Логістичне управління як стратегія підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках

Логістичне управління як стратегія підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках На рубежі XX й XXI століть у зв'язку зі зростанням міжнародної відкритості та глобалізації національних економік не було практично жодного уряду, який б не проголошував підвищення конкурентоспроможності одним з основних завдань своєї економічної політики. В 1985 р. це було зроблено США за допомогою створення Комісії з питань конкурентоспроможності при Президенті країни, що потім стала Радою з політики конкурентоспроможності. В 2001 р. держави - члени ЄС прийняли Лісабонську декларацію, головною метою було перетворення ЄС на одну з конкурентноздатних і заснованою на знаннях економікою у світі, здатною до стійкого економічного зростання при створенні великої кількості більш якісних робочих місць і більш високим ступенем соціальної єдності [237]. Однак, незважаючи на те, що на практиці проблемою конкурентоспроможності займаються уряди багатьох країн світу, дотепер єдиного розуміння сутності даного терміна ще не складено. Приведемо основні визначення поняття «конкурентоспроможність країни, які найбільш часто використовуються на практиці різними міжнародними організаціями й країнами світу: 1. Спроможність країн у рамках вільних і справедливих ринкових умов проваджувати товари й послуги, здатні відповідати вимогам міжнародного ринку (Комісія з питань конкурентоспроможності при Президенті США) [237]. 2. Здатність впроваджувати товари і послуги, що відповідають попиту на міжнародних ринках, у той же час забезпечуючи для громадян високий рівень життя й можливість його збереження в довгостроковій перспективі (Рада з політики конкурентоспроможності) [237]. 3. Здатність країни домогтися високих темпів збільшення середнього приросту ВВП на душу населення (Всесвітній економічний форум) [237]. 4. Підтримка здатності компаній, підприємств, регіонів, країн і національних регіонів зберігати, будучи відкритими для міжнародної конкуренції, відносно високий рівень показників доходу й зайнятості населення (ОЕСР) [237]. 5. Сфера економічних знань, що аналізує факти й політику, які формують здатність країни створювати й підтримувати умови, що забезпечують створення додаткової спроможності з боку підприємств і більш високий рівень добробуту населення (Міжнародний інститут менеджменту) [237]. 6. Конкурентоспроможність включає елементи продуктивності, ефективності й прибутковості. Однак самі по собі вони не є вичерпними й не задають кінцевої мети. Це - потужні кошти досягнення зростання рівня життя й матеріального добробуту, тобто інструмент для розв’язання завдань (Група консультантів по конкурентоспроможності) [237]. Наведені вище визначення конкурентоспроможності порушують питання, на який необхідно відповісти. Хто повинен конкурувати: підприємства або країни? В економічній літературі існують дві протилежні погляду на те, що в дійсності є ключовим: конкурентоспроможність підприємств або країн. Дослідники менеджменту, слідом за роботами М. Портера, вважають, що конкурентоспроможність можна розглядати тільки в контексті підприємств [154; 164]. Інші вчені критикують дану точку зору й відзначають, що конкурують нації, які вибирають інститути й політику, що сприяють довгостроковому зростанню. Варто також привести приклади визначень терміна «конкурентоспроможність», які використовують у своїх дослідженнях провідні вчені, що займаються проблемою конкурентоспроможності країн світу. Так, Б. Йонсон визначає міжнародну конкурентоспроможність як здатність економіки країни підтримувати стабільне економічне зростання при повній зайнятості економічно активного населення без накопичення державою зовнішнього боргу, без постійного дефіциту платіжного балансу [87]. Це визначення орієнтоване більшою мірою на економічні аспекти конкурентоспроможності й підкреслює необхідність досягнення основних цілей макроекономічної політики, що проводиться урядом кожної країни. Географічні аспекти конкурентоспроможності були враховані у визначенні, даному Н.С. Мироненко: «Під конкурентоспроможністю національної економіки розуміється концентроване вираження економічних, науково-технічних, виробничих, організаційно-управлінських, маркетингових та інших можливостей, реалізованих у товарах, що успішно протистоять закордонним товарам як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Всі ці можливості географічно диференційовані і є характерними рисами тієї або іншої території» [98]. Б. Скотт тісно зв'язав конкурентоспроможність країни і рівень життя населення [154]. На думку І. В. Пилипенко конкурентоспроможність країни необхідно розглядати не тільки чисто з економічного й економіко-географічного погляду, а також додати якісну оцінку розвитку конкурентних переваг країни у світовому господарстві [30]. Варто помітити, що в економічній літературі існують різні погляди й тлумачення поняття «конкурентоспроможність підприємства». Р. А. Фатхутдинов під конкурентоспроможністю розуміє властивість об'єкта, що характеризує ступінь реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби в порівнянні з аналогічними об'єктами, представленими на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними об'єктами на даному ринку [86]. В. Ф. Оберемчук під конкурентоспроможністю підприємства розуміє комплексну порівняльну характеристику підприємства, що показує ступінь переваги сукупності оцінних показників діяльності підприємства, що визначає його успіх на певному ринку за певний проміжок часу щодо сукупності показників підприємств-конкурентів [105]. А. П. Градов відзначає, що конкурентоспроможність не є іманентною якістю фірми. Це означає, що конкурентоспроможність фірми може бути виявлена (оцінена) тільки в рамках групи фірм, що належать до однієї галузі, або фірм, що випускають товари (послуги) - субститути [122]. На думку А. Н. Локшинова, конкурентоспроможність організації – це здатність вести успішну конкурентну боротьбу [124]. Під конкурентоспроможністю підприємства автор розуміє оцінку внутрішнього потенціалу (стану) підприємства щодо конкурентів. Відповідно до проведеного дослідження можна зробити такі висновки: 1. Конкурентоспроможність країни та підприємства - це різні по суті поняття, але гармонійно доповнюють один одного. 2. Конкурентоспроможність країни - це здатність її створювати й підтримувати умови, що забезпечують можливість національним підприємствам вести конкурентну боротьбу з підприємствами інших держав світу. 3. Конкурентоспроможність підприємства - це здатність його успішно вести суперництво з іншими підприємствами за обмежений платоспроможний попит споживачів на доступних ним сегментах ринку. Як показують дослідження [169; 174; 178], процес глобалізації має свою специфіку як у плані географії поширення, так і у розрізі рівня економіки конкретних країн. Поряд з експансією нових виробничих та інформаційних систем і технологій глобалізація приводить до посилення міжнародної конкуренції. У багатьох країнах активно йдуть процеси злиття й поглинання або, навпроти, поділу компаній з метою забезпечення більш високого рівня конкурентоспроможності в тій або іншій галузі економіки. У цілому глобалізація позитивно впливає на ефективність економіки, але при цьому окремі галузі випробовують зростаючий тиск із боку іноземних конкурентів. Глобалізація вимагає здійснення продуманої зовнішньої економічної політики, особливо стосовно ввозу-вивозу капіталу. Досвід показує, що оскільки глобалізація загострює конкуренцію, то внаслідок цього з більшою силою й у більш короткий термін проявляється негативний вплив останньої на галузі, які в технічному й технологічному відношеннях відстають від більш ефективно діючих іноземних конкурентів. Технічної переваги компанії домагаються, забезпечуючи собі доступ до інноваційної технології, зокрема в інших країнах, і крім або обмежуючи її використання конкурентами. Вживаються також заходи, що допомагають уникати торговельних бар'єрів, глобальний покупець може випередити конкурентів у проникненні на вигідний, але захищений ринок. У цих умовах ключовими стають такі фактори, як гнучкість і глобальна довжина закупівельної мережі компанії. При цьому повільні й нецільові закупівлі підривають навіть найкращу стратегію маркетингу, тоді як добре продумана програма глобалізації закупівель забезпечує перевагу у вигляді швидкості. Одним з найбільш значущих факторів ринкових змін є нове інформаційне середовище, що впливає на преференції споживачів і реакцію продавців. Завдяки розвитку засобів масової інформації жителі багатьох країн довідаються про нову продукцію на ринку практично одночасно. Виникає якась глобальна спільність, і покупці відмовляються від своїх традиційних преференцій на користь товарів більш високої якості або з меншою ціною. У свою чергу продавці почали розуміти, що вони повинні бути дуже чуйними стосовно швидко мінливого ринкового попиту. Ці обставини викликали революцію в методах ведення бізнесу. Хоча якість і ціна залишаються важлива змінна, визначальна конкурентоспроможність, одержання й збільшення ринкових часток усе більшою мірою залежать від реакції на динамічний ринковий попит й організацію швидких постачань. Можна навіть зробити висновок, що багато фірм домоглися б більших успіхів, якби зробили своїм девізом не «дешевше й краще», а «більш швидко».