Сучасні підходи до визначення понять „конкурентоспроможність” та „конкурентостійкість” підприємства

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається із значної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на фоні системи правових норм господарювання та поєднані єдиним поняттям - ринок. Для успішної комерційної діяльності підприємства на ринку необхідно проводити продуману політику і послідовно реалізовувати обґрунтовану стратегію, які забезпечать прибуток, завоювання нових ринкових сегментів а також можливості підприємства конкурувати як за ціною, так і за якістю. Забезпечення конкурентостійкості українських підприємств у сучасних ринкових умовах функціонування є як критерієм (на поточному рівні), так і основою ефективності їхньої діяльності (на стратегічному рівні). Дослідження механізму забезпечення конкурентостійкості підприємства доцільно починати з вивчення основних теоретичних положень щодо еволюційного розвитку поглядів на конкуренцію та підходів до визначення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання. Р. Строуп, Дж. Гвартні розглядають конкуренцію як один з 7 джерел економічного прогресу [1]. У складі цих джерел вчені виділяють наступні: приватна власність; свобода обмінів; ринок капіталу; фінансова стабільність; низькі податки; свобода зовнішньої торгівлі; конкуренція. Як явище конкуренція не нове, але різноманіття її проявів потребує постійного дослідження, яке містить оцінку динаміки або інтенсивності [2]. Тому автор вважає за необхідне приділити увагу вивченню даного поняття з метою з’ясування його сучасних особливостей. В науковій літературі конкуренція (від лат. concurere – зіштовхуватись) розглядається як економічний процес взаємодії, взаємозв’язку та боротьби між підприємствами, що виступають на ринку з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задоволення різноманітних потреб покупців і одержання найбільшого прибутку. Конкуренція є головною рушійною силою ринку, а сама продукція є знаряддям конкурентної боротьби [3]. Тобто, конкуренція є об’єктивним економічним законом розвинутого товарного виробництва, дія якого є для товаровиробників зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати тощо. Дія багатьох законів відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, в результаті чого конкуренція виступає важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму [4]. При цьому конкуренція може трактуватися як „ситуація, коли існує кілька альтернативних напрямків використання рідкісного блага, у якому зацікавлені різні групи людей, що борються між собою за право розпоряджуватися цим благом” [5, c.16]. В економічній науці виділяють декілька підходів щодо трактування поняття конкуренції [6-9]: 1) поведінковий; 2) структурний; 3) функціональний. Поведінковий підхід є характерним для класичної економічної теорії, представниками якої є А. Сміт, Дж. Стиглер та ін. А. Сміт розглядав конкуренцію як сукупність взаємонезалежних спроб різних продавців встановити контроль на ринку, а головним об’єктом конкурентної боротьби визначав ціни на продукцію. Дж. Стиглер сформулював п’ять умов, з якими погоджується й А. Сміт: - конкуренти повинні діяти незалежно, але у змові; - кількість конкурентів, потенційних або тих, що є в наявності, повинна бути достатньою, для того щоб виключити екстраординарні ходи; - економічні одиниці повинні володіти прийнятним знанням о ринкових можливостях; - повинна бути вільність (від соціальних обмежень) дій у відповідності з цим знанням; - необхідно достатнього проміжку часу, щоб напрямок та обсяг потоку ресурсів почали відповідати бажанням власників [10]. Концепція конкуренції запропонована А. Смітом, протягом тривалого часу не була ні доповнена, ні заперечена. Розвиток досліджень конкуренції було продовжено неокласичною теорією, для якої характерним є структурний підхід. З погляду структурного підходу, представниками якого є такі відомі вчені як Ф. Еджуорт, А. Курно, Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, конкуренцію розглядають не як боротьбу між різними фірмами, а з погляду аналізу структури ринку, та умов його функціонування [9, 11-12]. Визначення конкуренції Ф. Еджуорта мало велике значення у подальшому дослідженні, воно покладено в основу типової інтерпретації даного поняття у сучасній літературі. На думку цього автора, ідеальна конкуренція буде існувати, лише якщо виконуються такі чотири умови: - окрема особа вільна у перегляді угоди щодо цін будь-ким з невизначеної кількості осіб; - будь-яка особа вільна укласти угоду з невизначеною кількістю осіб; - будь-яка особа вільна переглянути угоду з іншими незалежно від третьої сторони; - будь-яка особа вільна укласти угоду з іншими незалежно від третьої сторони. Недотримання першої умови спричиняє недотримання другої, але не навпаки; третя та четверта умови співвідносяться аналогічно [10]. Функціональний підхід до визначення поняття конкуренції пов’язують з думкою австрійського економіста Й. Шумпетера [13]. У своїй економічній теорії він визначав конкуренцію як боротьбу застарілого з новим, яку ведуть підприємці. На його думку, підприємці повинні здійснювати реалізацію нововведень, боротися з рутинною діяльністю, і тільки в цьому випадку вони мають можливість отримати перемогу у конкурентній боротьбі, усунувши з ринку підприємців, що користуються застарілими технологіями та виготовляють продукцію, яка не користується попитом. На подібній позиції стояв й Ф. фон Хайєк, австрійський економіст та філософ, розглядаючи конкуренцію, як “процедуру відкриття”, яку він характеризує як визначення того, які ресурси та в якій кількості необхідно використовувати, що, скільки, де та кому продавати [14]. На початку ХХ століття спостерігається процес переходу від економіки вільної конкуренції до монополістичної. Саме з цією проблемою пов’язані основні зміни уявлення про конкуренцію та монополію, тому у той час з’явилося багато робіт вчених – економістів, у яких вони відображали свої погляди та оцінки взаємовідношення монополії та конкуренції.