємства – це вибір суб’єктом господарювання методичних прийомів відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій...» [15, c. 100].

«Облікова політика – це сукупність облікових рішень, спрямованих на визначення підсумків і результатів діяльності підприємства, складання звітності» [321, с. 130].

«Облікова політика – це інструмент організації обліку на конкретному підприємстві, який включає сукупність способів та процедур ведення обліку, що використовуються з метою підготовки, складання та подання фінансової звітності» [170, с. 155].

Дослідження науковців свідчать, що облікова політика підприємства повинна включати заходи, спрямовані на удосконалення бухгалтерського обліку, впровадженням яких не може займатися тільки бухгалтерія. Тут повинні брати участь майже всі економічні і технічні служби [160, с. 49]. Вона спрямована на розкриття творчих здібностей підприємців у підвищенні ефективності господарювання, впровадженні нових технологій для задоволення власних потреб і виконання зобов’язань перед державою [15, с. 106]. Облікова політика традиційно зберігає пріоритет держави. Вона підпорядкована економічній політиці, під якою розуміється вибір конкретних методик розкриття економічного змісту господарських операцій та факторів господарського життя [300, с. 52].

Для кожної організації облікова політика – це основний методичний документ, яким вона керується в період своєї діяльності з дня державної реєстрації. Після статуту цей внутрішній нормативний документ є основним [324, с. 138].

На думку професора М. Пушкаря, в перспективі поняття «облікова політика» повинно бути таким же важливим, як наприклад, термін «рахунок» [260, с. 136]. За таких умов облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а в узькому – як сукупність способів ведення обліку [12, с. 14].

Аналіз наведених визначень облікової політики свідчить, що більшість фахівців визначають її способом ведення бухгалтерського обліку, обраним підприємством відповідно до умов його господарської діяльності. Існують й інші, близькі за змістом визначення. Узагальнюючи їх, можна констатувати, що процес формування облікової політики – це надана законом можливість суб’єкту господарювання самостійно здійснювати у межах правового поля облікову діяльність, яка включає сукупність принципів, методів та процедур здійснення первинного спостереження, аналізу, поточного групування, підсумкового узагальнення фактів господарської діяльності, складання та подання фінансової звітності. Ці процеси підпорядковані економічній політиці держави і повинні сприяти підвищенню її пріоритету на міжнародному рівні.

Таке право надане Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.09.99 р. №996-XIV (п. 5, ст. 8).

Законодавчою основою процесу формування облікової політики є весь пакет законів і нормативних актів, які стосуються бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а також документів які регулюють створення й функціонування того або іншого типу підприємства в умовах різних форм власності. Основним серед них – Закон України «Про підприємства в Україні», прийнятий постановою Верховної Ради України від 27.03.1991 р. (зі змінами й доповненнями) розділ IV «Керування підприємством і самоврядування трудового колективу») [219, с. 131-132]. Відповідні статті даного законодавчого акту закріплюють право власної ініціативи прийняття будь-яких організаційних рішень. Створення налагодженої системи формування облікової політики підприємства не суперечить законодавчим актам.

Облікова політика має важливе значення для багатьох видів підприємницької діяльності – виробничої, комерційної, грошово-кредитної, банківської, страхової, для галузей та підгалузей господарювання – промисловості, сільського господарства, будівництва. Вона має свої особливості, проте її вихідні положення єдині (спільні) для всіх – отримання оптимізованої у довгостроковому плані норми прибутку. Від уміло сформованої облікової політики багато в чому залежить ефективність управління господарською діяльністю підприємства та стратегія його розвитку на тривалу перспективу.

Бухгалтери-практики, зауважують, що формування облікової політики на підприємстві – дуже трудомісткий і відповідальний процес: підприємству не один рік доведеться працювати і враховувати свої активи і зобов’язання відповідно до розробленої ними облікової політики. Це вимагає від підприємства більш обдуманого, зваженого підходу до розробки облікової політики, з урахуванням специфіки його роботи [12, с. 15].

Результати обстежень показали, що на більшості із них (76,9%) визначено місце облікової політики в сукупному управлінському процесі. 26,5 відсотків обстежених підприємств, переважно великих, таких як ЗАК «Новокраматорський машинобудівельний завод», ТОВ «Алчевський металургійний комбінат», вважають, що облікова політика значно впливає на обґрунтування шляхів розвитку підприємства. На решті підприємств облікова політика на вирішення згаданої проблеми впливає так: середньо (33%); слабко (23%); зовсім не впливає (17,5%). Останнє стосується, передусім, державних і збиткових підприємств.

У періодичних виданнях з бухгалтерського обліку фахівці настирно радять суб’єктам господарювання переглянути свої позиції щодо облікової політики, оскільки:

облікова політика є необхідною умовою забезпечення ведення бухгалтерського обліку відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 (далі Закон №996) [213];

окремі положення облікової політики повинні розкриватися у примітках до фінансової звітності згідно з п. 25.1 П(С)БО 1 [239];

відсутність на підприємстві наказу про облікову політику може дати підставу відповідним органам визначити, що фінансова звітність складена з помилками [154, с. 6].

Слід погодитися із думкою тих вчених, які вважають, що «облікова політика – це нове слово у господарському житті» [289]. Наукове та практичне дослідження цієї проблеми лише започатковується і в цьому слід урахувати думку академіка М. Г. Чумаченка [329, с.3] відносно того, що управлінський облік потребує підтримки. Такої підтримки потребує і облікова політика, яка базується на системі управлінського обліку і має управлінську спрямованість.

Метою дослідження цього підрозділу є обґрунтування необхідності формування облікової політики відповідно до сучасних умов господарювання, встановлення причин, які стримують її впровадження у господарську практику, а також розробка пропозицій, спрямованих на розв’язання цієї проблеми.

Головні передумови, які обумовлюють необхідність формування й удосконалення облікової політики в Україні можна звести до наступного:

1.           Перехід України на національні стандарти бухгалтерського обліку, в основі яких міжнародні розробки в даній області, припускає надання фінансовій звітності більшої управлінської, інформаційної спрямованості.

2.           Концепція бухгалтерського обліку в Україні, сформована на основі міжнародних і національних стандартів, може бути представлена як багаторівнева структура, до складу якої входять:

-        на мікроекономічному рівні – виробничі системи (фірми, господарські товариства, підприємства);

-        на макроекономічному рівні – фінансово – промислові системи;

-        на глобальному рівні – міжнародні транснаціональні господарські, фінансові та фінансово-промислові системи.

На міжнародних та державних рівнях встановлюються загальні правила бухгалтерського обліку, які повинні оптимально поєднувати державну регламентацію із засадами ринкової економіки. В масштабах галузі на основі цих правил розробляються відповідні положення та визначається механізм їх реалізації на підприємстві. Причому, альтернативні варіанти, які підприємство обирає самостійно, не повинні суперечити загальноприйнятим вимогам П(С)БО, Міжнародним обліковим стандартам, та галузевим нормативним документам з регулювання бухгалтерського обліку.

3.           Після відходу держави від жорсткої регламентації обліку і упровадження в господарську практику П(С)БО підприємства отримали альтернативні варіанти організації обліку за багатьма напрямами господарської діяльності. П(С)БО допускають багатоваріантність розв’язання питань амортизації основних засобів і нематеріальних активів, методів оцінки запасів, обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості, порядку формування резервів сумнівних боргів.

Обраний оптимальний варіант ведення бухгалтерського обліку окремих факторів виробництва (основних засобів, запасів) повинен знайти відображення в наказі про облікову політику підприємства.

4.           Прийняття підприємствами різних підходів щодо обліку засобів виробництва, вибору складу і порядку ведення рахунків, способів оцінки активів і відображенні їх в калькуляції витрат, ускладнює задачу зіставності та інтерпретації фінансових звітів зовнішніми користувачами та аудиторами.

Фінансова звітність має бути зрозумілою всім зовнішнім користувачам, вони повинні мати змогу порівнювати фінансові звіти не тільки підприємств однієї галузі, але і підприємств різних галузей як однієї країни, так і різних країн. Це необхідно для того, щоб порівняти і оцінити фінансовий стан підприємств, тенденції змін результатів їх діяльності, та визначити напрямки розвитку економічних взаємовідносин між виробничими системами – фірмами, які б могли стати потенційними діловими партнерами на ринку. Як зауважує Є. В. Мних, ні процеси іноземного інвестування, ні торгівлі, ні інформаційного обміну неможливі за різних систем обліку, розбіжностях показників і заходів, тому що оцінки інтересів будуть різними [198, с. 7]. Зіставність звітів досягається дотриманням вимог П(С)БО, МСБО разом із розкриттям облікової політики підприємства по відповідних напрямах бухгалтерського обліку.

5.           В умовах вільних, нерегламентованих ринкових відносин, коли сфера товарообміну украй нестійка, успіх підприємства визначається знанням потреб ринку і стану зовнішнього середовища, у якому воно діє. Особливе місце у цьому процесі відводиться фінансовій звітності, як кінцевій події облікової політики, яка характеризує економічну діяльність підприємства у зовнішньому середовищі. За таких умов облікова політика має управлінську спрямованість і визначає показники конкурентоспроможності підприємства, потенціалу його розвитку та ділової активності, оцінює ступінь гарантованості реалізації економічних інтересів підприємства та його партнерів.

6.           Розвиток ринкових відносин значно розширює коло користувачів фінансової інформації. Це пояснюється тим, що кожна структура прагне знайти і утримати своє місце на конкретному ринку. Пошук пріоритетів і вибір правильної стратегії невід’ємно пов’язані з коригуванням правил, посиленням одних і ослабленням значущості інших чинників, що відображається в обліковій політиці підприємства. Визначені положення та правила облікової політики використовуються в управлінському обліку, який забезпечує виявлення, вимірювання, збір, аналіз, підготовку і прийом інформації, необхідної управлінському персоналу для розробки бізнес-планів, фінансових бюджетів і сприяє вирішенню поточних та довгострокових економічних задач підприємства.

Таким чином, облікова політика є важливою складовою облікового процесу, пов’язаного із господарською діяльністю виробничих систем і спрямованого на їх розвиток і вдосконалення. Втім на практиці виробнича система нерідко не досягає потрібного рівня або ці процеси здійснюються дуже повільно.

На сучасному етапі розвитку бухгалтерського обліку спостерігається формальний, вузькоспрямований підхід до формування облікової політики, який зводиться до складання фінансової звітності відповідно до загальних вимог П(С)БО та зовнішніх користувачів. На цю ситуацію впливають як відсутність достатнього практичного досвіду управління в ринкових умовах, так і недостатнє законодавче регулювання даного питання, а також недостатнє вивчення цієї проблеми науковцями.

Для вивчення впливу облікової політики на процеси господарювання проведено анкетне обстеження підприємств різних галузей і різних форм власності.

Анкетування слід розглядати як обов’язкову складову інформаційного забезпечення аналізу стахотичних явищ в економіці, коли відсутня статистика, а одержати інформацію із інших джерел неможливо.

Анкетування – це досить трудомісткий процес і як інформаційна база, зазвичай використовується для аналізу факторів, які мають випадкове походження і здатні кількісно чи якісно характеризувати можливість (імовірність) здійснення господарських подій. Загалом – це процедура опитування експертів у письмовій формі на основі анкет, що дає змогу отримати необхідну інформацію з допомогою експертних методів.

Узагальнену думку експертів – групи провідних фахівців обстежених підприємств та їх особисте судження можна вважати близьким до істини.

У дослідженні обстеження проведено з використанням пакету документів (Додаток А), який включає супровідний лист експерту – головному бухгалтеру підприємства (Додаток А.1), безпосередньо анкету (Додаток А.2), а також реєстр обстежених підприємств (Додаток А.3).

Супровідний лист включає мету обстеження, прохання взяти в ньому участь, а також правила заповнення анкети.

Зміст анкети побудовано за схемою, яка дає можливість дослідити наступні головні питання, пов’язані з процесами формування облікової політики:

-        характерні ознаки підприємства та стан розвитку його бізнесу;

-        вплив облікової політики на визначення шляхів розвитку підприємства;

-        зовнішні та внутрішні фактори, які слід враховувати при формуванні облікової політики;

-        на вирішення яких головних задач повинна бути спрямована облікова політика та які перспективи її розвитку.

За типом основні питання анкети класифіковані так: детерміновані, відкриті, закриті й з альтернативами відповідей.

Детерміновані питання сформульовано з повною визначеністю, наприклад, рівень рентабельності виробництва.

Відкриті – передбачають відповідь у довільній формі, наприклад, професійний склад фахівців, які беруть участь у формуванні облікової політики підприємства.

Закриті характеризуються тим, що відповідь на них може бути надана у вигляді «так» чи «ні». Наприклад, чи визначено місце облікової політики у сукупному управлінському процесі підприємства.

Питання з альтернативами відповідей передбачають вибір із багатьох можливих чітко визначених для підприємства варіантів в порядку їх значимості.

Відмінною рисою анкети є те, що в ній представлені питання з достатнім інформаційним потенціалом, які відбивають основну суть вирішуваної проблеми, а також додаткові питання, які дають можливість виявити джерело потрібної інформації. Супровідний лист на офіційному бланку є складовою частиною анкети. Він складається так, щоб зацікавити підприємства у розв’язанні досліджуваної проблеми й пробудити в експерта особистий інтерес.

Так, до питання: вирішення яких задач облікової політики суттєвіше впливає на господарську практику? (Дайте рейтингову оцінку): передбачено такі позиції:

-        економічна діагностика зовнішнього середовища з використанням неформалізованих (логічних) методів аналізу;

-        виявлення сукупності факторів, які здійснюють значний вплив на формування облікової політики;

-        визначення об’єктів бухгалтерського обліку, відносно яких розробляється облікова політика, та формування критеріїв досягнення цілей;

-        відбір потенційно придатних для використання підприємством способів ведення господарського обліку;

-        визначення однакових підходів щодо обліку одних і тих же господарських подій в головному підприємстві і його філіях;

-        формування нормативної та інформаційної моделі підприємства й організація обліку в умовах комп’ютеризації;

-        формалізований аналіз минулих ,поточних та майбутніх господарських подій з використанням чітких формалізованих аналітичних залежностей;

-        облік поточних та обґрунтування майбутніх витрат, аналіз взаємозв’язку собівартості, обсягів виробництва і прибутку;

-        формування та надання обліково-економічної інформації для потреб внутрішньогосподарського управління;

-        складання та подання фінансової звітності зовнішнім користувачам.

Експерт повинен проаналізувати й дати відповідь у порядку значимості причин. Досвід показує, якщо вдало в цьому плані складена анкета, то експерти доповнюють стандартні відповіді причинами, що представляють особливий інтерес для дослідників. Причому, вони ставляться до анкети як до офіційного документа, залишають у себе копію, а оригінал, завірений печаткою (хоча це й не обов’язково), повертають дослідникові. Це свідчать, що питання анкети для підприємства є злободенні, підлягають внутрівиробничому аналізу, контролю, що підтверджує зацікавленість підприємства до результатів проведеного дослідження, оскільки вони зачіпають їх господарські інтереси.

Варіанти відповідей на анкету сформовані таким чином, що орієнтують експертів у можливому колі напрямків вирішення досліджуваної проблеми. Експерт дає порядкову або рангову оцінку. Самій істотній ознаці (факторові) дається ранг «1» і т. д. Потім підсумуються ранги по обстежуваних підприємствах визначається пріоритет кожного фактора у досліджуваній проблемі.

За такою методикою оброблені результати анкетного обстеження стану облікової політики на підприємствах України, які наведено додатках:

-        загальна характеристика обстежених підприємств та стан облікової політики (додаток Б);

-        узагальнені таблиці анкетного обстеження (додаток В.; табл. В.1... В.8);

-        структурний аналіз результатів анкетного обстеження (додаток Д; табл. Д.1... Д.7).

Обстежені підприємства мають досить тривалий життєвий цикл, 65% із них функціонують понад 20 років, більшість підприємств є рентабельними (81,4%), мають перспективи розвитку (93%), але значній частині (30,2%) підприємств притаманна негативна тенденція скорочення життєвого циклу бізнесу. Головною причиною, стримування зростання обсягу виробництва і продажу на обстежених підприємствах є відсутність економічної і політичної стабільності в державі. Питома вага цієї причини за рейтинговою оцінкою складає 51,1%. Проте для окремих підприємств характерні інші причини, які стримують їх розвиток.

Серед них можна виділити низький техніко-технологічний рівень виробництва (Державне підприємство «Кіровський ремонтно-механічний завод»); низький рівень маркетингових досліджень (ВАТ «Сімферопольська макаронна фабрика»); відсутність обґрунтованої обліково-економічної політики розвитку підприємства (ЗАТ «Лисичанський склозавод «Пролетарій») тощо. Простежити вплив інших причин на розвиток бізнесу обстежених підприємств можна за даними, наведеними у додатках В (табл. В. 1) та Г (табл. Г. 1).

Слід зауважити, що досвід проведеного анкетування дозволив, поряд з вивченням головної проблеми, виокремити супутні питання стосовно стану облікової політики на підприємстві.

По-перше, не всі підприємства дали згоду на проведення анкетного обстеження. Це наводить на думку, що на таких підприємствах мало приділяється уваги обліковій політиці й вони не бажають оприлюднювати стан справ з цього питання.

По-друге, існує значна розбіжність думок експертів з проблем облікової політики, особливо це стосується великих і малих підприємств, що свідчить про відсутність єдиного концептуального підходу до вирішення завдань облікової політики.

По-третє, більшість обстежених підприємств залишили у себе копію анкети. Отож, можна вважати, що її зміст зацікавив фахівців, оскільки стосується господарських процесів підприємства та безпосередньо методичного забезпечення процесу формування облікової політики.

Втім, як справедливо наголошується в економічних дослідженнях, керівництво окремих підприємств не надає належної уваги процесу формування облікової політики [205, с. 56; 225, с. 3; 291, с. 1].

В Україні ще не сформовано стійкі товарні та фінансові ринки і їх інфраструктуру, основними елементами якої є біржі, аукціони, кредитна та емісійна системи, інформаційні технології і засоби ділової комунікації, система страхування комерційного ризику, спеціальні зони вільного підприємництва.

Втім, поступово долається спад промислового виробництва, налагоджуються виробничі та комерційні зв’язки, намічаються шляхи стратегічного розвитку. Це відбувається в умовах гострого дефіциту фінансових і матеріальних ресурсів. Господарюючі суб’єкти у багатьох випадках на противагу своїм стратегічним планам змушені працювати за правилами, продиктованими інвесторами, давальцями сировини, матеріалів, енергоресурсів. Тобто об’єктивно складається ситуація, коли неможливо достатньо повно реалізувати не тільки специфічні, але і основні принципи бухгалтерського обліку: безперервність, послідовність та нарахування. Згідно з МCБО: «розкриття таких принципів не потрібне у випадку, якщо їх дотримуються у фінансових звітах» [194, с. 64].

В обліковій політиці слід відобразити варіанти застосування тільки тих положень бухгалтерського обліку, які мають кілька дозволених нормативними актами більш високих рівнів. Однозначні вимоги законів, положень, інструкцій, що використовуються в бухгалтерському обліку, повторюватись в наказі про облікову політику не повинні [228, с. 11].

Поряд із проблемами формуванням ринкових структур, зростанням виробництва та розвитком комерційних зв’язків, відбуваються процеси становлення нового економічного мислення, нової етики управління, адаптації бухгалтерського обліку до реалій господарювання, наближення його до світової облікової практики та умов ринкової економіки. Відсутність достатнього досвіду роботи у новому економічному середовищі негативно відбивається на процесах формування облікової політики. Так, вітчизняні господарські структури при формуванні облікової політики неефективно використовують можливості управлінського обліку, якому властиві як специфічні, так і загальні принципи управління. Не логічним є те, що інформація, сформована за даними управлінського обліку, є конфіденційною, призначеною для менеджерів підприємства.

Слід зауважити, що згідно з МСБО, облікова політика не розкривається повністю та регулярно у всіх фінансових звітах. «В одному і тому ж комплекті фінансових звітів окремі суттєві напрямки облікової політики можуть бути розкритими, а окремі – ні» [194, с. 68], до яких, зокрема, відносяться ті, які стосуються комерційної таємниці підприємства.

У господарській практиці мають місце випадки, коли функціональні процеси упроваджуються розрізнено, без відповідної підготовки. В результаті можна спостерігати випадки, коли функціональна діяльність – планування, облік, аналіз, звітність. на окремих підприємствах здійснюється на достатньо високому рівні, а виробнича система розвивається та удосконалюється слабо. Причиною такої ситуації можуть бути «явища заорганізованості, управління без урахування об’єктивних законів розвитку» [11, с. 260]. Іншими словами, облікова політика формується не тільки заради обліку, вся функціональна діяльність обумовлена обліковою політикою, повинна здійснюватися в цілях розвитку і вдосконалення виробничої системи.

У господарській практиці відбувається адаптація до умов роботи з використанням національних та Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. При цьому виникає багато організаційних проблем, оскільки Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» не встановлено чітких правил щодо формування та реалізації облікової політики.

За таких умов складність розробки облікової політики полягає в тому, що фахівці з обліку повинні не тільки розуміти теорію, що стоїть за проголошеними бухгалтерськими принципами обліку, але й знати [13, с. 48]:

1.           Якою мірою цих принципів (по суті та за формою) дотримуються на практиці?

2.           Яка міра свободи допускається при їх запровадженні з огляду на їх природу?

Для вирішення аналогічної проблеми, в США діють Opinion 22 (Рекомендації) «Надання даних про облікову політику». Ці Рекомендації ідентифікують і описують принципи обліку та методи використання принципів, які суттєво впливають на визначення і зміну фінансового стану та результати діяльності. Особливу увагу рекомендовано приділяти опису принципів і методів, на які випав вибір з наявних допустимих альтернатив, і розгляду незвичайних, нових та галузевих принципів і методів [13, с. 49].

Слід погодитися з думкою В. М. Савченко та інших фахівців, які вважають, що проблеми формування облікової політики господарюючих суб’єктів зумовлені, передусім, наявністю суттєвих суперечностей між теорією бухгалтерського обліку та обліковою практикою, які носять як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Об’єктивно невідповідність теорії і практики бухгалтерського обліку зумовлюється різними завданнями, а суб’єктивно – неадекватним досвідом та професійними можливостями бухгалтерів [271, с. 397].

Здатність фахівців пристосуватися до обліку змін зовнішніх і внутрішніх (організаційно-технологічних ) чинників є гарантією формування облікової політики, положення якої забезпечують на тільки виживання, але і послідовний розвиток підприємства. З урахуванням результатів аналізу вказаних чинників, а також нормативів і законодавчих актів при формуванні облікової політики виникає можливість визначати технологію і спосіб ведення господарського обліку: оперативного (оперативно-технічного); бухгалтерського (фінансового та управлінського) і статистичного. Спільність технології побудови різних видів обліку полягає в тому, що вони базуються на єдиних принципах і методології бухгалтерського обліку, «здійснюються, як зауважують вчені, в межах облікової політики підприємства, мають одну мету – своєчасне одержання інформації для прийняття управлінських рішень» [160, с. 27].

Обліково-аналітичне забезпечення дає змогу своєчасно, на стадії формування облікової політики, врахувати дію зовнішніх і внутрішніх чинників на виробничу систему. Це інформує керівництво, на яких напрямках господарської діяльності необхідно терміново зосередити увагу і ресурси, зробити підприємство менш уразливим у конкурентному середовищі, знизити податковий ризик. При цьому «податкові мотиви, не повинні бути визначальними у діяльності підприємств; реальною рухомою силою є саме стратегічні аспекти управління» [342, с. 69], що обумовлює розробку облікової політики підприємства на тривалий термін.

Таким чином, облікова політика покликана здійснювати інформаційне моделювання виробничих систем і виконує не тільки власне функції обліку та формування звітності, а й інші функції управління – планування, економічного аналізу, контролю та прогнозування. Тому принципи побудови облікової політики не можна розглядати як суто облікові. Вони мають більш широку сферу дії, відповідають загальнонауковим принципам і логіці організації господарського обліку та управління виробничими системами.

Реалізація у господарській практиці принципів та можливостей облікової політики стримується через:

-        відсутність сформованих товарних та фінансових ринків і їх інфраструктури; відсутність достатнього досвіду роботи підприємств у новому економічному середовищі та науково обґрунтованих рекомендацій з формування облікової політики;

-        слабку адаптацію до умов роботи з використанням національних та Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; формальний підхід, тобто формування облікової політики тільки заради обліку, що потребує суттєвого підвищення кваліфікаційного рівня бухгалтерів, фахівців з обліку.

Не зважаючи на існування широкого кола проблем, пов’язаних із обліковою політикою, науковці й фахівці-практики вважають, що вона має значні перспективи як у науковому, так і практичному плані. У монографічних дослідженнях облікова політика розглядається «як елемент регламентації бухгалтерського обліку» [234; с. 294-313]; «як основа удосконалення методології фінансового обліку» [260; с. 136-146].

Результати проведеного анкетування головних бухгалтерів крупних і середніх підприємств підтвердили певні перспективи облікової політики (% опитаних):

22,5 – це один із напрямків подальшого розвитку господарського обліку;

20,0 – це інструмент визначення ідеології підприємства на поточний та майбутній періоди;

25,0 – це напрямок підвищення достовірності та прозорості фінансової звітності про майновий і фінансовий стан підприємства та результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів;

22,5 – це напрямок забезпечення обґрунтованості та законності управлінських рішень щодо стратегічного розвитку підприємства;

4,0 – це процес інтеграції системи обліку з іншими складовими системи управління підприємством.

Процеси глобалізації ведуть до розширення сфери облікового процесу, до перехрещення традиційного бухгалтерського обліку з елементами планування, прогнозування, економічного аналізу, ціноутворення. Об’єднання різних сфер економічної роботи обумовило необхідність формування такої багатофункціональної ланки, яка б, ґрунтуючись на використанні знань різних галузей науки, змогла організаційно і методологічно об’єднати усі напрямки обліково-аналітичної роботи у єдину обліково-економічну систему. Саме таким вимогам відповідає облікова політика.

Облікова політика не тільки істотно підвищує роль обліку в управлінні виробництвом, але й висуває низку задач щодо удосконалення методології його ведення, що сприяє досягненню стратегічних цілей розвитку виробничої сфери, особливо це стосується великих підприємств і фінансово-промислових систем. Забезпечити їх поступальний розвиток можливо лише шляхом розробки системи ефективної інформаційної підтримки менеджменту, за рахунок створення розвиненої інформаційної інфраструктури підприємства. Перспективним напрямком є перетворення на базі сучасних інформаційних технологій традиційної системи бухгалтерського обліку у комплексну обліково-економічну інформаційну систему.

Розглянуті шляхи розвитку бухгалтерського обліку залишаються практично мало вивченими, багато в чому невирішеними є процеси відображення в обліку зовнішньої інформації, необхідної для формування облікової політики і розробки стратегії розвитку виробничої системи.