Виробниче кооперування та спеціалізація як одна із економічних складових підвищення ефективності діяльності підприємств у ринкових умовах

Виробниче кооперування та спеціалізація як одна із економічних складових підвищення ефективності діяльності підприємств у ринкових умовах Виробниче кооперування, як управлінська система підвищення ефективності промисловості, висунуло широку програму послідовного підвищення народного добробуту, створення більш сприятливих умов для всебічного розвитку особистості, високопродуктивної праці, зміцнення здоров'я і поліпшення відпочинку, розвитку науки і культури. Розвиток продуктивних сил суспільства дедалі поглиблює поділ і кооперування праці, що відбивається на удосконаленні форм організації виробництва, розвитку кооперування і спеціалізації. Через кооперування закладаються тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, засновані саме на їх поглибленій спеціалізації. Виробнича спеціалізація - один із напрямків технічного прогресу, що виявляється в максимальному обмеженні видів виробничої діяльності підприємства на основі взаємовигідності усіх виробників. Довгострокова стратегія розвитку виробництва повинна включати стимулювання інтеграційних процесів у галузі (меблевій) за допомогою злиття компаній і створення виробничо-торговельних альянсів. Це прискорить процес спеціалізації виробництва і забезпечить перехід до організації виробництва на основі кооперування. Все більша кількість малих підприємств буде займатися виробництвом меблевих напівфабрикатів для великих фабрик на основі кооперування [85, с. 16]. Зазначимо, що К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали кооперування, як механізм ефективного поєднання приватного і суспільного інтересів, акцентуючи увагу на необхідності економічного впливу з боку держави на організацію добровільних (а не насильницьких) об'єднань підприємств [88, с. 518]. Нині дуже важливо підтримати добровільний самостійний вибір способу виробництва підприємцем. Рішення, що приймалися в галузі кооперування виробництва, завжди мали стратегічний характер, саме вони набували вирішального значення для подальшої трансформації тієї або іншої фірми чи корпорації. Такий менеджмент і сьогодні обумовлює економічну стратегію будь-якого підприємства не тільки в короткостроковій і середньостроковій, але й у довгостроковій перспективі, що пов’язано з вертикальною інтеграцією різних виробництв через їх погоджену на тривалий термін кооперацію, закріплену відповідним контрактом. Ця прагматична ідея реалізована, в основному, в останню чверть ХХ ст., хоча була теоретично обґрунтована ще в першій його половині. Координація економічної діяльності за допомогою наказів з єдиного центру також пов’язана з великими витратами, які з розширенням фірми або корпорації зростають. Це явище спостерігалося за радянських часів у зв’язку із зростанням міністерських монстрів. Натомість, у ринковому середовищі головним його суб’єктом є фірма або корпорація. Недосконалість виробничої структури країни є причиною повільного розвитку ринкових відносин на макрорівні. Створення виробництв предметної спеціалізації можливе за західним зразком, коли у виробничих підрозділах одного підприємства виготовляються всі важливі для випуску певного виду продукції комплектуючі. Щоправда, формування виробництв такого типу є тривалим і складним процесом. В Україні через об'єктивні фінансові причини предметна спеціалізація здебільшого може здійснюватися шляхом злиття та приєднання підприємств. В умовах ринку такий процес є об'єктивним, однак держава може активно впливати на економічні процеси і здійснювати відповідне регулювання у сфері кооперування. Останнє має зайняти відповідне місце серед пріоритетних економічних важелів. Розроблена Міністерством економіки України "Програма створення концернів " повинна стати організаційною ланкою у цьому процесі. Міністерство економіки, як центральний орган з питань формування предметно-спеціалізованих підприємств, зобов'язане також планувати заходи впливу, спрямовані на попередження монополізму і створення конкурентного середовища у кожній галузі. В умовах реформи кооперування набуває нового економічного змісту. Багато вчених і практиків справедливо вважають, що у сучасних умовах можна вижити тільки використавши переваги концентрації, кооперування та інтегрувавши зусилля відповідних суб'єктів економіки країни. Завдяки таким принципам кооперування, як свобода, демократичність управління, взаємодопомога, соціальна справедливість, економічна відповідальність, оптимізація виробничих витрат при високій якості продукції і збереження довкілля забезпечується розвиток демократії виробничої діяльності усіх суб'єктів господарювання [73, с. 23; 85, с. 15-16; 175, с. 228]. Американський економіст Баумоль [190] справедливо писав про те, що для успішного подолання глобальних загроз і зміцнення екологічної безпеки необхідно уміло поєднувати ринкові і адміністративно-командні інструменти.