Методологія визначення показників фондового ринку

Методологія визначення показників фондового ринку Стан і тенденції розвитку фондового ринку можна відслідковувати за допомогою фондових (біржових) індексів, що розраховуються фахівцями рейтингових агентств, фондових бірж або аналітиками ділових видань. Наявність значної кількості консультаційних і рейтингових агентств, що спеціалізуються на розробці та аналізі фондових індексів, широка різноманітність самих індексів свідчать про те, що біржові індекси займають важливе місце в системі індикаторів ринку цінних паперів. Зміну ціни на певні акції можна порівняти з індексом для всього ринку або з індексом для даного сегменту ринку і робити висновки про попит на акції в контексті всього ринку, визначати для інвесторів найбільш прибуткові в даний момент сегменти ринку тощо. Біржові індекси – це показники, що характеризують стан даного сегменту ринку, тобто рівні і динаміку цін акцій та інших активів на цих біржах, обсяги операцій тощо. Індекси ринку цінних паперів – це індекси цін акцій на даному ринку. Ці індекси відрізняються методами розрахунку їх величин і тим, що характеризують різні види цінних паперів [5]. Використання біржових індексів ґрунтується на припущенні, що коливання цін на акції певної групи провідних компаній визначають зміну цін, попиту і пропозиції цінних паперів на фондовому ринку в цілому. Одиниці виміру біржового індексу достатньо специфічні. Так, курси акцій, що містяться в біржових бюлетенях, можуть позначатися у відсотках від номінальних вартостей акцій або ж у валюті за одиницю цінного паперу (у випадку, коли акції не мають номінальної ціни). Індекси мають наступні характеристики [5]: - список індексу (набір акцій-представників); - метод усереднення; - види ваг до курсових вартостей акцій, що входять в список індексу; - базове значення індексу (значення індексу в періоді, прийнятому за початок відліку); - статистична база, на основі якої проводиться розрахунок показника. Список індексу (вибірка). Визначальними критеріями відбору акцій корпорацій для складання списку індексів є надійність самих корпорацій і репрезентативність, тобто, коливання цін на дану акцію повинні відображати загальні коливання цін всього ринку цінних паперів або коливання цін на акції емітентів того сектора економіки, представником якого є емітент вибраної акції. З метою забезпечення репрезентативності індексу в нього включають максимально можливе число компаній, акції яких знаходяться в біржовому обороті. Метод усереднення. Це вибраний метод арифметичного, геометричного, ковзного середнього та ін. Види ваг. Для акцій, що входять в список індексу, можуть бути вибрані наступні вагові коефіцієнти: курсова вартість акції корпорації (індекс з ціновою вагою); капіталізація корпорації-емітента (індекс з ринковою вагою). Якщо в якості вагових коефіцієнтів використовують індекс капіталізації, то визначальний вплив на зміну індексу мають зміни курсів акцій компаній з найбільшою капіталізацією. При використанні курсової вартості визначальний вплив мають акції з високою курсовою вартістю. За відсутності вагових коефіцієнтів зміна курсів акцій різних корпорацій однаковою мірою впливає на зміну індексу незалежно від абсолютної величини курсової вартості акцій. Базове значення індексу. Під базовим значенням індексу розуміють його величину в році або періоді, що приймається за базовий. Статистична база. Статистичною базою для розрахунку індексів є результати торгів на фондовій біржі та на торгах позабіржовому ринку цінних паперів. Широка вибірка акцій дозволяє отримати об'єктивну картину зміни цінової ситуації на ринку капіталів, створює необхідні передумови для аналізу поведінки інвесторів і портфельних менеджерів. Фондові індекси є макроекономічними індикаторами і дають об'єктивну оцінку динаміки цінової ситуації на фондовому ринку. Цим самим, вони допомагають всім учасникам фондового ринку визначити ефективність вибраної ними інвестиційної стратегії. Біржові індекси класифікують за наступними ознаками: за місцем розрахунку і межами поширення; за числом представлених в індексі компаній і часткою охоплення фондового ринку; за методикою розрахунку і характером використання. При цьому виділяють такі індекси [18]: інтегральні (усереднені), що характеризують в цілому стан досліджуваного ринку одним показником (наприклад, індекс Доу-Джонса за акціями промислових компаній); приватні (локальні), що доповнюють інтегральний показник характеристикою окремих елементів або параметрів цього ринку (наприклад, зміна курсу акцій окремих промислових компаній або дивідендна віддача акцій цих компаній). Пропонується також підрозділяти центральні показники (індекси) за складом сукупності об'єктів, що вивчаються, на інтернаціональні (багатонаціональні), національні, секторні і субсекторні, оскільки багато інтегральних індексів є об'єктами фондових операцій: по них укладають ф'ючерсні контракти, виписуються опціони на ф'ючерсні контракти. Секторні інтегральні індекси характеризують стан певного внутрішнього національного ринку. Субсекторні інтегральні індекси є органічною складовою частиною секторного індексу і характеризують динаміку акцій, що знаходяться на ринку. Фондові індекси виконують наступні функції [5]: діагностичну, індикативну, спекулятивну. Діагностична функція передбачає здатність системи індексів характеризувати стан і динаміку розвитку як національної економіки в цілому, так і окремих її складових. Механізм зміни індексу наступний: зростання або зниження рентабельності виробництва в галузі або її значній частині безпосередньо позначається на котирувальній ціні відповідних акцій, що, у свою чергу, відображається на рівні біржового індексу галузі. Таким чином, індекси вказують напрям «руху» ринку, віддзеркалюючи тенденції, які приймає ринок, і відстежуючи швидкість розвитку цих тенденцій. Значення національного фондового індексу, що визначаються такими параметрами як норма позикового відсотка, стан державного бюджету, співвідношення торговельного і валютного балансів, є індикатором інтересу економічних суб'єктів до інвестування всередині країни. Індикативна функція передбачає формування стратегії поведінки великих інвестиційних фондів, окремих інвесторів і портфельних менеджерів виходячи із об'єктивної оцінки цінової ситуації на фондовому ринку. Динаміка ринкової вартості портфеля акцій за будь-який проміжок часу дає змогу отримати інвесторові обґрунтований висновок про ефективність вибраної ним стратегії поведінки на ринку. Спекулятивна функція фондових індексів виявляється в активному використанні опціонів і ф'ючерсів у біржовій грі. Вплив економічних, політичних і соціальних чинників на відносно незначних часових інтервалах може спричинити непередбачувану динаміку зміни біржового індексу. Продаючи і купуючи ф'ючерсні або опційні контракти на індекси, протягом такого періоду нестабільності можна одержати значний дохід. Використання індексів дає змогу інвесторам точно визначити, в які акції слід робити інвестиції, створити сурогатний портфель із зменшеної кількості акцій з метою скорочення таким чином свої дилерських витрат. Крім цього, біржові індекси безпосередньо пов’язані з фінансовим станом компаній, оскільки котирувані на провідних біржах цінні папери проходять жорстку процедуру допуску до біржового котирування, що передбачає виконання цілого ряду вимог: наявність певної величини мінімального капіталу; випуск в обіг цінних паперів на суму не менше певного ліміту; розміщення певної частки від загального випуску цінних паперів серед широкого кола інвесторів; доступність інформації про річний звіт, проміжні бухгалтерські баланси і звіт про господарську діяльність, фінансовий стан тощо. Обмеження використання індексів полягає у тому, що вони відображають лише кількісні зміни на ринку, не обґрунтовуючи причин цих змін, наявну тенденцію. Крім цього, індекси потребують періодичних коректувань їх компонентів, зокрема, для адекватного реагування на зниження чи підвищення вартості акцій тієї чи іншої компанії. Індексами можна також маніпулювати, тобто, внаслідок проведення певних операцій (наприклад, з ф’ючерсами, опціонами) примусити індекс змінюватися у відповідності з поставленими цілями. У цьому зв’язку дуже важливо відслідковувати такі операції і, при необхідності, вживати адекватні заходи для запобігання спекуляцій на фондовому ринку. Індекс можна вважати основним технічним індикатором ринку. Застосування методів технічного аналізу по відношенню до індексу дозволяє правильно оцінювати кон’юнктуру ринку, вчасно визначити момент її можливої зміни. Найпростіші прийоми технічного аналізу можна застосовувати до індексів, склад яких обмежений достатньо ліквідними акціями. Зокрема, побудова експоненціального ковзного середнього значення індексу дає сигнали купівлі і продажу, які можна використовувати як підтвердження аналогічних сигналів по окремих паперах. За умови відсутності нових сильних зовнішніх чинників наближення індексу до експоненціального ковзного середнього завжди викликає уповільнення руху цін, іноді примушуючи їх почати рух у зворотному напрямі. Наочним інструментом технічного аналізу є гістограма збіжності-розбіжності ковзних середніх, яка підтверджує ринковий тренд, коли її «динаміка» співпадає з динамікою індексу. Сигналами до купівлі або продажу є моменти дивергенції (розбіжності) між динамікою індексу і «динамікою» гістограми. Індекси можуть служити також основою для побудови графіків відносної ваги акцій. Для цього розраховується відношення ціни конкретної акції в поточний торговий день до значення індексу. Порівняння відносної сили різних акцій також допомагає формувати рішення про купівлю і продаж цінних паперів. Технічний аналіз призначений не для прогнозу динаміки індексу, а для ухвалення конкретних інвестиційних рішень з урахуванням об'єктивної оцінки процесів розвитку фондового ринку. Біржові або фондові індекси, як правило, обчислюють як зважену середню величину, з урахуванням як відносної зміни, так і абсолютної ціни акцій компаній, утворюючих корзину індексу.