Еволюція кредиту та зарубіжний досвід кредитування аграрних підприємств

Еволюція кредиту та зарубіжний досвід кредитування аграрних підприємств Кредит має тривалу історію. У багатьох народів при первіснообщинному ладі активно використовувалась система позик під роботу і навіть рабство за борги. Той, хто не міг повернути борг за отриманою позикою ставав рабом свого кредитора. Про кредитну діяльність згадується ще в законах царя Хаммурапі (близько 1760 р. до н.е.)[51], де зазначається, що в Давньому Вавілоні центрами кредитних операцій виступали храми, в яких зберігалося зерно, посуд, срібло та інші цінності. В період феодалізму кредитні відносити були пов’язані з лихварським капіталом. Земельні власники постійно вдавались до грошових позичок внаслідок невідповідності своїх доходів витратам, а також дрібні товаровиробники – селяни та ремісники позичали гроші для задоволення споживчих та поточних потреб. Лихварська позичка в той час призвела до всебічного зубожіння населення, але її місія в історичному і економічному розвитку не має заперечень. Вона лежить в основі сучасної банківської справи. Потрібно відмітити, що з розвитком банківської системи функціонування лихварського капіталу не припиняється і виникають спеціалізовані кредитні установи, які обслуговують його обіг. Це кредитні асоціації та спілки, каси взаємодопомоги, ощадні установи, котрі утворюються групою осіб, поєднаних спільними інтересами. Історія таких об’єднань сягає у ХІУ століття. Зародження кредитних відносин у Київській Русі датується кінцем ХІІ століття [112]. Правила надання кредиту та інші вимоги до кредиторів і позичальників містила газета «Руська правда», де поряд із заставою рухомого майна визнається і застава нерухомого, в першу чергу, землі. Перші банки були відкриті в середині ХУІІІ століття. Це були Дворянський і Комерційний банки, які давали кредити поміщикам під заставу їх маєтків. Із 1800 року в Росії починає створюватись система кредиту доступного для сільського населення. По всій країні утворюються багаточисленні кредитні установи: запасні грошові фонди, сирітські каси бувших німецьких колоністів, комунальні каси, допоміжні і ощадні каси, позичкові каси, сільські банки, а також позичково-ощадні каси. Метою цих установ було надання кредиту тільки особам із статусом сільського населення. Перший селянський банк був заснований у 1814 році [112]. Наступний етап розвитку кредиту відноситься до 1861 року, коли було скасоване кріпосне право і відкритий шлях для розвитку капіталізму в країні. Селяни стали вільні, але у них не було ні землі, ні засобів, щоб її обробляти, ні грошей, щоб все це купити. Стало зрозуміло, що такі селяни не піднімуть сільське господарство країни. Поряд з цим у ході реформування соціально – економічного і правового становища колишніх поміщицьких і державних селян дрібні товаровиробники дістали можливість самостійно визначати спосіб одержання необхідних засобів для існування. Зростання питомої ваги вільнонайманої праці, а також істотні зміни в умовах господарювання поставили на порядок денний створення відповідної кредитної системи.