Методологічне забезпечення банківських механізмів кредитування аграрних підприємств

Методологічне забезпечення банківських механізмів кредитування аграрних підприємств Питання теорії банківського кредиту широко висвітлювались в економічній літературі радянського періоду. В центрі уваги вчених знаходились також проблеми, пов’язані з механізмами банківського кредитування. Однак на сьогоднішній день є потреба в теоретичному аналізі суті банківського кредиту з позицій поновленої методологічної бази. Розвиток конкретних досліджень у сфері фінансів та кредиту має будуватись на поєднанні філософської глибини і жорстокості з одного боку, і сучасного функціонального аналізу, що дає підходи до вирішення практичних завдань – з іншого. Досліджені у підрозділі 1.1. визначення кредиту із врахуванням їх особливостей, на наш погляд, будуть коректними лише для деяких форм кредитних відносин, а саме для тих, де кредитор одночасно є власником позикової вартості. Для банківського кредиту ці визначення в деякій мірі є суперечливими. Відомо, що банки працюють в основному на залучених ресурсах, які складають близько 90 % всіх ресурсів банку. Залучаючи ці ресурси, як правило, на платній основі, банки беруть на себе зобов’язання повернути їх у встановлені строки із відсотками. Між банками і власниками ресурсів у свою чергу виникають економічні відносини які опосередковано впливають і на кредитні відносини банку з позичальниками. Потрібно підкреслити, що такі відносини в силу специфіки банківської діяльності не виникають періодично, як це може бути в інших суб’єктів господарювання, вони завжди присутні в будь-якому банку або його філії. Несвоєчасне повернення банківського кредиту, наданого за рахунок ресурсів вкладників і кредиторів, призводить до порушення ліквідності банку, його неспроможності розрахуватись по раніше прийнятих на себе зобов’язаннях. Таким чином, кредитні відносини банку з позичальниками притаманні як його вкладникам так і кредиторам. Найбільш глибоко, на нашу думку, суть банківського кредиту визначена К Марксом. В марксистській теорії банківський кредит визначається як категорія, що надається позиковими капіталістами (банками) функціонуючим капіталістам та іншим позичальникам у вигляді грошових позик. При цьому позиковий капітал – це грошовий капітал, власник якого надає його у тимчасове користування іншому капіталісту за визначену плату – позиковий відсоток [294]. Визначення банківського кредиту як форми руху позикового капіталу є цілком справедливим, як по відношенню до активних, так і до пасивних, банківських кредитних операцій. Причому це визначення відноситься як до тимчасово вільних капіталів підприємств, розміщених на банківських рахунках, так і заощаджень населення. М.М. Ямпольський зазначає, що характерною особливістю і обов’язковим елементом існування і застосування кредиту є наявність кредитних відносин між учасниками кредитної угоди. Це стосується не тільки відносин, пов’язаних із наданням кредитів, а й інших видів кредитних відносин, зокрема і тих які виникають при здійсненні депозитних операцій [422]. Тобто, якщо будь-який суб’єкт передає гроші в банк під певний відсоток, це означає, що вони функціонують для нього саме як позиковий капітал, тільки позичальником в даному випадку є банківська установа.