Організаційні питання формування облікової політики ФПС

Процеси становлення та розвитку економіки, які відбуваються в Україні, невід’ємно пов’язані з посиленням глобалізації, створенням великих науково-промислових комплексів і об’єднанням виробництв різних сфер діяльності в транснаціональні фінансово-промислові системи. Світовий досвід показує, що саме таким об’єднанням належать технологічне лідерство. У зв’язку із значними фінансовими можливостями вони визначають напрями розвитку науково-технічного прогресу і впливають на структурні зрушення як у національній, так і світовій економіці.

Проте державним законодавством чітко не визначено методи ведення обліку в умовах посилення процесів глобалізації.

Згідно стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі на 2007-2015 роки [298], співробітництво України з міжнародними організаціями, фінансовими установами, діяльність на валютних фондових та інвестиційних ринках потребують відкритості та прозорості інформації з економічних питань, зокрема з питань бухгалтерського обліку, відповідності міжнародним стандартам.

Прогрес у цій сфері в Україні залежить від розв’язання великого комплексу завдань, одним із яких є організація обліку. Різні організаційні рівні виробничих систем (державний, міждержавний) значно ускладнюють обліково-аналітичні й контрольні функції управління виробничими системами, виникає проблема міжнародної уніфікації обліку і фінансової звітності. Остання повинна бути простою, прозорою і давати змогу передбачити доцільність наступних господарських подій.

Інший аспект облікових проблем пов’язаний із необхідністю постійної адаптації до змін зовнішнього конкурентного середовища, у якому здійснюється виробнича діяльність, що потребує відображення в обліку не тільки фактів, які відбулися, але й складання прогнозів подальших змін як у інвестиційній, інноваційній діяльності, так і у сфері виробництва високотехнологічної продукції та використанні виробничого потенціалу.

Вітчизняним законодавством, з регулювання діяльності підприємств різних організаційних форм закріплено права власної ініціативи суб’єктів господарювання щодо прийняття рішень стосовно напрямків діяльності, обліку наявності та використання усіх видів виробничих ресурсів. У цьому виникає необхідність подальшого упорядкування організації обліково-аналітичної роботи в сфері виробництва.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дозволяє відстежити ідею, що започатковує розв’язання визначених проблем.

Багато фахівців-науковців і практиків пов’язують їх вирішення з обліковою політикою. В обліковій політиці повинні бути відображені усі принципові питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві. Від облікових оцінок, обраних підприємством, залежить об’єктивність і точність розкриття інформації у фінансовій звітності. Проте облікова політика має відношення не стільки до фінансової звітності, скільки до процесу ведення та організації бухгалтерського обліку, кінцевим продуктом якого є звітність [234, с. 300].

Мета дослідження цього розділу полягає у розробці самостійного напряму розвитку облікової політики в організаційному і методологічному аспектах, здатного забезпечити виробничу систему необхідною управлінською інформацією.

В Україні досить багато наукових розробок вітчизняних учених щодо облікової політики [29; 8; 138; 141; 234, 260 та ін.]. У них викладено історичні аспекти та загальнотеоретичні положення облікової політики. Формування основних методологічних положень облікової політики в нашій країні фактично завершилося 2000 р., оскільки на той час більшість національних стандартів з обліку вже було затверджено. Тому перший наказ, який має підписати керівник підприємства на новий звітний рік, - це наказ про облікову політику.

Водночас досвід показує, що багато підприємств не поспішають складати такий документ. Так, наявність наказу про облікову політику на підприємствах Житомирської та Київської областей у 2004 р. становила 89,02% [8, с. 8]. Крім того, окремі підприємства складають його формально, елементи наказу про облікову політику не обґрунтовані й дублюють окремі пункти нормативних документів.

Вивчення стану організації та впливу облікової політики на процеси господарювання, результати якого наведено у попередніх розділах, показало, що значна кількість обстежених підприємств ще не визначили місце облікової політики у сукупному управлінському процесі.

Незважаючи на значні науково-практичні напрацювання, доводиться констатувати, що існує певна кількість невирішених питань, які стосуються процедур - системи організаційних і методичних дій, що здійснюються суб’єктом (суб’єктами) господарювання під час формування облікової політики підприємств, корпорацій, банків, фінансово-промислових об’єднань.

Проблема пов’язана з тим, що практика формування облікової політики зводиться лише до видання наказу про облікову політику, що не відповідає вимогам МСФЗ і МСБО. Однак слід зауважити, що «наказ» – це остання подія у формуванні облікової політики. Для її досягнення необхідно провести кропітку роботу з визначення процедур організації та ведення господарського обліку, який має відповідати особливостям діяльності виробничої системи та інтересам її власників. Це, в свою чергу, потребує вирішення значної кількості як організаційних, так і обліково-аналітичних завдань. Залишаються не вирішеними питання, пов’язані з визначенням посадових осіб і фахівців, відповідальних за всі етапи формування, оцінки і контролю виконання облікової політики, встановленням технологічної послідовності розробки базисного розпорядчого документа про облікову політику, порядку взаємодії між службами, рівнями управління і обліку.

Ускладнення організаційної структури підприємств (об’єднання їх в асоціації, холдингові компанії, фінансово-промислові системи, поява материнських та дочірніх компаній); різноманітність видів діяльності й можливість кооперування, віддаленість підрозділів від головного підприємства; необхідність постійного відстеження змін у зовнішньому середовищі, потреба керівництва в отриманні об’єктивної й незалежної оцінки щодо дій менеджерів усіх рівнів управління; прагнення підвищити ступінь довіри до підприємства з боку держави й усіх ділових партнерів, підвищення ефективності та дієвості всієї облікової системи – це основні мотиви, що підтверджують необхідність створення в умовах великих виробничих систем виконавчого органу - спеціалізованого підрозділу з формування облікової політики. Як показали результати проведеного обстеження, більшість підприємств вважають, що роботу з формування облікової політики потрібно здійснювати постійно, в процесі функціонування виробничої системи, а не тільки в період підготовки наказу про облікову політику на звітний рік. Це також підтверджує потребу у створенні, насамперед в умовах ФПС, постійно діючої структури з формування облікової політики.

Науковий підхід до вирішення організаційних питань доцільності такої пропозиції реалізується перш за все через усвідомлення та визначення місця і ролі облікової політики у загальній системі управління підприємством.

Узагальнення підходів науковців щодо визначення ролі облікової політики у господарській практиці дає змогу уточнити, що саме облікова політика спрямована на вирішення широкого кола обліково-аналітичних завдань різних сфер фінансово-економічної діяльності виробничих систем.

Виходячи з цього слід вважати, що її місце і роль у загальному управлінському процесі – це організаційна функція, яка інтегрує систему обліку з іншими складовими системи управління – плануванням, бюджетуванням, прогнозуванням, аналізом, контролем і генерує обліково-економічну інформацію для різних цілей (суб’єктам господарювання, партнерам з бізнесу, інвесторам, менеджерам, економістам для складання звітності).

Відомо, що основною метою суб’єктів господарювання є досягнення як поточних, так і в перспективі високих фінансово-економічних результатів господарської діяльності, а облікова політика сприяє досягненню саме цієї мети. Оскільки власник є зацікавленим суб’єктом, то саме він і має бути головним ініціатором формування облікової політики підприємства. Як підкреслюється у наукових дослідженнях, активна участь власника в розробці облікової політики підприємства упереджує номінальний характер його ролі в процесі організації бухгалтерського обліку, що, в свою чергу, забезпечить захист інтересів та збереження майна власника [8, с. 15]. У цьому зв’язку не викликає сумніву позиція Мінфіну відносно того, що питання встановлення облікової політики належать до компетенції власника (власників) підприємства, органу, уповноваженого управляти державним майном чи корпоративними правами держави.