Теоретичні аспекти ідентифікації середнього класу

Теоретичні аспекти ідентифікації середнього класу Наявність і велика питома вага середнього класу в системі соціальної стратифікації є однією з істотних ознак розвинутого цивілізованого суспільства. Тим часом якщо сама актуальність проблеми середнього класу не викликає сумнівів, то її різні аспекти, пов’язані з дефініціями, критеріями ідентифікації, оцінками реальної і потенційної чисельності, основними моделями соціальної дії, мають гостро дискусійний характер. Невизначеність у цьому питанні породжує необхідність більш пильного розгляду основних теоретичних підходів до проблеми. Поняття „середній клас” для науки не є канонічним. У радянських довідкових виданнях 60-х –початку 80-х років з очевидних причин цей термін критикувався і заперечувався. Натомість мова йшла про „середні верстви”, в дусі класового підходу визначалися як „сукупність проміжних суспільних груп у класово антагоністичному суспільстві, які за об’єктивними ознаками не належать до основних класів ” [18, с.122]. У довідниках часів перебудови з терміном „середній клас” уже не боролися. Його просто не згадують. Що ж стосується середніх верств, то їх як і раніше визначали в рамках класової теорії як „сукупність соціально неоднорідних шарів і груп у класово-антагоністичному суспільстві, що посідають проміжне становище між основними класами ” [30, с. 145]. Подальша доля обох термінів у довідковій літературі сумна. У енциклопедичному соціологічному словнику, виданому Інститутом соціально-політичних досліджень РАН у 1995 р., ні „середній клас”, ні „середні верстви” вже взагалі не згадуються. Утім, неуважність до середнього класу, з боку довідників виявлена в 90-і роки, цілком компенсувалася великою кількістю наукових публікацій, що з’явилися в той період. Терміни, використані вченими для найменування сукупності груп, які асоціюються із середнім класом, різні. Це й „середній клас”, і „класоподібна група”, і „середній шар”, і „середні шари”. Іноді відповідно до радянського суспільства ці групи називають „стратами”. Однак поза залежністю від застосовуваної термінології всі автори сходяться на розумінні середнього класу як страти, тобто групи, що займає визначену ступінь у соціальному просторі, що знаходиться між групами, розташованими вище і нижче. У такій ситуації питання про тім, чому різні дослідники воліють по-різному називати середній клас, зберігає, очевидно, важливість для сугубо теоретичної чи ідеологічної дискусії, але мало що дає для нестатків прикладного аналізу. Так само для такого аналізу не представляє великого інтересу і дискусія про те, чи є середній клас шаром (в однині) чи шарами. Справді, поза сферою тонких категоріальних обговорень досить важко знайти істотну різницю між концепцією шаруючи, що включає кілька груп, і концепцією групи, що складає з декількох шарів. З обліком сказаного стосовно до середнього класу далі терміни „клас”, „шар”, „шари”, „соціальна група” вживаються як синоніми. Розглядаючи проблему ідентифікації середнього класу, дослідники користаються дуже широким спектром критеріїв, що для зручності розгляду можна розділити на стратифікаційні і не стратифікаційні. До першого відносяться характеристики, що задають місце групи в соціальній ієрархії, до других – всі інші. Із присвячених середньому класу робіт, стратифікаційні критерії його виділення найбільш системно обговорюються в роботах Т. Заславської, що спираються на концепцію багатомірного соціально-стратифікаційного простору. У [46, с.7-9] вона використовує три осі цього простору (три узагальнених критерії стратифікації), називаючи їх політичним, економічним і соціокультурним потенціалами. Пізніше [47, с. 226] до зазначених критеріїв додається ще один – соціальний престиж, що є концентрованим відображенням перших трьох ознак. (дод. А). Це чотиримірний стратифікаційний простір – лише перше наближення до реально використаного в дослідженні набору стратифікаційних характеристик. По суті кожен з переличенних індикаторів являє собою сукупність більш конкретних критеріїв, частина яких описується за допомогою декількох шкал. Для оцінки перших трьох стратифікаційних потенціалів автор використовує 14 шкал [47]. Цей підхід чітко орієнтований на потребу емпіричного дослідження і надає можливості для комплексної, „стереоскопічної” оцінки соціальних груп.