Економічна сутність основних форм реалізації зерна аграрними підприємствами

Економічна сутність основних форм реалізації зерна аграрними підприємствами Ринок у загальному змісті – це область прояву економічних відносин, що існують у всіх ланках суспільного відтворення. З іншого боку, ринок - це сфера обертання товарів, коли під ними розуміються продукти, що володіють споживчою вартістю. Ринок - це багатомірне поняття, що включає в себе не тільки економічний, але і політичний, соціальний і морально-етичний зміст [25, c. 211]. Усі ці сторони ринку зв'язує найважливіший компонент - воля і права особистості. Іншими словами, ринок - це спосіб господарювання вільного суспільства. Але воля не абсолютна: відсутність адміністрування, наказу й одночасно сильний примус. З відмовою від директивної системи управління економікою, Україна прийшла до необхідності побудови принципово інших відносин на ринку сільськогосподарської продукції, а саме між виробниками зерна і його покупцями. Аналіз розвитку зернової галузі та формування ринку зерна почався у 1990 р. вченими-економістами В.І.Бойком, П.І.Гайдуцьким, І.В.Кобутою, О.В.Крисальним, З.П.Ніколаєвою, В.Ю.Протасовою, П.Т.Саблуком, В.П.Ситником, Г.О.Шевченком, О.М.Шпичаком, відомими українськими вченими-аграрниками В.Р.Боєвим, М.О.Борхуновим, В.О.Клюкачем та іншими. У країнах з ринковою економікою саме це змушує виробників постійно підвищувати ефективність виробництва, конкурентноздатність. Ринок робить виробництво гнучким і динамічним, визначає суспільно необхідні витрати на виробництво продукції і регулює її ціну, сприяє застосуванню останніх досягнень науково - технічного прогресу. Отже, ринок - це вся система економічних відносин між виробником і споживачем, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, заснованих на визначених принципах, головним з який є воля економічної діяльності. Ринкова економіка - це економіка вільного підприємництва [21, c. 58]. Реальний вихід полягає в створенні умов для самостійної економічної діяльності – основи поліпшення добробуту населення країни. Воля економічної, господарської, підприємницької діяльності у всіх сферах життя в рамках закону визначає можливість будь-якого економічного суб'єкта реалізувати свої здібності, бажання найбільш активним чином, за власним вибором брати участь у суспільному виробництві, бути товаровиробником і споживачем, організувати свою справу. Необхідно разом з тим розуміти, що воля дій підприємця в умовах ринкової економіки обмежена насамперед законами, на яких ґрунтується принцип державного регулювання ринку і ринкових відносин. Багато характеристик і характерні риси ринкових відносин властиві діючому протягом багатьох років у нашій економіці механізму господарського керування. Це стосується насамперед умов колгоспного ринку, роздрібної торгівлі, а також госпрозрахунку, самофінансування на підприємстві. Перехід на оренду в найбільшій мірі наближається до умов ринкових відносин. Тому основні принципи оренди, госпрозрахунку, комерційного розрахунку, внутрішньогосподарського розрахунку необхідно удосконалювати і розвивати [7, c. 87]. Перехід сільськогосподарських підприємств від умов госпрозрахунку до ринку в основному не змінює налагоджених господарських зв'язків і внутрішню організацію виробництва. У цілому повинні відновитися раніше сталі зв'язки з постачальниками сировини, матеріалів, виробів, палива, енергії, а також з основними споживачами продукції. Ринок не тільки не послабляє прямі горизонтальні зв'язки між підприємствами, а навпаки, припускає їхнє зміцнення. З розвитком справжніх ринкових відносин і дійсної торгівлі, особливо оптової, виникає необхідність визначення і такого поняття, як комерційна діяльність. Відзначимо, що при загальній визначеній оптовій і роздрібній торгівлі досліджень сутності комерційної діяльності практично немає. Комерційна діяльність - це уміння і мистецтво гарно купувати і ще краще продавати для своєї і споживчої користі з урахуванням перспектив, своєчасне і гнучке реагування на зміни кон'юнктури. Комерційна діяльність - це все те, що забезпечує максимальну вигідність торгової угоди для кожного з партнерів при першочерговому врахуванні інтересів проміжного і кінцевого споживача. Комерційна діяльність включає планування обсягів закупівлі і реалізації товарів з урахуванням наміченого рівня прибутку; пошук і вибір якнайкращого партнера; проведення торгів, включаючи призначення ціни, що відповідає якості товару і попиту; визначення й активне використання факторів, здатних прискорити реалізацію товару і відповідно збільшити виторг [35, c. 375]. У господарській практиці дореволюційної капіталістичної України найбільш поширеним терміном, який найчастіше використовувався і характеризував суть економічного, товарно-грошового обміну виробників продуктів, була торгівля. А суб'єктами торгівлі, що виступали сполучною ланкою між виробниками і споживачами, були торговці чи купці. Вони брали на себе, «з одного боку, збирання дрібними партіями природних копалин землі і народної праці, з іншого боку - розподіл перероблених продуктів і готових виробів серед маси одиничних споживачів». Купецтво (торгівля) охоплювало як оптову, так і роздрібну торгівлю. З ростом обсягів виробництва, споживання роль торгівлі підвищувалася [37, c. 68]. У зв'язку з розвитком справжніх ринкових відносин у сьогоднішній торговій сфері виникає необхідність визначення змісту і значення основних форм реалізації продукції. Під змістом процесу реалізації продукції розуміємо сукупність економічних і організаційних умов, їхню взаємодію, що визначають тип характерного процесу. Зміни в економічних умовах наприклад, у методах ціноутворення, у плануванні, у договірних відносинах, у податковій системі, чи в організаційних умовах, таких, наприклад, як способи збереження і транспортування продукції, призводять у результаті їхньої взаємодії до визначення того чи іншого типу, характеру процесу реалізації. Форма реалізації - це принцип упорядкованості, спосіб існування того чи іншого змісту процесу реалізації. Форма реалізації і її внутрішній зміст - поняття діалектичні. Вони виражають різні, але нерозривно зв'язані аспекти того самого виробничо-економічного процесу. Економічний зміст процесу реалізації продукції завжди виражено у відповідній формі, а окрема форма реалізації продукції має на увазі визначений економічний зміст. Кожна форма реалізації продукції є чинником внутрішньої організації економічних, технологічних, соціальних і інших процесів, взаємодіючих між собою з метою доведення товару від виробника до споживача. Вона закріплює визначений ступінь у розвитку її змісту, забезпечуючи можливість нагромадження, змін, нового розвитку [7, c. 405]. Наприклад, така форма реалізації, як постачання продукції безпосередньо в торгову мережу, що створила передумови розвитку економічних, організаційних і інших умов, що складають її зміст у наступному, у результаті відповідних змін, знайшла нову форму реалізації - у фірмових магазинах підприємств. Можливі різні варіанти співвідношень форми і змісту процесу реалізації зерна. Найбільш часто зустрічається ситуація, коли взаємодія і розвиток економічних, організаційних і інших умов реалізації продукції змінює зміст, а останнє, у свою чергу, обумовлює розвиток форми реалізації. В економічній діяльності поняття «форма реалізації», звичайно, тісно пов'язане з комплексом правил, законів, стандартів, що регулюють даний вид діяльності. У цій якості форма реалізації є більш консервативною, ніж її внутрішній зміст [40, c. 79 ] Сільськогосподарська практика переконливо продемонструвала неефективність багатьох форм реалізації зерна, коли його продаж за встановленими правилами й інструкціями входить у суперечність з вимогами економічних реформ. Разом з тим, вдало знайдена форма реалізації здатна оздоровити виробничо-економічні зв'язки, економічні зв'язки сільськогосподарського підприємства з переробними підприємствами, що стимулює господарську діяльність. З іншого боку, завдяки окремим економічним чи організаційним змінам можна наповнити новим змістом яку-небудь форму реалізації, що втратила свою ефективність. У процесі економічного розвитку окремі форми реалізації зерна старіють, стають гальмуючим фактором в удосконалюванні галузі. Перехід на новий етап розвитку вимагає перебудови діючих форм їхнього відновлення. У реальності будь-яка форма реалізації є більш-менш стійкою організацією її змісту. Перехід всієї економіки сільського господарства на ринкові відносини докорінно змінює взаємодію економічних і організаційних умов, що складають зміст процесу реалізації. Це веде до необхідності удосконалювання форм реалізації продукції, що якнайкраще відбивають суть змін у їхньому змісті. Нові ефективні форми реалізації зерна повинні повною мірою розкрити потенціал механізму ринкових відносин, налагодити виробничо-економічні зв'язки споживача з виробником таким чином, щоб сам ринок, умови реалізації підказували виробникам, яку продукцію, якої якості треба випускати. Виробник, отримуючи товари на ринок продовольства, реалізує їх насамперед як вартість. Це для нього - найважливіша задача. Але для покупців його товарів найбільш важлива наявність у них споживчої вартості, ступінь їхньої корисності. Тому, здобуваючи товари на ринку, покупець насамперед визначає, наскільки якісні ці продукти, наскільки вони йому необхідні, і скільки грошей він може за них віддати, щоб придбати. Реалізація товарів, обмін їх на гроші показує, чи задовольняють ці продукти потреби, а кількість грошей, витрачених покупцем, підтверджує високі чи низькі споживчі властивості. Тим самим у результаті реалізації продукції на ринку, напрямок руху товарів і грошей указує на те, які продукти треба робити, якої якості й у якій кількості. У підсумку ринок сам підказує, які форми реалізації варто вибирати виробникам продукції [29, c. 572]. У сучасних умовах існують наступні основні організаційні форми реалізації зерна: реалізація підприємствам переробної промисловості; за державними замовленнями і договорами; продаж підприємствам споживчої кооперації; продаж працівникам сільськогосподарських підприємств; продаж на колгоспних ринках; реалізація підприємствами торгівлі у фірмових магазинах; експорт. Значення кожної організаційної форми визначається її внутрішнім економічним змістом, залежить від сукупності організаційно-економічних умов реалізації продукції і місця, яке займає кожен вид продукції на ринку продовольства. Таким чином, для реалізації продукції аграрними підприємствами потрібне формування ефективного економічного механізму збуту. Економічний механізм збуту продукції – це сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується ефективність системи економічних відносин, що виникають в процесі реалізації продукції. Ряд учених вважає [39, c. 84], що реалізація продукції сільського господарства підприємствам переробної промисловості вимагає перебудови на базі розвитку ринкових відносин. Механізм реалізації зерна переробним підприємствам обумовлювався сформованою виробничою та управлінською структурою в сільському господарстві, що відповідало планово - адміністративній системі розподілу. Структура виробництва і реалізації продукції, планове регулювання постачань зерна на підприємствах переробної промисловості обмежували господарську самостійність сільськогосподарських підприємств. Розподіл держзамовлень і договорів на постачання агропродукції будувався на основі інтересів переробних підприємств. Договори припускали однобічну відповідальність сільськогосподарських виробників, що ставило господарства в залежність від установлюваного на переробних підприємствах порядку закупівлі і розподілу продукції. Крім того, розробка на сільськогосподарських підприємствах галузевої виробничої програми ґрунтувалася на обсягах реалізації агропродукції за держзамовленням і договорами. Зобов'язання по держзамовленню і договорам контрактації визначалися сільськогосподарськими підприємствами самостійно, організаційно - економічні умови реалізації продукції залежали від інтенсивності виробництва й ефективності виконання господарських програм. Тим часом вибір ефективних форм реалізації сільськогосподарської продукції на підприємствах переробної промисловості обмежувалися виробничими потужностями, спеціалізацією підприємств, фінансовими ресурсами. Діяльність підприємств з переробки і заготівлі агропродукції регламентувалася галузевими нормативами, інструкціями, планами. Таким чином, будучи ведучими споживачами сільськогосподарської продукції агропідприємств, що переробляють, заготівельні підприємства залишалися прихильниками консервативних форм її реалізації. Однією з головних причин, що гальмували впровадження нових прогресивних форм реалізації продукції підприємствам переробної промисловості, була неефективність договірних відносин, що існували. Держзамовлення, що діяли, і договори контрактації були розраховані на одноканальний продаж по твердих закупівельних цінах і не відповідали інтересам сільськогосподарських підприємств. Перехід на ринкові механізми у взаєминах сільського господарства з переробними і заготівельними організаціями, веде до розвитку нових форм реалізації продукції і створенню ефективної договірної системи [53, c. 124]. Іншою ведучою організаційною формою реалізації зерна на сучасному етапі є її реалізація підприємствам і організаціям системи потреб кооперації. В основному ця система охоплює тваринницькі галузі сільського господарства. Багато економістів усебічно розглядають заготівельну діяльність споживчої кооперації. Зокрема, у роботі відзначається виняткова роль споживчої кооперації в закупівлях продукції тваринництва в особистих підсобних господарствах населення. Важлива особливість споживчої кооперації – її функціональна спрямованість на само забезпечення своєї торгової мережі за рахунок власних сировинних ресурсів. Споживча кооперація не тільки здійснює закупівлі тваринницької продукції і торгове обслуговування місцевого населення, але також займається її переробкою, збереженням і реалізацією. Крім цього, споживча кооперація, робить постачальникам необхідні послуги виробничого і збутового характеру. Відмітною її особливістю є великий асортимент закуповуваних сільгоспродуктів і сировини. Наприклад, виробники продукції мають можливість реалізовувати підприємствам і організаціям споживчої кооперації не тільки сировину, але і продукти переробки.