Об’єктивна необхідність, становлення та розвиток державної фінансової підтримки аграрного сектору України

Об’єктивна необхідність, становлення та розвиток державної фінансової підтримки аграрного сектору України Як уже зазначалося, сільське господарство регулюється державою у всіх країнах, хоча цілі регулювання відрізняються: деякі країни підтримують своє сільське господарство через те, що є лідерами у світовому агровиробництві і не хочуть втрачати свій експортний потенціал, деякі, навпаки, прагнуть підтримати своє сільське господарство для покращення рівня його розвитку та збільшення своєї частки у світовому агровиробництві. Оскільки Україна має значний потенціал у зростанні всіх показників розвитку сільського господарства як в економіці країни, так і в світових масштабах, доцільно припустити, що вона має притримуватись другого варіанта. На рис. В.1. (додаток В) представлено динаміку державної підтримки сільського господарства в Україні та основних показників його ефективності. Як видно з рисунку, серед представлених показників найбільш значного зростання досягли видатки зведеного бюджету на сільське господарство. Загальна підтримка сільського господарства у % до ВВП (до якої включається не лише пряма бюджетна підтримка, а ще й податкові пільги та підтримка рівня цін на сільськогосподарську продукцію) у 2002 та 2003 рр. мала від’ємне значення, тобто сільське господарство в цей період було донором для інших галузей. У табл. В.1. (додаток В) наведено коефіцієнти кореляції між підтримкою сільського господарства в Україні та показниками його розвитку (використано дані за 9 років: з 1998 по 2006). Розраховані коефіцієнти кореляції свідчать про наявність зв’язку більшості наведених показників із рівнем державної підтримки сільського господарства. При цьому валова додана вартість, випуск продукції в сільському господарстві, інвестиції в основний капітал, продуктивність праці та середньомісячна зарплата виявились більш тісно пов’язаними з обсягами прямої бюджетної підтримки, а от частка прибуткових підприємств — із загальною підтримкою сільського господарства у % до ВВП (графіки на рис. В.1 відповідають цьому твердженню). Фінансовий результат у сільському господарстві практично однаково корелює з обома показниками бюджетної підтримки. Натомість державною підтримкою сільського господарства вплинути на вартість основних засобів не вдалося, що говорить про необхідність перегляду структури та ефективності бюджетної підтримки в напрямку збільшення підтримки довгострокового кредитування та оновлення основних засобів. Загалом Україна має забезпечувати підтримку сільського господарства на рівні, не меншому ніж у 2004–2005 рр. Як зазначалося вище, на сьогодні в світі не існує усталених підходів до проблем державного фінансування сільського господарства. Трансформація наукової думки відбувалась від аграрного фундаменталізму до постулатів нової аграрної концепції, виникли також концепції мультифункціональності та глобальності сільського господарства, перехідна концепція. Представниками цих підходів обґрунтовується необхідність державного регулювання аграрного сектору та висуваються аргументи проти його проведення (додаток Д). Необхідність державного регулювання аграрного сектору значною мірою спричинена існуванням підвищеної ризикованості сільськогосподарського виробництва (див. рис. 1.7). Аграрному сектору властива найбільша, порівняно з іншими галузями економіки, кількість факторів, що призводять до виникнення ризиків. Види ризиків залежать від сфер виникнення. У природній сфері виникають погодно-кліматичні, екологічні та біологічні ризики; у економічній — виробничі, реалізаційні, цінові, фінансові, інноваційні, інформаційні; у соціальній — демографічні, міграційні, кваліфікаційні, зайнятості, оплати праці; у політичній — законодавчі та зміни політичного курсу.