Теоретичні основи фінансового контролю бюджетних коштів

Теоретичні основи фінансового контролю бюджетних коштів Україна отримала статус країни з ринковою економікою, що зумовило докорінну перебудову управлінських функцій держави (особливо контрольних) у всіх галузях господарювання, в тому числі і в сільському господарстві. Вважалося, що в ринкових умовах контроль зовсім непотрібний. У зв’язку з цим у програмі переходу до ринкової економіки, що ґрунтується на монетаристському підході, акцент зроблено на саморегулюючій економіці, що функціонує стабільно й ефективно лише без втручання держави. Такий підхід став підставою для неправомірного скасування окремих напрямів державного контролю й послаблення його дієвості. Досі не введено в дію спеціальний Закон України, який би визначив основи державної системи контролю, права та обов’язки органів державної влади і управління, органів місцевого самоуправління підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян, структуру та організацію державної системи контролю (Проект Закону України від 3.06.2002 р. “Про систему державного фінансового контролю в Україні” так і залишився проектом). Зарубіжна практика переконливо доводить, що контроль об’єктивно притаманний і ринковій економіці, а наявність ринкових відносин не усуває необхідності систематичних ревізій і перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств і установ усіх форм власності, вжиття заходів щодо усунення недоліків і запобігання їм. В умовах функціонування різних форм господарювання державний контроль має бути посилений не тільки щодо енергійних підприємців, але й щодо державних і муніципальних підприємств та бюджетних установ і спрямовуватись на прискорення соціально-економічного розвитку, поліпшення діяльності у всіх галузях суспільного життя України. Проблема контролю в Україні і за кордоном є предметом поглибленої уваги багатьох дослідників, серед яких В.Д. Андрєєв [3], М.Т. Білуха [10], Ф.Ф. Бутинець [88], Б.І. Валуєв [86], Е.А. Вознесенський [36], В.П. Дудко [60], В.Г. Жила [63], Є.В. Калюга [75, 76], М.В. Кужельний [91], Є.М. Романів [87], І.Б. Стефанюк [57], В.П. Суйц [244], Л.О. Сухарєва [249, 250], Б.Ф. Усач [255], В.О. Шевчук [268], М.Я. Штейнман [270] та інші. Вивченню концепції стратегічного управління – контролінгу – присвятили свої праці Н.Г. Данілочкіна [85], Р. Манн [107], М. С. Пушкар [222], Х.-Й. Фольмут [261], Д. Хан [262]. Провідними вітчизняними дослідниками, такими як Ф.Ф. Бутинець, Н.Г. Виговська, Н.М. Малюга, Н.І. Петренко, визначено передумови становлення і дано характеристику господарського контролю як науки, яка “вивчає розвиток і удосконалення господарського контролю, його методів і способів на всіх етапах суспільного розвитку і в майбутньому суспільстві; вивчає закономірності контролю процесів відтворення; розробляє способи збереженості та ефективного використання національного багатства в процесі розширеного відтворення; вивчає причини і умови, що сприяють здійсненню порушень і заходи з їх усунення” [88, с. 45]. Відокремлення та самостійний розвиток галузі знань господарського контролю, розробка його основних функцій та обґрунтування методичних основ дозволяє Є.В. Калюзі стверджувати, що “господарський контроль … виступає як самостійна наука” [76, с. 26].