Державне регулювання ефективності використання енергетичних ресурсів

Державне регулювання ефективності використання енергетичних ресурсів Ефективне використання енергетичних ресурсів є ключовим фактором розвитку економіки кожної країни. До тепер економіка України взагалі та її аграрний сектор зокрема продовжує екстенсивне ведення господарчої діяльності та використання енергетичних ресурсів. Це призводить до зниження конкурентоспроможності на світовому ринку внаслідок високої енергоємності продукції. Тому сільськогосподарським товаровиробникам необхідно більш рішуче впроваджувати ресурсо- та енергозаощаджуючі технології. Аграрний сектор економіки України, як й інших країн, потребує постійної допомоги з боку держави. Це пов’язане з особливостями ведення сільського господарства: висока енергоємність, тривалість виробничого циклу, суттєва залежність від природно-кліматичних умов. Ретроспектива формування механізму державного регулювання АПК свідчить, що керівництву держави не вдалося уникнути помилок, що негативно позначилося й на ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів. Методологічні та методичні аспекти формування ефективного механізму державного регулювання аграрного сектора економіки досліджувалося в роботах таких науковців як В.Глушко, С.Зоря, О.Могильний, Г.Черевко та інших. Однак проблеми державного регулювання ефективності використання енергетичних ресурсів потребує подальшого опрацювання. Тому доцільно узагальнити досвід як України, так і передових держав світу у галузі енергозбереження та обґрунтування стратегічних орієнтирів при формуванні національної політики зменшення енергоємності продукції аграрного сектора економіки. Питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) на створення одиниці продукції в Україні вищі за аналогічні показники в США та країнах ЄС у декілька разів. За цих умов необхідно приймати та втілювати у життя енергетичну стратегію відповідної спрямованості. Вона повинна реалізовуватися на трьох рівнях: державному, галузевому та на рівні кожного окремого підприємства. Основним завданням законодавства має бути створення сприятливих умов для підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів. Воно повинно містити правові норми, спрямовані на гармонійне поєднання державного регулювання та заохочення підприємницьких структур. Енергозбереження стало предметом державної політики після прийняття Верховною Радою Закону України «Про енергозбереження» (№74/94-ВС від 01.07.94 р.). Він має загальний характер та визначає правові, економічні, соціальні та економічні основи енергозбереження для всіх видів підприємств, об’єднань та установ. Стаття 16 даного законодавчого акту передбачає надання податкових пільг підприємствам-виробникам енергозаощаджуючого обладнання та підприємствам, що використовують нетрадиційні і поновлювальні джерела енергії. Даний закон дозволяє використовувати й інші економічні механізми стимулювання енергозбереження: прискорену амортизацію та державне субсидування науково-дослідних робіт. Однак він не є законом прямої дії та його норми носять деклараційний характер. Тому державне регулювання у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів здійснюється шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів: указів Президента України, постанов і розпоряджень уряду та наказів Держкоменергозбереження. Пізніше було прийнято низку законів щодо підтримки виробництва альтернативних видів палив та використання нетрадиційних і поновлювальних джерел енергії. Розглянемо деякі з них. Кабінет Міністрів України своєю постановою від 18.05.06 р. №695 визначив механізм надання банками пільгових кредитів для реалізації інвестиційних проектів спрямованих на впровадження енергозберігаючих технологій та виробництво альтернативних видів палив. Дана постанова визначає наступні умови надання пільгових кредитів: вартість проекту не менш як 100 тис. грн; термін кредитування не більш як 3 роки; плата за користування кредитом – 10 % річних. Пільговий кредит надається суб’єктам господарювання за рахунок коштів, що передбачені у державному бюджеті для реалізації зазначених інвестиційних проектів. Особливу увагу уряд приділяє питанням, пов’язаним з виробництвом дизельного біопального. Про це свідчать таки документи, як Розпорядження кабінету Міністрів України від 28 грудня 2995 року №576-Р «Про схвалення Концепції Програми розвитку виробництва дизельного біопалива на період до 2010 року» та Постанова Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2006 року №1774 «Про затвердження Програми розвитку виробництва дизельного біопалива». Дані документи передбачають нарощення виробництва метилового ефіру ріпакової олії до 623 тис. т у 2010 році. Вини погоджуються з Енергетичною стратегією України на період до 2030 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року №145. Програма розвитку виробництва альтернативних видів палив передбачає розроблення відповідних державних стандартів у сфері їх виробництва та використання. Відповідно до Закону України «Про альтернативні види рідкого та газоподібного палива» (№1391-XIV від 14.01.2000 р.) повинні бути підготовлені нормативні акти, спрямовані на активізацію розвитку виробництва біопалив.