Інструменти регулювання агропродовольчих ринків

Інструменти регулювання агропродовольчих ринків Ринковий механізм в сільськогосподарському виробництві через специфічні особливості формування попиту, пропозиції, наявність відповідних галузевих бар’єрів на шляху входу і виходу фірм та капіталів часто не в стані забезпечити швидку і гнучку конкурентну рівновагу сукупного попиту та сукупної пропозиції. Відносна неспроможність ринкового механізму обумовлена тим, що в аграрному секторі економіки на шляху міжгалузевої конкуренції, яка урівноважує попит з пропозицією, виникають особливі, характерні для цієї галузі перешкоди, які ринок самостійно і швидко не в змозі подолати [65, с.25]. Основним принципом державного втручання в країнах з ринковою економікою залишається пріоритетність ринкового саморегулювання. Адже вважається, що ринок здатний до певної міри самостійно регулювати виробництво і реалізацією продукції, і тому саме через ринковий механізм здійснюється фінансування сільськогосподарських товаровиробників [189, с.102]. Одним із найважливіших елементів в системі державного регулювання аграрної економіки є регулювання агропродовольчих ринків. В широкому сенсі будь-який вплив (субсидії, пільгове кредитування, податкова система тощо) на виробника має регулюючий вплив і на ринок. Проте, у вузькому сенсі до регулювання агропродовольчих ринків відносять цінове регулювання, у тому числі товарні та фінансові інтервенції, внутрішнє квотування виробництва і збуту, субсидування споживання, обмеження застосування факторів виробництва (землі). Вплив у цих випадках здійснюється на ціни, попит та пропозицію. Окрім того, на внутрішній ринок суттєвий вплив має зовнішньоторговельне регулювання [147, с.91]. Вважається, що основною метою регулювання агропродовольчих ринків є формування інституціональних та інфраструктурних умов їхнього функціонування, для забезпечення: • продовольчої безпеки країни; • стабільних доходів і зайнятості сільського населення; • підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості галузі; • усунення значних коливань цін на продукцію сільського господарства; • доходів бюджетів усіх рівнів від податкових надходжень учасників агропродовольчих ринків (Додаток В). Очевидно, що державне регулювання повинне забезпечувати досягнення системи цілей, які часто конфліктують між собою. При цьому необхідно знайти компромісне рішення, яке б задовольнило інтереси всього населення країни в цілому та сільських мешканців зокрема, сільськогосподарських і переробних підприємств, а також власне інтереси самої держави. При цьому, інтереси населення на ринку продовольства на перший погляд прямо суперечать інтересам товаровиробників, які зацікавлені в збільшенні ринкових цін. Інтереси сільськогосподарських, переробних і торговельних організацій також не співпадають. Кожний з них зацікавлений у збільшенні власної частки продукту і зменшенні податкових платежів, а держава — навпаки у їхньому збільшенні. Пошук компромісу учасників ринку, як правило, з різними інтересами – складне завдання, в якому тільки власне розробка та прийняття відповідного управлінського рішення вважається вже значною проблемою [210, с.4]. Звичайно, що цілі регулювання агропродовольчих ринків для кожної країни залежать від низки чинників і тому будуть відрізнятись. В залежності від загального стану із самозабезпеченням основними продуктами харчування головні напрями державного регулювання внутрішнього виробництва можна класифікувати як заходи, що здійснюються в умовах: а) дефіциту виробництва; б) рівноваги; в) надлишку пропозиції [37, с.21]. Проте, як зазначав Donald Paarlberg, „...заможні країни підтримують сільське господарство, тому, що вони пам’ятають дефіцит харчів і загрозу голоду під час останніх двох війн; бідні країни – бояться гніву мас міського населення і тому намагаються їх задовольнити за допомогою „дешевих продуктів”” [454, с.12]. При цьому, незважаючи на різні мотиви підтримки сільського господарства у розвинених і бідних країнах, їх об’єднує дія економічних законів. Перш за все саме зростання рівня доходів сільських товаровиробників формують умови для підвищення їх зацікавленості у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції, що в свою чергу, приводить до поліпшення забезпечення країни продуктами харчування і підвищення їх доступності для широких верств населення. В класичному підході досягнути зростання рівня доходів сільськогосподарських товаровиробників можна за допомогою підвищення попиту чи скороченні пропозиції на агропродовольство.