Особливості функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку в Україні

Особливості функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку в Україні Діяльність інвесторів-нерезидентів у вітчизняних умовах об’єктивно і нерозривно пов’язана зі спеціальними (вільними) економічними зонами (СЕЗ, ВЕЗ) і територіями пріоритетного розвитку (ТПР). За свідченням фахівців, зараз у світі створено близько 2 тисяч вільних економічних зон. Причому поширення вільні економічні зони дістали як у країнах з розвинутою економікою, та і в країнах, що розвиваються. Промислово розвинені країни формували СЕЗ з метою залучення високотехнологічних виробництв, активізації науково-технічної діяльності, і як додаткове джерело інвестицій. У США їх чисельність сягає майже 200, у Західній Європі їх створено близько 100, зокрема, у Швейцарії – 26, Іспанії – 22, Італії – 11, у Франції – 10, у Фінляндії – 7, ФРН – 6 [37]. Зараз СЕЗ у різних варіантах існують у США, Росії, В’єтнамі, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї, КНР та інших державах. Доцільно зазначити, що економіки названих та інших країн зазнали значного економічного розвитку з часу впровадження такої форми залучення інвестицій [12]. У Польщі було створено 17 СЕЗ, з яких у даний час функціонують 15 [147]. Широко використовують як засіб залучення інвестицій СЕЗ в Угорщині [146]. Як бачимо, різні країни створюють та ефективно використовують на своїх територіях зони вільного підприємництва. ,,За оцінками експертів, до 2005 року через СЕЗ проходило від 10 % до 20 % світового товарообороту. У світовій практиці завдяки наданню пільг середня норма прибутку у СЕЗ становить від 30 % до 35 % і більше. Крім того, у 2-3 рази скорочуються терміни окупності капітальних вкладень’’ [126, с. 129]. Сьогодні, за даними Міжнародного Валютного Фонду, близько 15 % світового товарообороту пов’язано з діяльністю ВЕЗ. Проте лише 23 % з них є ефективними – економічний результат і надходження в бюджет є більшими від наданих пільг. Найуспішніший досвід у створенні та використанні ВЕЗ демонструє Китай. Всі кроки зі створення ВЕЗ у Китаї були спрямовані на досягнення стратегічної мети – залучення іноземного капіталу, передової закордонної техніки, технологій. Тому створення вільних економічних зон розпочалося не з депресивних територій, а з територій, найбільш підготовлених для залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Існує багато критеріїв, за якими класифікують ВЕЗ. Кожен із дослідників, які займаються цією проблемою, пропонує свою класифікацію ВЕЗ. При різноманітності підходів існують і різні визначення ВЕЗ. Проаналізуємо найбільш поширені визначення, які зустрічаються в зарубіжних і вітчизняних дослідженнях. Згідно з ХІІІ Кіотською міжнародною Конвенцією (Кіото, 1973) ,,ВЕЗ – частина території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться за межами національної митної території (принцип митної екстериторіальності) і не зазнають звичайного, митного контролю і оподаткування’’ [187]. В економічній енциклопедії зазначено: ,,Вільна економічна зона (ВЕЗ) – форма прискореного розвитку економічної системи та організації господарської діяльності на певній частині території країни, в межах якої встановлюються особливі правила економічної діяльності. На території ВЕЗ діють пільгові податкові, митні, валютно-фінансові та інші умови діяльності як національних, так і іноземних суб'єктів підприємництва. Мета створення такої зони − залучення іноземних інвестицій, організація нових робочих місць, освоєння і впровадження у виробництво прогресивних технологій, нарощування виробництва товарів на експорт і для потреб внутрішнього ринку, розвиток ринкової інфраструктури, обмін передовим управлінським досвідом тощо’’ [67, с. 234]. Інші автори, які вважають, що такі визначення СЕЗ не відображають всієї сукупності фінансово-економічних факторів призначення СЕЗ, пропонують таке їх визначення: ,,під СЕЗ доцільно розуміти ділянку території держави, на якій з метою вирішення соціальних і інвестиційних задач для господарюючих суб’єктів створюються привілейовані умови у сфері регулювання фінансово-господарської діяльності у вигляді отримання істотних митних, податкових, фінансових і інших економічних і адміністративних преференцій (митного регулювання експортно-імпортних операцій, оподаткування, ліцензування, візового оформлення майнових і заставних взаємин, надання концесій, управління вільною зоною)’’ [31, с. 207]. Вони стверджують, що саме такі розділи в основному містяться як у законодавстві зарубіжних країн, що регулює питання СЕЗ, так і у відповідних законодавчо-нормативних актах України.