Наукові підходи до організації екологобезпечного використання та охорони земель на основі економіко-ландшафтного зонування

Наукові підходи до організації екологобезпечного використання та охорони земель на основі економіко-ландшафтного зонування У сучасних умовах сталий розвиток економіки великою мірою залежить від розв’язання екологічних проблем, пов'язаних із дестабілізацією стану природного середовища. Необхідність обліку екологічних чинників для подальшого економічного розвитку суспільства зумовлена розумінням можливостей природи та обмеженості використовуваних у виробництві невідновних природних ресурсів. Тому, щоб зберегти якість земельних ресурсів і забезпечити економічне зростання, необхідно при організації господарської діяльності враховувати дію природних екологічних механізмів, що відповідає еклогобезпечному землекористуванню, яке може стати основою успішного розв’язання екологічних проблем у сільському господарстві. Організація екологобезпечного використання земельних ресурсів має особливе значення в сучасних економічних умовах і є нині одним із основних напрямів підвищення продуктивності виробництва та соціального добробуту [36, 128]. Екологобезпечне землекористування передбачає раціональне використання земель. Це – обов'язкова екологічна умова при використанні цього при¬родного ресурсу. Вимога раціонального використання землі міститься і в Земельному кодексі України. Зокрема у статті 5 сказано, що забезпечення раціональ¬ного використання та охорони земель є одним із принципів земельного законодавства [45]. В Україні вивченням проблем раціонального використання земельних ресурсів, насамперед сільськогосподарських угідь, займалося багато науковців. Насамперед, це дослідження таких вчених, як І.К. Бистрякова, Д.С. Добряка, О.П. Канаша, В.М. Кривова, Л.Я. Новаковського, П.П. Руснака, А. Г. Мартина, С.О. Осипчука, С. П. Погурельського, І. А. Розумного, А.Я. Сохнича, А.Г. Тихонова, А.М. Третяка та ін. [33-36, 52-55, 98-101, 106, 122, 128, 129, 137]. Слід відзначити піонерні розробки та внесок у вивчення розміщення сільського господарства України І.Ф. Мукомеля [94]. О.П. Канаш здійснив класифікацію земель для використання в галузях економіки, в тому числі для сільськогосподарського використання [53]. С.О.Осипчук розробив теоретико-методологічні підходи обґрунтування сталого розвитку землекористування України й запропонував модель сталого розвитку землекористування на середньострокову перспективу в розрізі регіонів [106]. Теоретичні засади сталого розвитку землекористування в сільському господарстві викладено в монографії Д.С. Добряка та ін. [157]. А.Я. Сохнич запропонував філософію збалансованого розвитку сільськогосподарського використання земель та досліджував територіальні особливості проблеми землекористування України [129]. Вагомий внесок в організацію сільськогосподарського виробництва на радіоактивно забруднених землях зробив С.П. Погурельський [117, 122]. Розглядаючи визначення раціонального використання землі в історичному ракурсі, слід зазначити, що радянські вчені традиційно пов'язували раціо¬нальне використання земель з їхньою економічною фун¬кцією. Так, у ряді наукових праць того часу наголошується, що головним у розв’язанні проблеми правильного і раціонального використання сільськогос¬подарських земель є підвищення їхньої родючості й поліпшення якості, корисних властивостей, які необхідні для задо¬волення матеріальних і духовних потреб людини та суспільства, а також, що раціональне використання земель – категорія, насамперед, економічна [40, 69]. Отже, автори визначали раціональне викорис¬тання землі, як встановлення такого ре¬жиму окремих категорій земель, який, по-перше, відповідав би їхньому основному господарському приз¬наченню, і, по-друге, забезпечував належне вико-ристання цих земель. Інші дослідники вважали раціональне природо¬користування (зокрема, раціональ¬не використання земель) розумним, ефективним використанням природних багатств, тобто най¬меншої їхньої кількості з найвищою віддачею та най¬більшою вигодою для досягнення мети виробниц¬тва. На їхній погляд, раціональне природокорис¬тування – це ефективне цільове використання природних багатств з урахуванням природних факторів [97, 105]. На думку інших авторів, раціональне викорис¬тання землі передбачає не лише продуктивне, високовиробниче використання кожного гектара, але й неприпустимість використання земель сільськогосподарського призначення для інших цілей [119]. У цьому визначенні особливо чітко і недвознач¬но підкреслюється економічний підхід до розу¬міння раціонального використання земель. Раціональність вчені трактують також як вико-ристання природних ресурсів з урахуванням еко¬логічних вимог, нормативів, стандартів, лімітів. [38, 89, 108, 154]. Звідси випливає висновок про тяжіння цього положення до екологічних факторів.