Теоретичні засади оподаткування доходів фізичних осіб

Теоретичні засади оподаткування доходів фізичних осіб Одним з ефективних важелів для різних податкових систем є оподаткування фізичних осіб. Надзвичайно важливе значення, з точки зору використання його фіскальних і регулюючих можливостей, має застосування податку з доходів фізичних осіб в Україні. Розглянемо детальніше засади особистого прибуткового податку, який є найважливішим в системі прямого оподаткування. В науковій теоретичній літературі можна зустріти трактування податків з громадян як „економічні відносини в грошовій формі, які виникають між державою і населенням з приводу примусового обов’язкового вилучення частини доходів для створення централізованого грошового фонду держави [86, с.327]”. Важко не погодитися з таким формулюванням в частині того, що податок з доходів фізичних осіб є одним з головних доходних джерел. Але, таку характеристику можна віднести і до інших податків, оскільки кожен з них, в більший чи в меншій мірі поповнюють бюджет. При цьому в наведеному визначенні не враховуються певні специфічні риси і характеристики, які притаманні саме податку з доходів фізичних осіб на даному етапі. Оподаткування доходів фізичних осіб має велике бюджетне і соціальне значення. Фіскальне значення полягає в тому, що прибутковий податок є надійним джерелом бюджетних доходів. Його частка, як в податкових надходженнях, так і в бюджетних доходах стабільно збільшується. Реалізація регулюючого механізму цього податку відбувається за допомогою диференціації податкових ставок і пільгового оподаткування. Таким чином, особистий прибутковий податок забезпечує всебічний вплив на платників, виконуючи спочатку розподіл доходів, а потім перерозподіл грошових потоків в соціальну сферу. Основними ознаками податків, що виділяються в економічні літературі є відсутність цільового призначення і зміна форми власності, законодавчий характер встановлення і примусовість, безеквівалентність та обов’язковість [78, с.18; 87, с.32]. Розглянемо як вони проявляються при оподаткуванні доходів фізичних осіб. Важливою характеристикою податків і зокрема, податку з доходів фізичних осіб, є примусовий характер стягнення. На ранніх етапах розвитку держави ухилення часто набувало вигляду звільнення панівних класів від сплати багатьох податків, перш за все подушних і майнових. Воно ґрунтувалось на системі законних пільг та механізмів недостатньо розвинутих фінансових систем держав. Внаслідок цього під податковий тиск несправедливо попадали найбідніші громадяни. З розвитком і диференціацією суспільства створювалися умови за яких у окремих громадян виникало бажання ухилитися від участі у фінансуванні суспільних благ. Рівень усвідомлення необхідності сплачувати податки залежить як від податкових традицій, рівня податкової культури, так і від характеру та результативності податково-бюджетної політики держави та суб’єктивної оцінки кожним платником міри своєї плати за участь у споживанні суспільних благ. На сучасному етапі ухилення фізичних осіб від оподаткування може ґрунтуватися на детальному і досконалому знанні норм податкового законодавства і вірному їх застосуванні з метою побудови економічної діяльності таким чином, щоб виключити або зменшити розмір податкових зобов’язань або податкових платежів, тобто з метою їх оптимізації. Якщо ж ухилення від податкових зобов’язань здійснюється нелегальним злочинним способом, то це переслідується законом і є проявом антидержавної поведінки платників. Тому забезпечення стягнення матеріальних ресурсів з метою забезпечення суспільних благ почало здійснюватись на основі всезагальних абстрактних правил, які носили примусовий характер [6, с.411]. Отже, важливою рисою оподаткування фізичних осіб є примусовий характер їх стягнення податку та законодавче встановлення правил за якими такі стягнення відбуваються. У статті 67 Конституції України зазначено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом [46, с.26]. Законодавче врегулювання, встановлення та стягнення податків є необхідною умовою функціонування податкової системи. Конституцією України передбачено: „Виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори [46, с.40]”. Саме примусовість відзначив український економіст початку ХХ ст. М. Мітіліно, назвав податки парадоксальним сполученням двох моментів: відсутності доброї волі і обов’язковості [66, с.45]. М. Тургенєв в науковій праці „Опыт теории налогов” (1812) визначив податки як засіб досягнення мети суспільства або держави і вважав, що на цьому базується право держави вимагати податки з народу [143, с.176]. На думку А. Вагнера, податки це примусові платежі окремих господарств, які стягуються державою частково для державних видатків, частково для змін у розподілі суспільного продукту [21, с.115]. Платники, що приймають рішення в умовах держави, апарат якої прагне не тільки максимізувати суспільний добробут, а й реалізувати власні інтереси, керуються в своїх рішеннях не тільки суспільними інтересами, а й власними. Тому в разі зростання фіскального експансіонізму держави, платники вдаються до пошуку можливостей ухилення від оподаткування як легальним, так і нелегальним шляхом. Опір платників створює природні межі для зростання державних видатків і рівня оподаткування [51, с.167]. Таким чином, оподаткуванню доходів фізичних осіб притаманна обов’язковість. За порушення податкового законодавства передбачена відповідальність платника у встановленому порядку, а з цього випливає необхідність примусового виконання даного платежу, що відрізняє його від добровільної пожертви. Протягом усієї історії людства існували та існують дотепер певні потреби, які можуть бути задоволені лише завдяки спільним зусиллям індивідів [145, с.25]. Провідний вчений ХVІІІ ст. А. Сміт вважав, що податок – це плата за послуги держави, до яких він відносив витрати на оборону та підтримання порядку [123, с.376]. Значну увагу вивченню проблем формування державних доходів та ролі податку в цьому процесі приділяв також і його послідовник Д. Рікардо. На його думку податки – це та частина продукту землі та праці країни, яка надходить у розпорядження уряду [115, с.425]. Податок є одним з найстаріших фінансових інструментів світу. Ще при існуванні общинної системи господарювання її члени віддавали частину свого врожаю або виробленого продукту своєму вождю за виконання ним своїх обов’язків, пов’язаних з керівництвом общиною, вирішенням проблем підтримання добрих стосунків із сусідами та всередині общини, захист її від ворогів тощо. На ранніх стадіях розвитку суспільства такі відносини базувалися переважно на звичаях, віруваннях, пізніше вони набувають вигляду законів. Сучасна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні фінансові ресурси, які акумулюються в держаному бюджеті. Бюджетна система країні призначена для забезпечення взаємовідносин між державними органами та громадянами з питань сплати податкових платежів та поповнення державного бюджету. В свою чергу, держава бере на себе зобов’язання по використанню цих коштів, виконуючи економічну, соціальну, оборонну, захисну, зовнішньоекономічну та інші функції. Головним джерелом їх фінансування є податкові надходження. Стягнені з платників податків, зокрема з фізичних осіб, кошти мобілізуються в державному бюджеті, який являє собою фінансовий план держави. При сплаті податку з доходів фізичних осіб платник не знає, на що будуть витрачені кошти: освіту, охорону здоров’я, соціальні заходи або інші цілі. Не обумовлюється це і Законом „Про податок з доходів фізичних осіб”. Надходження податкових платежів і напрямки їх розподілу визначаються і прогнозуються Кабінетом Міністрів та затверджуються Верховною Радою. Після затвердження бюджет набирає статусу закону і повинен виконуватись органами виконавчої влади.