Економіко-правова сутність капіталу (пасивів, власності) та історія її розвитку

Економіко-правова сутність капіталу (пасивів, власності) та історія її розвитку Процес діяльності, функціонування будь-якого суб’єкта господарювання здійснюється з використання певних трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Результативність діяльності підприємства значною мірою залежить від ефективності їх використання, їх обсягу та структури, оптимальності співвідношення. У загальному вигляді, як було визначено у підрозділі 1.1., будь-яке господарство (підприємство) у ринку подається своєю двоїстістю (подвійністю) як сума активів та пасивів (ресурсів та власників). Якщо з терміном «Актив», тобто майно, ресурс, більшість країн світу визначається майже однозначно, то термін «Пасив» в економічній літературі, у теорії та на практиці однозначно не визначається, а існує багато трактувань та суджень. Синтезуючи різні визначення пасивів, можна визнати, що Пасиви – це визначене у вартості (грошах) боргове зобов'язання (капітал) підприємства (юридичної) або громадянина (фізичної особи) щодо іншого підприємства (юридичної) або громадянина (фізичної) особи. У будь-якому випадку пасиви (капітал, боргові зобов'язання) свідчать про джерело утворення активів - майна підприємства або громадянина, тобто кому винне підприємство (юридична) або громадянин (фізична особа) за усе майно, яке воно (або він) має у своєму розпорядженні. Пасиви, таким чином, — це вираз права власності на активи (майно) відповідних юридичних (підприємств) або фізичних (громадян) осіб, які передали це майно у використання - це право власності. Таким чином — пасиви — це капітал, тобто власність (право на власність) [173, с.25]. Над визначенням сутності капіталу як економічної категорії сперечаються науковці протягом сторіч. Термін «капітал» походить від латинського «capitalis» - основний, головний. Так, у перших роботах економістів капітал розглядався як основне багатство, основне майно. З розвитком економічної думки це первісне поняття капіталу наповнювалося більш конкретним змістом. Аналізуючи погляди вчених-економістів на природу капіталу слід зазначити, що більшість з них пов’язували її з різними видами накопиченої праці (речова, інтелектуальна і грошова) у вигляді вартості активів, які, зазвичай, відображаються у балансах суб’єктів господарювання. Меркантилісти вважали капітал основним багатством і розуміли під цим золото або гроші, або будь-які інші скарби [230]. Фізіократи під поняттям капіталу як основного багатства розуміли землю і вкладені в неї кошти. Тобто джерелом формування капіталу фізіократи вважали сільськогосподарське виробництво [19]. У другій половині XVII століття англійський економіст У.Петті уперше став вивчати майнові відносини у внутрішньому взаємозв'язку з виробничими відносинами людей у процесі суспільного виробництва. Саме зважаючи на цих передумов, згодом сформувався класичний підхід в економічній теорії, що спирається на концепцію кругообігу капіталу і створення прибавочного продукту [117]. Засновник класичної політичної економії А.Сміт писав: «Лише тільки в руках приватних осіб починають нагромаджуватися капітали, деякі з них, природно, прагнуть використовувати їх для того, щоб зайняти роботою працьовитих людей, яких вони постачають матеріалами і засобами існування в розрахунку одержати вигоду на продажу продуктів їхньої праці або на тому, що ці працівники додали до вартості оброблюваних матеріалів» [162, с.50.]. Він довів, що додана вартість є продуктом будь-якого виробництва, а не тільки сільськогосподарського, що приносить прибуток у вигляді «земельної ренти» і джерелом прибутку є «вартість, додана працею до вартості сировини і матеріалів» [162, с.54.]. Але А.Сміт розглядав капітал у статичному стані, не приділяючи достатньої уваги його руху.