Теоретичні основи сталого розвитку сільського господарства

Теоретичні основи сталого розвитку сільського господарства На сучасному етапі існування людства широкого визнання набула ідея сталого розвит-ку світового суспільства. Найбільш поширено вона почала висвітлюватися у 70-х роках ми-нулого століття, внаслідок виникнення низки погрозливих для існування людства проблем, а саме – змін клімату, дефіциту енергетичних та мінерально-сировинних ресурсів, загострення екологічних проблем, поширення масштабів бідності, продовольчої кризи та міжетнічних конфліктів. Більшість країн світу підтримали її як єдиний можливий шлях подальшого розвитку та стратегії існування нашої планети на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, що відбулася у Ріо-де-Жанейро у 1992 році. Прийнята на цій конференції Декларація щодо навколишнього середовища і розвитку «Порядок денний на ХХІ століття» трактує поняття «сталий розвиток» як стратегію, реалізо-вану в такий спосіб, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку і збере-женні навколишнього середовища як для нинішніх, так і для майбутніх поколінь 95. Ця Декларація охоплює дуже різноманітну тематику, слугує базою для багатьох наукових про-грам та заходів. Однак теоретико-концептуальні рамки для бачення сталого розвитку ще не поставлені. Намагання точно й однозначно визначити власне зміст поняття "сталий розви-ток" поки що не увінчалися успіхом. Це поняття має глибокий філософський та економічний сенс. Концепцію сталого розвитку можна навіть розглядати як подальшу конкретизацію вчення В.І. Вернадського про ноосферу, де він визначав з точки зору природно - наукових позицій, що людство повинно зрозуміти свою роль і місце у природних колообертах речовин та енергії та оптимально пристосувати свою діяльність у ці колооберти 58. Що ж таке сталість у загальному розумінні цього слова? З філософської точки зору сталість виступає як одна з важливіших характеристик існування та розвитку окремих об’єктів та процесів. Існують та розвиваються тільки сталі з них, а несталі, які не в змозі адаптуватися – припиняють своє існування 127. Сталість в широкому сенсі слова розглядається також як здатність системи прагнути із різних станів до відповідної рівноваги. «Стабільність» означає спрощений, приведений у постійний, сталий стан або підтри-мання цього стану; міцний, стійкий, постійний 19. «Сталий» – який не змінюється, зберігає постійний склад і розмір, однакові форму і величину; незмінний. Синоніми слова «сталий» – постійний, безперервний, тривалий 11. У вітчизняну наукову літературу поняття «сталий розвиток» увійшло як переклад ро-сійського слова «устойчивое развитие», в англомовній літературі використовується термін «sustainable development», у німецькомовній – «nachhaltige Entwicklung». Останній час деякі вітчизняні науковці схиляються, що доцільніше було б перекладати дане поняття як «стійкій розвиток». Тобто цей термін більш точно відповідає здатності сис-теми утримувати рівновагу, а поняття «сталий розвиток» більш близький до терміну «стабі-льний» - здатний не змінюватися, або підтримувати відповідні (стабільні) темпи розвитку 124, с. 79. Однак, термін «сталий» вже більше 15-ти років використовується у законодавчих документах, наукових публікаціях та засобах масової інформації України. Тому, попри усю доречність цих доводів, вважаємо, що змінювати дане трактування на даному етапі буде не доцільно. Попри усі розбіжності у підходах до сталого розвитку, які сьогодні мають місце в ши-роких державних і громадських колах різних країн, існує певне загальне усвідомлення обо-в'язковості принаймні трьох його принципових вимірів: економічного росту, соціального прогресу і захисту навколишнього середовища.