Об’єктивна обумовленість державного протекціонізму щодо сільського господарства

Об’єктивна обумовленість державного протекціонізму щодо сільського господарства Наукова теорія і практична діяльність держави щодо регулювання сільського господарства має обов’язково враховувати унікальні особливості, що притаманні цій галузі економіки, його місце і значення в національній народногосподарській системі та житті суспільства, а також кількісні й якісні зміни на кожний поточний момент як результат ринкових перетворень. Проте, незважаючи на те, що окремі важливі обставини, які визначають необхідність державного регулювання сільського господарства, є хрестоматійно відомими, до цього часу продовжуються дискусії щодо доцільності його здійснення. Це пов’язано з тим, що в період проведення ринкових реформ сформувались дві основні точки зору щодо визначення масштабів державного регулювання: теорія протекціонізму (protectionism) та вільної торгівлі (free trade). На думку С. Міхневича [240, с.192], термін „протекціонізм” до цього часу немає однозначного трактування. Так, Чамберс і Д. Пік (1994 р.) вказують на три різноманітні і найбільш важливі визначення протекціонізму [437]. Відповідно до першого визначення, запропонованого Р. Болдвіном (1970 р.) протекціоністськими вважаються будь-яке державне втручання, що впливає на перерозподіл ресурсів внаслідок чого знижується добробут. Проте за даного підходу будь-яке адміністративне рішення не може вважатися протекціоніським, навіть якщо воно погіршує чи обмежує торгівлю, за умови, що це рішення ефективно впливає на стан ринку, попереджуючи фіаско [434]. Друге визначення протекціонізму, сформульоване І. Вальтером (1972 р.), як будь-яке державне втручання, що негативно впливає на обсяг, структуру чи напрями торгових потоків [441]. Відповідно до третього визначення, запропонованого Дж. Хіллманом (1991 р.), протекціонізм – будь-яке державне втручання, що перешкоджає чи обмежує імпорт [443]. Відповідно до визначення в «Економічній енциклопедії» протекціонізм (лат. protectionis – заступництво, захист) – економічна політика й доктрина, спрямовані на стимулювання національної економіки та її захист від іноземної конкуренції [134, с.131]. За визначенням А. Кіреєва, „протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики. Розвиток протекціоніських тенденції дозволяє виділити декілька форм протекціонізму: 1) селективний протекціонізм – направлений проти окремих країн чи окремих товарів; 2) галузевий протекціонізм – захищає відповідні галузі, перш за все сільське господарство в межах аграрного протекціонізму; 3) колективний протекціонізм – здійснюється об’єднаннями країн по відношенню до третіх країн; 4) прихований протекціонізм – здійснюється методами внутрішньої економічної політики [169, с.199]. Враховуючи специфіку дослідження, в даній роботі зосереджено увагу на чинниках застосування аграрного протекціонізму – системи фінансово-правових заходів держави, направлених на підтримку чи підвищення доходів підприємців у сільському господарстві та деяких інших галузях агропромислового комплексу.