Бюджетне фінансування як складова державної фінансової підтримки галузі

Бюджетне фінансування як складова державної фінансової підтримки галузі У світовій ринковій економіці відсутні єдині методологічні засади щодо вирішення питань державного регулювання та державної підтримки сільськогосподарської діяльності. Встановлення “загальних правил гри” зводиться до жорсткої боротьби провідних країн за пріоритетність на світових ринках своїх сільськогосподарських товаровиробників. Вітчизняні вчені, зокрема Г.І. Зуб, відмічають, що в Україні, крім загальносвітових тенденцій, необхідність державної фінансової підтримки АПК визначається специфічними умовами функціонування галузі, серед яких: руйнування виробничих комплексів, втрата техніки, тварин, як правило, внаслідок незадовільного адміністративного забезпечення на місцях здійснення земельної та майнової реформи; низька монополізація в сільському господарстві та висока монополізація в ресурсозабезпечуючих і обслуговуючих сферах; слабка інвестиційно-інноваційна привабливість аграрного сектору; специфічне формування соціальної інфраструктури українського села; радіаційне забруднення великих площ сільськогосподарських угідь та багато інших [122, с. 85]. Державна підтримка АПК – це цілісна система інструментів державного регулювання (цінова політика, бюджетна підтримка (бюджетне фінансування і пільгове оподаткування), кредитне забезпечення, сприяння розвитку страхування, митно-тарифне регулювання, гарантії уряду), дію яких відчувають практично всі товаровиробники галузі. Основні напрями державної фінансової підтримки сільського господарства наведені в додатку Б. Державна фінансова підтримка аграрної сфери зумовлюється значенням сільськогосподарського виробництва в народному господарстві. Як зазначає П.А. Стецюк: “Аграрний сектор має системоутворююче значення для майже 90% території України, на якій проживає та працює 32% населення; тут сконцентровано близько четвертої частини виробничих фондів, майже 20% трудових ресурсів; він забезпечує 12–14% валової доданої вартості, виробляє близько 14% річного обсягу товарів і послуг та понад дві третини товарів народного споживання” [242, с. 115]. Нині аграрний сектор фактично фінансує інші галузі народного господарства, оскільки сформована в ньому додана вартість не повертається назад, а перерозподіляється в банківську сферу, промисловість, торгівлю. Цим і пояснюється той факт, що аграрний сектор має від’ємну норму прибутку. Як стверджує О.Г. Малій, у 1996–2003 роках норма прибутку в цілому по народному господарству становила 1,9%, в промисловості – 3,8%, на транспорті й у торгівлі – 7,5%, будівництві – 3,2%, в банках – 10%, сільському господарстві – мінус 0,4% [103, с. 97].