Сутність поняття «непрямі витрати»

Сутність поняття «непрямі витрати» Поняття непрямих витрат у складі собівартості продукції розвивалося ві-дповідно до розвитку системи суспільного виробництва та економічних відно-син. До початку запровадження еквівалента цінності товарів та послуг – грошей – поняття витрат взагалі не мало економічного вмісту через відсутність універсального інструмента виміру затрат праці й матеріальних ресурсів. Із розвитком товарно-грошових відносин виникла потреба в переході до розвинених технологічних способів виробництва, що значною мірою визнача-ється змінами в характері засобів праці, прогресом науки і техніки. На окремому етапі можливості підвищення продуктивності праці на основі ручної техніки були вичерпані, а потреби суспільства продовжували зростати. Запровадження капіталістичних відносин, розвиток ринків і конкуренція ви-кликали необхідність у кардинальному прискоренні економічного і суспільного прогресу. Але для цього мали з’явитися принципово нові засоби виробництва, технології, форми організації праці та виробничого прогресу. Так склалися пе-редумови для принципового технологічного перевороту, пов’язаного з перехо-дом до великого машинного виробництва [102, с. 94-96]. У рамках виробництва, яке характеризувалося організацією за родинним принципом та виготовленням технологічно простих виробів, поняття витрат набувало вагомого значення для визначення результатів виробничої або торго-вельної діяльності, але поняття непрямих витрат набувало економічного змісту виключно з точки зору спроможності обраного виду діяльності задовольнити особисті потреби безпосередніх виготовлювачів товарів або послуг. Безпосереднє використання поняття непрямих витрат виникло з розши-ренням обсягів виробництва й розвитком торговельних відносин, причому у першому випадку йшлося про застосування найманої робочої сили, багатоопе-раційних технологій виготовлення товарів, спеціального обладнання та необ-хідність запровадження інструментів управління виробничо-гос¬по¬дарською ді-яльністю, а в другому випадку – про розширення територіальних ринків збуту, що було пов’язано з транспортуванням продукції, її охороною і т. ін. [102]. Так, в умовах організації виробництва на принципах простої кооперації, яка характеризувалася об’єднанням працівників, що виконували однорідні опе-рації і вирішували одне виробниче завдання, переміщення капіталу зі сфери то-ргівлі у сферу виробництва посилило організуючу складову виробничих проце-сів. Проста кооперація як ланка на шляху капіталізації економічних відносин стала не тільки методом підвищення суспільної продуктивності праці, але й за-собом експлуатації найманої робочої сили [78; 102]. Важливу роль на шляху до машинного виробництва відігравали мануфак-тури як форми кооперації, що грунтувалися на розподілі праці, але ще без за-стосування складних машин. Ручна праця й ручні засоби виробництва досягли вищого рівня досконалості, одночасно виникли операції, не пов’язані безпосе-редньо з виробництвом конкретної продукції, що й обумовило запровадження поняття непрямих витрат. Однією з перших праць у галузі впорядкування витрат можна назвати «Трактат о счетах и записях» Луки Пачолі [100, с. 73], у якому фактично запро-ваджено поняття прямих і непрямих витрат. Створивши спеціалізовані засоби та інструменти виробництва і прив’язавши працівника до виконання вузьких операцій, мануфактура підготу-вала необхідні передумови для переходу до великого машинного виробництва, яке здійснило кардинальні зміни в організації виробництва, змісті і характері праці, технологічному рівні виробництва, економічних відносинах і всьому су-спільному житті [102, с. 96]. Розвиток характеристик виробничо-господарської діяльності й економіч-них відносин викликав необхідність удосконалення інструментів промислового бухгалтерського обліку, зокрема в частині класифікації та визначення категорій витрат. Так, із середини ХІХ ст.. в економічній літературі з’являється поняття «загальні витрати» [93, с. 104]з визначенням їхньої специфічної ролі у форму-ванні собівартості продукції та ціноутворенні, яке можна вважати попередником поняття непрямих витрат. Розвиток економічних відносин, концентрація виробництва і запрова-дження складних технологічних процесів поставили перед обліковими й аналі-тичними службами на виробництві завдання удосконалення інструментів ви-значення і планування виробничих витрат та посилили вимоги до принципів калькулювання собівартості продукції. В економічній літературі з’являється те-рмін «накладні витрати» [93, с. 105] та запроваджуються засоби деталізації ка-лькуляційних статей і зокрема складових накладних витрат. Важливих результатів в галузі оптимізації системи визначення й кальку-лювання витрат досягли вітчизняні економісти й фахівці бухгалтерського обліку. Так, А.З. Попов [93, табл. 2] характеризував накладні витрати відсутністю зале-жності від розмірів і тривалості виробництва і зв’язку з будь-якою конкретною виробничою операцією і пропонував здійснювати їх розподіл пропорційно до грошових витрат, витраченим на виробництво, незалежно від його кількості і тривалості. Л. Гомберг [35; 93, табл. 2] визначав накладні витрати як витрати, спрямовані на поліпшення справи всього підприємства. А.І. Гуляєв [41; 93, табл. 2] розділяв витрати, пов’язані з виробництвом, на дві групи: цехові або накладні витрати, що відносяться безпосередньо до виробництва даного відділення, і зага-льні витрати, які такого безпосереднього відношення до виробництва не мають і здійснюються для ведення справ усього підприємства. Розподіл накладних ви-трат пропонувалося здійснювати пропорційно до заробітної платні. А. Краснодембський [68] накладні витрати розподіляв на цехові (витрати допоміжних або окремих виробництв цеху) та загальні накладні витрати, які ві-дносилися до витрат усього виробництва. Базою розподілу пропонувалося оби-рати заробітну платню робітників, кількість виробів, вартість механічної сили або інші показники, що найбільш об’єктивно відображатимуть специфіку виро-бничих процесів. Торгові витрати відносилися виключно до продажу продукції [93, табл. 2].