Основоположні аспекти організації оподаткування

Основоположні аспекти організації оподаткування Оподаткування здійснюється для акумуляції засобів на фінансування державної дія-льності, яка включає і проведення соціальної політики. Воно виконує соціальну функцію, надаючи ресурси для розвитку охорони здоров'я, освіти, культури, спорту. Соціальна функ-ція оподаткування втілюється також у наданні пільг і дотацій окремим категоріям платників, які через об'єктивні причини не можуть забезпечити собі гідний життєвий рівень. Основна функція оподаткування – фіскальна: його метою і призначенням є наповнення державної казни. Регулююча функція оподаткування полягає в його використанні для орієнтації і коректування діяльності економічних агентів. Це відбувається шляхом підвищення оподаткування виробництва і реалізації одних груп товарів, послуг, видів діяльності і зниження – інших. При оптимізації вибору об'єктів оподаткування встановлюється прийнятне навантаження на фонди споживання і накопичення. У плануванні оподаткування також має враховуватися територіальне розміщення продуктивних сил. Таким чином можуть бути сформовані і змінені відтворювальна, галузева, територіальна й інші економічні структури. Контрольна функція властива швидше не оподаткуванню, а системі, за допомогою якої воно здійснюється, – це перевірка правильності і своєчасності зборів, відповідності їх обсягів, а також розподілу між об'єктами, джерелами, платниками до економічної стратегії і фінансової політики держави. На нашу думку, функцію оподаткування можна визначити як ефект, що справляється ним на економічне і соціальне середовище у процесі збору обов'язкових платежів. Таким чином, функція оподаткування є його впливом на економічну кон'юнктуру, дія на окремих суб'єктів господарювання, значення для розвитку країни, регіонів, роль у фінансовій системі держави і його адміністративних одиниць. Оподаткування ґрунтується на певних початкових ідеях – принципах, що можна на-звати його особливостями, характеристиками. Принцип, запропонований В. Петті, полягає у тому, щоб уникати різких, непередба-чених, а тому важких змін в оподаткуванні. Він виступав за економічне обґрунтування “важкості” податкового тягаря, скорочення кількості податків. Його принципи встановлення розміру митних зборів торкаються і визначення величини податків взагалі, оскільки вони стосуються регулювання кількості товарів, що перебувають в обміні, і, зокрема, експортно-імпортної політики, а також порівняльного аналізу вигод сплати або ухилення від сплати податків (мит): розміри мит на товари, що вивозяться, можуть бути такими, щоб вра-ховуючи помірний прибуток експортера, наші товари, яких потребують іноземці, діставалися цим іноземцям за цінами, дещо меншими, ніж ті, за якими вони можуть отримати з якої-небудь іншої країни, розміри мит повинні бути такі, щоб людям було легше, безпечніше і вигідніше виконувати закон, ніж порушувати його; розміри мит на імпортні товари повинні бути такі, щоб: 1) усі предмети, готові або достиглі для споживання, стали дещо дорожчими, ніж ті ж предмети, вирощені або вироблені всередині країни, якщо це можливо за інших рівних умов. Важливим також є зауваження В. Петті про неприпустимість стягування податків до закінчення виробничого циклу продукції [130, с. 24, 28, 42, 43]. Ф. Бекон головну умову оподаткування вбачав у тому, щоб воно здійснювалося доб-ровільно [14, с. 99]. Класичні принципи оподаткування були сформульовані А. Смітом. Його чотири «за-гальні положення щодо податків» актуальні і в наш час: I. Піддані держави мають по можливості відповідно до своєї здатності і силам брати участь в утриманні уряду, тобто відповідно до доходу, яким вони користуються під заступ-ництвом; II. Податок, який зобов'язується сплачувати кожна окрема особа, має бути точно ви-значеним, а не довільним; III. Кожен податок повинен стягуватися у той час і тим способом, коли і як платникові найзручніше платити його; IV. Кожен податок повинен бути так задуманий і розроблений, щоб він брав і утриму-вав з кишень народу як можна менше понад те, що він приносить казначейству держави [163, с. 588, 589]. Д. Рікардо зазначив принцип відповідності величини оподаткування до існуючих умов виробництва, підкреслив переваги податків на предмети розкоші, а не першої необхід-ності, крім того, розмежував податки, які сплачуються з доходу, і ті, що вилучаються з «ви-робничого капіталу країни» [154, с. 155, 160, 161, 168, 172]. Монтеськ’є вводить поняття мінімуму, не оподатковуваного податком. Він був при-хильником непрямого оподаткування, принцип якого визначив так: треба, щоб між товаром і податком існувало деяке співвідношення і щоб малоцінні речі не обкладалися високим податком [108, с. 340, 341]. Умова П. М. Годме – платіжні можливості, а не вигоди, отримані від держави, є підс-тавою оподаткування [24, с. 396]. Дж. Мілль робить висновок, що податок сплачує той, хто скорочує споживання: люди платять податки не повністю зі своїх заощаджень, а частково, якщо не переважно, з тих засобів, які вони мали намір витратити. Також у його працях йдеться про шкоду оподаткування, завдану виробництву «на одній з його ранніх стадій» [106, с. 151, 152, 163, 192, 193]. А. Пігу висловлював ідею державного регулювання інвестування в різних сферах ви-робництва за допомогою податків і субсидій, стимулювання вкладень коштів за допомогою оподаткування, економії, збереження природних ресурсів країни, що можуть бути вичерпані, за рахунок податків, пропонував високе оподаткування надприбутків. Т. 1 [131, с. 96, 97, 260, 294]. Сучасниками, які досліджують оподаткування, також сформульовані його принципи. Синельников Б.В. і Хорошилова Н.А. пропонують враховувати конкретні умови розвитку економіки, традиції народу, рівень розвитку внутрішньої і зовнішньої політики, усувати по-даткові бар'єри інвестиційної політики приватного сектора, накопичення капіталу, надавати субсидії і дотації для НДКР, звільняти від податку виробництво найбільш важливих видів продукції, здійснювати безмитний імпорт необхідного устаткування [160, с. 16, 17]. Ковалюк О.М. підкреслює, що оподаткування повинно бути спрямоване на стимулю-вання виробничої і підприємницької діяльності, вирішення певних соціальних завдань [63]. Барановський О.І. і Туріянська М.М. установлюють принцип сприяння оподаткування інвестиційній діяльності, енергозберігаючим і природоохоронним заходам шляхом надання галузевих і територіальних пільг [5, с. 42-44]. Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. № 1251-ХІІ (із змі-нами і доповненнями) встановлює наступні принципи вітчизняного оподаткування [147]: – стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробницт-ва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції; – стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва; – обов'язковість – уведення норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових плате-жів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства; – рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійсню-ється в певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) – на більші доходи; – рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових плате-жів); – соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподатку-вання громадян, які отримують надвисокі доходи; – стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року; – економічна обґрунтованість – встановлення податків і зборів (обов'язкових плате-жів) на підставі показників розвитку національної економіки і фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами; – рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бю-джету для фінансування витрат; – компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами; – єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг; – доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для плат-ників податків і зборів (обов'язкових платежів). Отже, порівняння розглянутих принципів в наукових працях і принципів системи оподаткування України, в цілому, дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняна система заснована на окремих підходах традиційних принципів. Разом з тим необхідно відмітити, що в теперішній час податки виступають не тільки засобом формування бюджетів різних рівнів, але й важливою формою регулювання економі-чних відносин. Саме вони найбільше повно відбивають принципи самоврядування і самофі-нансування. Основні недоліки системи оподаткування в Україні обумовлені тим, що законо-давчі принципи в деяків мірі, стали непристосовані до сучасних умов господарювання. Так, принцип стимулювання підприємницької виробничої діяльності припускає надання різних пільг, але ж принцип рівності потребує однакового підходу до різних підприємств при ви-значенні податкових зобов’язань. Державне регулювання оподаткування, в першу чергу, слід здійснювати через широке застосування принципу стимулювання за допомогою системи пільг. Це система володіє механізмом заохочення, спонукання до певного виду діяльності. Такий механізм повинен включати визначення об’єкту стимулювання (виду діяльності) та методів стимулювання (видів пільгового оподаткування) орієнтація на суб’єкт стимулювання (господарську одиницю чи групу підприємств) є недопустимою, оскільки порушуватиме принцип рівності у оподаткуванні. Тому пропонуємо використовувати принцип стимулювання дещо в розширеному значенні, яке буде орієнтувати пільги на: – об’єкт – діяльність, що спрямована на збільшення виробництва валового внутріш-нього продукту (а саме інвестиційна, інноваційна, конверсійна діяльність, тощо); – забезпечення конкурентоздатності продукції шляхом стимулювання НДЕКР, фун-даментальних досліджень; – створення умов інвестуванню заощаджень господарчих суб’єктів і приватних осіб. Але при цьому необхідно зробити важливе уточнення. Зекономлені кошти мають ре-інвестуватися, витрачатися на планомірне розширення діяльності. Інакше, таке додержання принципу стимулювання дозволить використовувати прибуток на споживання або розподі-ляти між засновниками, а це не приведе ні до розширення виробництва, ні до зростання по-датків до бюджету. Доречно було б також згадати про ще один напрямок податкового стимулювання, яке безпосередньо не стосується оподаткування, але в разі потреби посилює стимулювання підприємницької діяльності. Його сутність полягає в створенні механізму податкового заохочення та зацікавленості інвестиційно-фінансової інфраструктури в наданні своїх послуг і розширенні обслуговування дрібного бізнесу. Для цього доцільно використовувати такі методи податкової політики: – пільгове оподаткування прибутків, отриманих банківськими закладами, інвестицій-ними компаніями, страховими організаціями (від надання кредитів (послуг) дрібному підп-риємництву; – зниження ставок податків на прибуток страхових організацій за умови значного до-сягнення питомої ваги послуг страхування в сфері малого бізнесу. На нашу думку, при оподаткуванні юридичних осіб повинні дотримуватися такі принципи: 1) зниження оподаткування в міру збільшення наукоємності, трудомісткості, ма-теріаломісткості, фондомісткості, енергоємності продукції; 2) мінімального обкладення дефіцитних товарів (послуг, робіт), інноваційних ро-зробок, а також венчурного підприємництва; 3) стимулювання модернізації всіх сфер виробничої діяльності (послуг, робіт); 4) взаємодії «податкових важелів» із механізмом використання інвестиційних ре-сурсів; 5) включення оподаткування в систему чинників забезпечення економічної безпеки країни; 6) зменшення громіздкості розрахунків при визначенні бази оподаткування і ве-личини податків; 7) обліку як економічних показників господарської діяльності, так і наявності грошових коштів платників; 8) прямо пропорційного оподаткування щодо економічної ефективності певного виду діяльності і, відповідно, обернено пропорційного відносно терміну окупності вкладень; 9) узгодження оподаткування з програмами розвитку пріоритетних видів госпо-дарської діяльності.