Податкові важелі регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності нерезидентів

Податкові важелі регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності нерезидентів Якщо гірничо-металургійні підприємства, за винятком ,,Криворіжсталі’’, яку придбала Mital Stiel, належать українським корпораціям (в особі промислово-фінансових груп), то підприємства нафтопереробної галузі на 80 % є власністю іноземних (російських) ТНК. У зв'язку з цим для технічного переозброєння і модернізації виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому і внутрішньому ринках підприємств цих галузей необхідні різні форми регулювання (стимулювання і державної підтримки). Особливо актуальними ці питання стають зі вступом України до СОТ. Успішна діяльність ГМК – запорука економічного розвитку України. Про це говорять такі показники: 40 % обсягу експорту належить чорній металургії, такий же відсоток дають валютні надходження. Експерти Світового банку назвали одним із основних факторів зростання показників промисловості України в 2006 році сприятливу цінову кон’юнктуру на ринку металопродукції. Галузь забезпечує роботою більше ніж півмільйона людей. Проте вітчизняна металургія має низьку ефективність використання матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів через досить зношене, морально застаріле устаткування, ресурсо-енергоємні і екологічно небезпечні технології. Модернізація діючих виробничих потужностей і впровадження сучасних технологій протягом останніх років за браком коштів здійснювалися тільки на окремих металургійних комбінатах України, а екологічним проблемам практично не приділялася увага. Унаслідок низького технологічного рівня металургійної галузі на виробництво однієї тонни сталі в Україні витрачається 52,8 людино-години (у Росії – 38,1; Німеччині – 16,8). Доцільно наголосити, що витрати на споживання енергоресурсів у структурі собівартості різних підприємств становлять від 30 до 50 % і більше, що на 20–25 % перевищує загальносвітові рівні цього показника. Від мартенівської технології, що використовується практично усіма українськими виробниками металу, в світі (за винятком Росії, де 1/3 сталі виплавляється мартенами) від цієї технології вже відмовилися, оскільки енерговитрати при виробництві мартенівської сталі в 20 разів перевищують цей показник для киснево-конверторної технології. За період з 1996 р. по теперішній час структура сталеплавильного виробництва в Україні майже не змінилася. Зрозуміло, що українська металургійна індустрія втрачає свої конкурентні переваги на світовому ринку. За динамікою розвитку, вкладеними інвестиціями в модернізацію виробництва, темпами зростання обсягів і якості продукції, – китайські, індійські, російські, бразильські та інші компанії світу виглядають найбільш привабливо. Природно, що вони будуть покращувати свої позиції за рахунок конкуренції з українськими виробниками.