Сутність та основні показники еколого-економічної ефективності використання сільськогосподарських земель економіко-ландшафтних зон

Сутність та основні показники еколого-економічної ефективності використання сільськогосподарських земель економіко-ландшафтних зон Ринкова перебудова економіки України вплинула на всі сфери соціально-економічних відносин, виробництво товарів і послуг та їх споживання. Земельні ресурси є основним засобом сільськогосподарського виробництва. Тому пріоритет напрямів використання земель зумовлюється їхніми продуктивними властивостями. Підвищення ефективності використання земель передбачає вибір такого з напрямів, який забезпечує максимальний суспільний дохід з одиниці капітальних вкладень у будь-який альтернативний проект їх використання. Разом із тим необхідно дотримуватися принципу збереження та відтворення ресурсів для можливості їх використання наступними поколіннями з неменшою ефективністю [38, 73, 110]. Як відомо, земля є основою життя і діяльності людей, які проживають на відповідній території, й у той же час унікальним природним об’єктом, що потребує охорони. В сільському господарстві використовується її специфічна властивість – родючість, яка може змінюватися [14, 128, 135, 151]. Оскільки розвиток сільського господарства безпосередньо залежить від економічної родючості землі, вона повинна зростати з урахуванням екологічних законів [164]. Виходячи з викладеного, значну увагу необхідно приділяти поєднанню економічних інтересів сільськогосподарського виробництва з екологічними вимогами збереження природного середовища, що виражається в понятті еколого-економічна ефективність використання сільськогосподарських земель. Виділення економіко-ландшафтних зон ґрунтується на групуванні земель за поєднанням певних економічних і природних чинників ефективності сільськогосподарського землекористування на ландшафтній основі. Тому в ракурсі цього дослідження виникає потреба в їхньому глибокому вивченін. У літературі немає єдиного чіткого визначення еколого-економічної ефективності використання земельних ресурсів у сільськогосподарському виробництві. Саме поняття «ефективність» ряд вчених визначає, як економічну категорію, що заснована на дії системи об'єктивних економічних законів й відображає одну з головних особливостей виробництва – результативність, що є формою вираження мети виробництва [129, 165, 169]. Ефективність також трактується, як максимальний результат при мінімальних затратах живої та уречевленої праці, необхідних для його досягнення [92, 134]. Науковці також визначають ефективність і як відношення ефекту (результату) діяльності до необхідних для його досягнення витрат [103]. Таким чином, можна стверджувати, що ефективне використання земель – це виважене, науково обґрунтоване, з урахуванням довгострокових інтересів суспільства, використан¬ня земель, за якого одержують максимальну ко¬ристь при мінімальних витратах. Воно передбачає комплексне використання земель з урахуванням взаємозв'язків усіх природних факторів навколишнього природного середови¬ща та господарської діяльності й вживається у таких двох аспектах: як складова комплексного використання всіх природних ресурсів і навколишнього природного середовища; як показник екологічної рівноваги та екобалансу при використанні й плануванні викорис¬тання земель різних категорій. Економічну ефективність використання сільськогосподарських земель визначають, як максимальне виробництво необхідної суспільству продукції при найменших затратах суспільної праці та ресурсів на її одиницю [23, 73]. Засобом виробництва в сільському господарстві є земельні ресурси. Вони функціонують одночасно, як виробнича база розміщення і розвитку виробництва, предмет праці, а також як основний засіб виробництва й мають ряд особливостей: земля – основний і незамінний засіб виробництва у сільському господарстві; земельні ресурси територіально обмежені й не можуть вироблятися людиною, як інші матеріальні ресурси; земля є складовою біологічних систем і тому підпорядковується екологічним законам; при дотриманні економічних і екологічних законів раціонального використання й збереження земельних ресурсів вони не виснажуються, а, навпаки, поліпшують свої властивості; земельні ресурси як засіб виробництва ніколи не старіють морально і не замінюються новими у процесі праці; земельні ресурси неоднорідні за якістю і результати сільськогосподарського виробництва значною мірою залежать від місця розташування та рельєфу ділянки [30, 95, 105, 128, 130, 143]. Екологічна ефективність використання земельних ресурсів у сільському господарстві визначається збереженням природних характеристик і стійким функціонуванням агроекосистем, як вторинних, змінених людиною біосистем, складовою яких є земля [98, 162]. Отже, під екологічною ефективністю необхідно розуміти створення взаємин «людина – агроекосистема» на основі обєктивних екологічних законів, що визначають природні процеси, за умови збереження й підвищення родючості грунту і врахування так званого екологічного опору грунту, що виникає при надмірній дії на нього [75, 156, 157]. Оскільки економічна ефективність сільського господарства - це, насамперед, ефективність використання земельних ресурсів, а земля, як складова агроекосистем, підпорядковується екологічним законам, можна говорити про еколого-економічну ефективность використання земельних ресурсів.