Стан розробки проблеми та джерельна база дослідження

Стан розробки проблеми та джерельна база дослідження Банківська система, заснована на ринкових засадах, була визнана світовою спільнотою ще в часи середньовіччя. Незважаючи на це, в Україні вона почала набувати певного вагомого економічного значення лише після досягнення нею незалежності в 1991 р. Однак, насправді, її складний еволюційний шлях розвитку бере початок ще з середини ХІХ ст. З 1860 по 1917 рр. Україна вже мала змогу і певний досвід розбудови банківської системи ринкового типу, але протягом тривалого часу (радянський період) ця проблема досліджувалася мало. І хоча сучасними дослідниками опубліковано чимало статей [12; 127; 138–140; 142; 144 тощо] та декілька монографічних досліджень [9; 10; 11; 37; 126], присвячених багатьом аспектам розвитку банківської справи в пореформеній Російській імперії та Україні й певною мірою заповнюють прогалину в одному з найважливіших питань вітчизняної економічної історії, але спеціалізованих, узагальнюючих праць з означеної тематики ще немає. З огляду на це нами було здійснено спробу проаналізувати і систематизувати величезний пласт матеріалу з метою дослідження даної проблеми. Наявне коло джерел, присвячених дослідженню банківництва в дореволюційній Росії, досить широке. Тому для кращого аналізу стану розробки цієї проблеми досліджувані джерела можна поділити на три періоди в хронологічному порядку і в межах кожного з них розглянути літературу наукового, публіцистичного, статистичного та документального характеру, що відповідає тематиці окресленої теми дослідження. Друга половина ХІХ ст. – 1917 рік становитиме перший період, другий період – радянський (1917–1991 рр.), третій – сучасний. Джерельну базу дослідження в рамках першого періоду складають наукові праці провідних економістів, публікації в періодичних виданнях, документи й матеріали архівних фондів, фінансова статистика банківських звітів, дані статистичних фінансово-кредитних довідників, збірники законів Російської імперії та інші джерела, що містять юридичні відомості. Особливо велику наукову цінність становлять роботи дореволюційних вчених, видатних фінансистів, економістів-практиків, серед яких найбільш цінними є праці наших співвітчизників М. Бунге [46-58], П. Мігуліна [163-168], К. Гаттенбергера [79], Д. Піхна [234], Л. Яснопольського [327; 328] та ін. В них розглядаються сутність та значення банків у державному господарчому зростанні, вплив загальноросійської політики на еволюцію приватного банківництва, а поряд з цим висвітлюються питання суміжні з банківським піднесенням, що мали на нього великий вплив. Значна увага приділялася дослідженню розвитку ринку цінних паперів, динаміки проходження біржових ігор на цьому ринку, адже вважалося, що позики під заставу цінних паперів та їх купівля-продаж за власний рахунок є одним із засобів збільшення банківських прибутків [79]. Дослідницький інтерес представляли собою й проблеми, що виникали в ході розширення мережі приватних банківських установ, зокрема надійності та ефективності їх роботи, куди відносилися питання законодавчої межі обмеженості та свободи на банківські операції з клієнтами [47]. Не менш важливим питанням для дореволюційних економістів була поява спеціалізованих банків, наприклад, промислових [164]. Однак, більшість праць дореволюційних економістів, фахівців фінансово-кредитної сфери обмежувалися вивченням банківської системи на загальноросійських теренах і лише окремі праці були присвячені суто українським аспектам питань цього напрямку [48; 52; 54; 81; 269; 324]. Найбільш важливою серед праць є статистико-економічний довідник за редакцією Л. Яснопольського, в якому поряд з іншими регіонами Російської імперії охоплено й українські губернії. Але в дані, які містить дане видання, дуже стислі і переважно подані лише за 1911/1912 рр. [276]. Багато уваги українським, зокрема київським банкам, створення яких усіляко підтримував, приділяв видатний економіст-практик Микола Християнович Бунге. Його публікації на дану тематику в газеті «Киевлянин» можна побачити аж до 1880 р., після якого у зв’язку із життєвими обставинами він виїхав із Києва на постійне місце проживання до Санкт-Петербурга. Крім вболівання за розвиток рідних регіональних банків, М.Х. Бунге приділяв увагу й загальним значно масштабнішим проблемам формування ринкового банківництва, які розглядав на рівні всієї Російської імперії. Свої погляди на необхідність реорганізації дореформеного казенного устрою банків у Російській імперії він починає висловлювати ще в 50 х рр. ХІХ ст. У відомому на той час журналі «Русский вестник» він друкує кілька статей про кредит і кріпосне право, в яких порушує проблему негативного впливу російського феодалізму на розвиток кредиту, зокрема приватного, що в свою чергу призводило до гальмування розвитку ринкових відносин і незрілості соціально-економічного стану країни. Протягом творчого життєвого шляху вченого у провідних фахових періодичних виданнях ним було опублікована велика кількість статей з проблем налагодження ефективної банківської справи в країні, які й до сьогодні не втратили своєї цінності. До наукової спадщини М.Х. Бунге належить і велика кількість ґрунтовних фундаментальних праць з цієї проблематики: «Теория кредита» (1852 р.) [57], «Банковые законы и банковая политика», (1874 р.) [47], «Акционерные банки» (1886 р.) [46] та ін. М. Герценштейн на прикладі аналізу краху одного з найбільших українських приватних акціонерних банків – Харківського, робить спробу дослідити недосконалість, а часом і невідповідність законодавчої бази країни, щодо цієї галузі. У зв’язку з цим, у своїй праці він намагається знайти відповідь на питання – що саме спричинило таку негативну ситуацію в Харкові? Як можна було цьому запобігти? Які висновки слід зробити з того що, сталося? [80]. Серед відомих російських вчених, які брали активну участь у вивченні проблеми формування банківської справи в умовах розвитку капіталістичного господарства Російської імперії, були: Є. Ламанський [149; 150], О. Биман [32], Ю. Жуковський [107], В. Ідельсон [113] та багато інших. В їхніх працях подається не тільки загальна фінансово-економічна характеристика процесу організації відповідних банківських інститутів на різних етапах пореформеного періоду, а й висвітлюються окремі питання даної теми. Зокрема, значна частина їхніх праць присвячена найактуальнішому питанню того часу – кредиту. На другому місці – інші банківські операції. Значна увага приділялася грошовому обігу, законодавчим аспектам даної проблеми, сутності банківського діловодства та порівняльним аналізам розвитку загальноросійського акціонерно-підприємницького банківництва з організацією відповідного у багатьох інших провідних країн світу в яких панувала ринкова економіка тощо. До першої групи слід віднести праці А. Бішофа «Краткий обзор истории и теории банков» (1877 р.) [33], М.Весселя «Наша кредитная денежная система» (1897 р.) [68], О. Гур’єва «Очерк развития кредитных учреждений в России» (1904 р.) [92], Д. Батюшкова «Банки. Их значение, операции, историческое развитие и счетоводство» (1904 р.) [28] та Ю. Жуковського «Деньги и банки» (1906 р.) [107] тощо.