Методика управління виробництва палив в інтегрованих підприємствах

Методика управління виробництва палив в інтегрованих підприємствах Стратегія вертикальної інтеграції часто використовується у випадках, коли організаційна структура наштовхується на бар’єри свого розвитку. Розрізняють стратегії інтеграції «назад» та «вперед». У першому варіанті підприємство зростає за рахунок придбання підприємств-постачальників, а також створення дочірніх структур, які займаються постачанням сировини. У другому випадку, підприємство зростає за рахунок посилення контролю над структурами, що знаходяться між ним та споживачами. Інтеграція у бік постачальників сировини дає суттєвий економічний ефект якщо сировина складає значну частку собівартості кінцевого продукту, як це відбувається при виробництві біопального. Вертикальна інтеграція «назад» дозволяє підприємству забезпечити себе дешевою сировиною. У випадку виробництва пального рослинного походження, це придбання аграрних формувань, що вирощують сировину. При реалізації інтеграції «вперед», сільськогосподарські підприємства створюють або здобувають контроль над підприємством з виробництва біопального. На величину та форму підприємства з виробництва біопалива суттєво впливає податкова система держави. В країнах з високими акцизами на пальне, виробництво палив рослинного походження доцільно вести на підприємствах потужністю не менше 5 тис тонн на рік. Це стосується, в першу чергу, країн ЄС. Так, акциз на дизельне пальне в ФРН становить приблизно EUR480/м3 [280, 391, 402]. Це стимулює створення заводів з виробництва дизельного біопального потужністю до 300 тис. тонн на рік. Деякі країни світу мають відносно малі ставки акцизного податку на пальне. Так, наприклад, у США цей вид податку для нафтового пального становить, USD/м3 [381]: бензин – 48,6; дизельне пальне – 64,5. Ці ставки дуже близькі до їх значень в Україні, EUR/т: бензин – 60; дизельне пальне – 30. Як показує закордонний досвід, у країнах з низькими податками на нафтове пальне складніше організувати конкурентоспроможне виробництво біопалив. Тому їх виробництво здійснюється або в вертикально-інтегрованих компаніях (ВІК) або фермерських кооперативах [292]. Так, у США 60% підприємств подібного профілю належать фермерським кооперативам [148]. Підвищення економічної ефективності підприємств з виробництва біопалив багато у чому залежить від оптимізації механізму управління витратами. Він повинен бути спрямованим на забезпечення інтересів, в першу чергу економічних, усіх учасників виробничого процесу, які є і партнерами по бізнесу. При цьому слід врахувати максимум факторів (організаційних, технічних, технологічних, економічних тощо), які діють як усередині, так і зовні компанії. Занадто високі витрати виробництва, що можуть бути викликані бажанням підвищити якість продукції (біопального та побічних продуктів) до рівня, що перевищує потреби споживачів, не можуть вважатися доцільними та їх слід уникати. Тобто, основна продукція (біопальне) та побічні продукти повинні мати платоспроможний попит. Виконання цієї умови і визначає виправданий характер виробництва. Питання забезпечення економічно прийнятного рівня витрат виробництва досліджувала низка вітчизняних та закордонних учених, таких як С.В.Кололев, М.Д.Магомедов, А.В.Рибін, О.Филиппов тощо [159, 191, 210, 326]. Виявлення та вивчення напрямів зниження виробничих витрат у компанії з виробництва біопалива викликає науковий та практичний інтерес. Необхідно читко усвідомлювати, що зниження виробничих витрат не завжди приводить до підвищення рівня економічної ефективності суб’єкта господарювання, що може бути пояснено втратою споживчої вартості продукції, а отже й її збуту та відповідних фінансових надходжень. Необхідно розрізняти номінальні та реальні витрати, що пов’язані як з виробництвом, збереженням, транспортуванням та реалізацією продукції. Номінальне значення витрат формується нормативно, згідно з існуючими технологіями виробництва, продуктивністю праці, енергоємності, продуктивністю устаткування, завантаженням обладнання тощо. Під реальними витратами мають на увазі фактично витрачені фінансові ресурси для забезпечення виробничого процесу – від постачання сировини до збуту готової продукції.