Вплив регіоналізації фондового ринку на управління національним господарством

З 60-х років ХХ століття розпочався світовий процес глобалізації і регіоналізації, який відзначився інтенсивним розвитком взаємозв’язків між національними економіками, зростанням обміну капіталом, товарами, послугами та робочою силою. На 80% загальну структуру фінансових ринків формують ринки США, ЄС, Японії, Китаю на фоні зменшення ролі комерційних банків і зростання значення фінансових посередників [70, c. 22–23]. Світова глобалізація – це єдиний ринок, який сформується до 2025 року. Його складовими є регіональні європейські, американські та азійсько-тихоокеанські ринки (ЄС, НАФТА, АТЕС). Щоб вийти на ці ринки, треба мати високий рівень концентрації, конкуренції, мінімальний рівень системної кризи та прояви державного деспотизму. Для них характерні інтернаціоналізація сфери обміну і виробництва, а для ЄС – ще й сфера розподілу суспільного продукту [71, с. 115]. Глобалізація вимагає проведення адекватної політики і потребує необхідних інструментів на макро- і мікрорівнях для ефективного врегулювання фінансового сектору [72, с. 163]. Як свідчить статистика, якщо за одиницю взяти щорічний світовий експорт послуг, у співвідношенні експорт товарів становить п’ять одиниць, прямих інвестицій – триста, портфельних інвестицій – більше чотирьохсот одиниць. При цьому якщо міжнародна торгівля валютою щоденно становить одну одиницю, то торгівля такими фінансовими інструментами, як деривативи – дві одиниці. Це означає, що фінансово-валютна складова відіграє самостійну роль [73, с. 200]. Світові фінансові ринки суттєво перевищують ринки реальних товарів і послуг, сформувавшись як самостійна система. За останні 20 років капіталізація світового ринку акцій зросла у 13 разів, а сукупний ВВП – у 2,5 раза. Сьогодні обсяг світового ринку акцій становить 20 трлн. дол. На розвинені країни припадає 75% цього обсягу, на ті, що розвиваються, – 23% [74, с. 192–200]. На кінець ХХ століття більш ніж три чверті титулів власності, які розміщувались на фінансовому ринку, приходилось на акції. Характерно, що на внутрішньому ринку розміщується у кілька разів більший обсяг акцій, ніж на зовнішньому. Акціонерні спільні фонди свої активи структурно включають таким чином: три четверті – у США, п’ята частина – в країнах ЄС, кілька – у Японії. На ринках, що розвиваються, інституційні інвестори мають до трьох чвертей портфелів інвестицій. Фондові ринки Великої Британії, Німеччини, Франції становлять значну частину їхніх фінансових ринків. Меншу роль вони відіграють в економіці Австрії, Італії, Іспанії, Греції, Португалії та Ірландії. Держави розміщують свої боргові зобов'язання на фондових ринках для фінансування дефіциту бюджету. За організаційною структурою ринки поділяються на вертикальні та горизонтальні. Прикладом горизонтального є ринок США. Там на різних біржах країни котируються цінні папери неоднакових за своїм економічним потенціалом підприємств, що обліковуються в різних депозитаріях. Вертикальну організацію ринку має Франція. Котирування цінних паперів відбувається в системі товариства французьких бірж. Зберігаються й обліковуються вони у національному депозитарії.