Якість життя як основна складова сталого розвитку

Якість життя як основна складова сталого розвитку Головною поєднуючою силою економіки та екології є людина. Вона –двигун економіки, ключова особа у виробництві, економічному обміні та споживанні, але одночасно й продукт економічних відносин та соціальної організації суспільства. Діяльність людини є джерелом та причиною взаємообумовленої економічної та екологічної кризи в багатьох регіонах планети. Протиріччя між економікою та екологією існують із-за певного ставлення людини до оточуючого середовища. Людина намагається пристосовувати можливості довкілля до своїх потреб. Співвідношення „потреби людей – можливості біосфери” представлені на рис. 1.3. Виходячи зі збільшення деформаційних змін у даному співвідношенні внаслідок виснаження навколишнього середовища під впливом суспільного розвитку, покращання якості життя населення повинно бути забезпечене в тих межах соціального, економічного та екологічного розвитку, який підтримував би механізм регулювання відновлення довкілля в регіональному та глобальному вимірах. Перехід України наприкінці ХХ сторіччя до ринкової системи господарювання супроводжувався радикальними змінами у суспільному житті. Суспільство переживало процес лібералізації економіки, який призвів до приватизації державного майна та децентралізації управління в багатьох сферах національного господарства, що поступово сформували ринкові відносини. Але несвоєчасне та неадекватне управління вищезазначеними процесами обумовило розшарування суспільства, зниження життєвого рівня загальної маси населення, скорочення фінансування соціальної сфери. Пріоритетність економічних цілей перед соціальними та екологічними обумовили суттєву деформацію реальних цінностей СР в Україні. Навіть зараз, коли економічна діяльність в Україні активізувалася, переважна частина населення не відчуває суттєвих позитивних змін щодо якості свого життя. Те саме стосується й екологічної ситуації. Водночас слід зазначити, що філософія якості життя в кінці ХХ – на початку ХХІ століття виходить на перший план в державній політиці та соціальній роботі найбільш розвинених країн світу, наприклад, в Канаді, Великобританії, Швеції, оскільки саме через якість життя можливо здійснити інтегральну оцінку ефективності управління у постекономічну епоху. Взагалі категорія „якість життя” була введена Джоном Гілбертом і Джорджем Форрестером до наукового обігу наприкінці 60-х років ХХ століття як спроба моделювання закордонними фахівцями промислового розвитку. У 80-х роках існувало багато публікацій даного спрямування. У 90-х рр. проблеми захисту прав споживачів та інтересів суспільства все частіше розглядаються з позиції якості життя, до того ж багато науковців включають до даної категорії забезпеченість робочими місцями, дохід населення, що забезпечує певний рівень добробуту, медичного забезпечення, соціальних послуг. Крім того, якість життя передбачає участь у прийнятті важливих рішень шляхом реалізації економічних, соціальних і політичних свобод кожним членом суспільства. У 1993 році в Маастрахіті на міжнародній конференції HUSITA-3 вперше було обговорене питання впливу на якість життя інформаційних технологій. Якість як ”категорія майбутнього” була описана в статті Е.М. Вексоера [15], за твердженням якого якість є, в першу чергу, тотожна з буттям визначеність; по-друге, в основі еволюції лежить якість удосконалення. Продовжуючи думку вченого, на наш погляд, якість можна визначити як сутність явища життя. Одним із перших вітчизняних вчених, хто визначив категорію „якість життя”, був К.М. Хоруженко [142]. Автор стверджує, що якість життя – соціологічне і культурологічне поняття, що виражає якість задоволення матеріальних і культурних запитів і потреб людей: якість харчування; якість і модність одягу; комфорт житла; якість освіти, охорони здоров'я, сфери обслуговування, навколишнього середовища; структуру рекреації; ступінь задоволення потреб в об'єктивній інформації, змістовному спілкуванні, знаннях, творчій праці; рівень стресових станів; структуру розселення і т.п. (рис. 1.4). Якість життя, поряд з укладом і рівнем життя, визначає умови способу життя людей.